Комінтернівський районий суд м.Харкова
Номер провадження №1-кп/641/170/2020 Справа №646/1012/19
06 липня 2020 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі - ОСОБА_4
за участю прокурора - ОСОБА_5
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які обвинувачуються за ч. 3 ст. 152 КК України, -
На розгляді Комінтернівського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .. До обвинувачених застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У судове засідання з'явились прокурор, захисники обвинувачених, самих обвинувачених доставлено конвоєм.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , оскільки попередня ухвала про продовження строку тримання їх під вартою, закінчує дію 16 липня 2020 року, а ризики, встановлені судом при обранні та продовженні запобіжних заходів на теперішній час не відпали і не зменшились.
Обвинувачені та їх захисники просили змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, вислухавши доводи учасників провадження, дійшов наступного.
Приймаючи до уваги, що ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року про продовження ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 16 липня 2020 року, а судове провадження не закінчено, тому суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, суд вважає необхідним розглянути питання щодо доцільності продовження стосовно обвинувачених міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Так, відповідно до вимог п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Однак, відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 кримінального правопорушення-злочину, свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превелює над принципом поваги до свободи особистості.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Підставами продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 та ОСОБА_8 кримінального правопорушення - злочину, тяжкість кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, в якому останні обвинувачуються та яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі терміном до дванадцяти років, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України а саме того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, оскільки не мають постійного місця мешкання та стійких соціальних зв'язків та вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи, що останні не мають постійних джерел прибутку. Вказані ризики на теперішній час не зменшились.
Вищезазначені ризики виключають підстави для скасування чи зміни обраних запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою на більш м'які, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві, свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинувачених у звичайному житті, що дає підстави стверджувати те, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належних гарантій здатності обвинувачених самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 183, 197, 199, 331, 392 КПК України, судова колегія -
Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, строком на 60 днів, тобто до 03 вересня 2020 року.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченими в той же термін з моменту вручення їм копії ухвали.
Головуючий суддя- ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3