30 червня 2020 року справа №320/2522/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про скасування вимоги,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52, видану Головним управлінням ДПС у Київській області щодо сплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу по єдиному внеску в сумі 15819,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем з 1997 року не здійснюється підприємницька діяльність у зв'язку із її припиненням. Відомості про ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні, на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні витяги. Відтак, на думку позивача, ОСОБА_1 не може бути платником єдиного внеску в розумінні ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Винесену податковим органом вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, вважає протиправною та просить її скасувати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву (а.с.48-51) зазначив, що позивач ФОП ОСОБА_1 , згідно з даними Реєстру страхувальників, перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 23.06.1998 та знаходиться на загальній системі оподаткування. Відповідно до ІТС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 04.11.1996 та знаходиться на загальній системі оподаткування, реєстраційний номер платника єдиного внеску 868/10283. Відповідач вказав, що платник податку має обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску на підставі вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 09.02.2018, а за 2018 рік - щоквартально по строку: 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 19.01.2019 та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 09 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту. Відповідач зазначив, що згідно з даними інтегрованої картки платника у позивача станом на 31.10.2018 накопичена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15819,54 грн. Підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску позивач не має, відтак, твердження позивача щодо відсутності недоїмки є необґрунтованими та не можуть розглядатися судом як підстава для скасування спірної вимоги.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований та проживає з 21.03.2006 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області 13 січня 2006 року (а.с.6-8).
Згідно з наданим відповідачем витягом ІТС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець з 04.11.1996 за адресою: АДРЕСА_2 , та знаходиться на загальній системі оподаткування, номер державної реєстрації 3469 (а.с.73).
Також, відповідно до даних Реєстру страхувальників, позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 23.06.1998 та знаходиться на загальній системі оподаткування (а.с.71).
Головним управлінням ДФС у Київській області відносно ОСОБА_1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. (а.с.75).
На виконання ухвали суду відповідачем надано розрахунок заборгованості згідно з вимогою від 13.11.2018 №Ф-145210-52 (а.с.72).
За даними відповідача контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік, а саме: за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців); за І квартал 2018 року (по строку 19.04.2018) - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці); за ІІ квартал 2018 року (по строку 19.07.2018) - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці); за ІІІ квартал 2018 року (по строку 19.10.2018) - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці), а всього нараховано мінімального єдиного внеску за 2017 рік, І, ІІ, ІІІ квартали 2018 року в сумі 15819,54 грн. (а.с.56).
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 на адресу позивача, яка зазначена в ІТС "Податковий блок" (Київська область, м. Бровари, вул. Кирпоноса, 1, кв. 7) відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0740024149211, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з поміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.75, зворотній бік).
Судом встановлено, що у подальшому, Броварським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП №58716147 щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 13.11.2018 №Ф-145210-52 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу в розмірі 15 819,54 грн., що не оспорюється сторонами.
13.01.2020 заступником начальника Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Роєнком Р.В. при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу в розмірі 15 819,54 грн. у виконавчому провадженні ВП №58716147 винесено постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника (а.с.34,35).
Судом встановлено, що дізнавшись про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 та примусове виконання даної вимоги, позивач через свого представника 27.01.2020 у приміщенні Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №58716147, що не оспорюється відповідачем.
Позивач, у свою чергу, заперечує обставини того, що він є платником єдиного внеску, оскільки не веде підприємницьку діяльність з 1997 року у зв'язку з її припиненням.
Зокрема, на підтвердження зазначених обставин позивач надав витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.9,15), з яких вбачається, що за реєстраційним номером облікової картки платника податків ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.
Не погодившись із вказаною вимогою, ОСОБА_1 28.01.2020 надіслав на адресу Державної податкової служби України на вимогу скаргу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 (а.с.17).
Проте зазначена скарга залишена відповідачем без задоволення з тих підстав, що у порушення вимог п. 5 розділу І Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 №1124, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за №178/28308, відсутній підпис скаржника (а.с.18-19).
Відповідь за наслідком розгляду скарги позивача отримано останнім 28.02.2020, в підтвердження чого до суду надано копію конверта та роздруківку із сайту Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0405345333592 (а.с.20-21).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, статтею 4 Закону № 2464 визначено суб'єктний склад платників єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесено зміни до Закону України №2464.
Так, з 01.01.2018 вказані вище фізичні особи зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок (абз.3 ч.8 ст. 9 Закону України №2464).
Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 09.02.2018, а за 2018 рік - щоквартально по строку: 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 19.01.2019 та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 09 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізичні особи - підприємці, у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Крім того, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, суд при вирішенні спору повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
На виконання вимог ухвали суду від 17.03.2020 позивачем надано копію трудової книжки серії АА № 364513 від 01.09.2005, з якої вбачається, що позивач був працевлаштований, зокрема, у періоди:
- з 16.12.2013 по 09.10.2017 працював слюсарем структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго»;
- з 14.10.2017 по 07.02.2019 працював оператором котельні 4 розряду у КП «Оздоровчо-реабілітаційний центр» (а.с.87-90).
Таким чином, вказані вище юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату за 2017 - 2018 роки, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний рік.
Доказів отримання позивачем, зокрема, у період з 01.01.2017 по 31.10.2018, доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у період, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірних періодах, суд вважає, що оскаржувану вимогу відповідачем складено неправомірно, у зв'язку з чим дана вимога підлягає скасуванню.
Крім того, спірним в цій справі є питання наявності у позивача обов'язку з нарахування та сплати єдиного внеску саме як фізичною особою-підприємцем.
Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 28.02.2019 та 10.03.2020, відповідно до критеріїв пошуку: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - жодних записів не знайдено (а.с. 9, 15).
Натомість, відповідачем прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) та стверджується, що ОСОБА_1 є діючим підприємцем та взятий на облік Головним управлінням ДФС у Київській області 04.11.1996.
Проте, суд зазначає, що фактичні обставини справи, наявна доказова база та законодавство України у їх сукупності, вказують на необґрунтованість та хибність такого твердження відповідача.
Так, у силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України від 15.05.2003 №755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон №755).
Згідно з пунктом четвертим статті 1 Закону №755, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас, пунктом восьмим статті 4 Закону України № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
Між тим, щодо посилання відповідача на те, що позивач є фізичною особою - підприємцем з 04.11.1996, суд зазначає наступне.
Позивачем не заперечуються обставини того, що він був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 04.11.1996, проте, за твердженням позивача, підприємницька діяльність останнього припинена з 1997 року та з того часу він не має статусу фізичної особи-підприємця.
З огляду на набуття позивачем у справі статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також з огляду на відсутність інформації щодо позивача в такому реєстрі, суд вважає за необхідне дослідити Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5 (надалі - Положення). Зазначене Положення діяло до 01.07.2014 та втратило чинність у зв'язку із прийняттям наказу Міністерства юстиції України від 16.06.2014 №935/5.
Зокрема, Положенням було врегульовано порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Так, комісії створювалися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр).
Пунктом 3.2 зазначеного Положення було врегульовано, що комісія відповідно до покладеного на неї завдання: приймає від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб'єктів; розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційний службі України; виконує інші повноваження, що випливають з покладених на неї завдань.
Відповідно до пункту п'ятого наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5, державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зобов'язано забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Буквальний зміст наведених положень нормативно-правового акта дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою, через відповідні органи. Відтак, зазначені відомості, в тому числі про фізичних осіб-підприємців в обов'язковому порядку повинні міститися у такому реєстрі.
Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваної вимоги, контролюючий орган зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.11.1997, тобто до початку функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI (далі - Закон України № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 цього Розділу у зв'язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон України №3384-VI) викладено в наступній редакції:
"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.
Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру."
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Закону України № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, наведеними положеннями Закону України №755-IV закріплено, що інформація про всіх юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців незалежно від дати їх реєстрації підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру.
Наявні в матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджують, що станом на 28.02.2019 та 10.03.2020, відповідно до критеріїв пошуку: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - жодних записів не знайдено (а.с. 9, 15).
Отже, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI строку, вважається недійсним, що свідчить про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця в період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права. Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу за період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ, а надані відповідачем докази абсолютно не спростовують цього факту.
Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправним нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 згідно оскаржуваної позивачем вимоги.
З огляду на встановлення судом протиправності дій відповідача в частині нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску, винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.11.2018 №Ф-145210-52 на суму 15819,54 грн., прийнята стосовно ОСОБА_1 , є необґрунтованою та безпідставною.
Щодо доводів позивача про неналежне направлення та вручення оскаржуваної вимоги, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивач вказує на те, що оскаржувану вимогу він не отримував, оскільки з 21.03.2006 змінив адресу місця реєстрації, а квартири АДРЕСА_3 , за адресою якої контролюючим органом було надіслано спірну вимогу, у позивача немає близько сімнадцяти років.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції №449 про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція №449) вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції №449 протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Вирішуючи питання щодо направлення позивачу спірної вимоги, суду необхідно встановити чи за належною податковою адресою була направлена платнику вимога про сплату боргу.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові. У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Отже на думку відповідача, оскаржувану вимогу вручено платнику належним чином.
Відповідно до п.1 розділу І Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 р. за № 1306/31174 (далі - Положення №822), усі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
Облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім'ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).
Відповідно до п.6 розділу ІІІ Положення №822 громадяни України подають документи до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а ті, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання або не мають постійного місця проживання в Україні, - до будь-якого контролюючого органу. Документи також можуть бути подані через центри надання адміністративних послуг.
Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску врегульовані у Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162).
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону N 755, здійснюється контролюючим органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом N 755, у день отримання зазначених відомостей контролюючим органом (п. 1 розділу ІІ Порядку № 1162).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 розділу IV Порядку № 1162 зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей:
процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру;
платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток.
Отже, до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та зняття з обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця, останній перебуває на обліку у контролюючому органі як платник єдиного внеску.
Відповідно до п.45.1 ст.45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Таким чином, обов'язком контролюючого органу є направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи-підприємця. І тільки у випадку відсутності у платника податкової адреси в Україні Податковий кодекс передбачає порядок направлення документів такому платника за попередньою податковою адресою, що своєю чергою не звільняє платника від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за такою адресою.
Так, згідно з п. 42.3 ст. 42 ПК України, якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Відповідно до п.66.1 ст.66 ПК України підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:
66.1.1. інформація органів державної реєстрації;
66.1.2. інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;
66.1.3. документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;
66.1.4. інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;
66.1.5. рішення суду, що набрало законної сили;
66.1.6. дані перевірок платників податків.
Згідно з п.66.2 ст.66 ПК України внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Пункт 66.3 ст.66 ПК України передбачає, що у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.
Відповідно до п. 70.6. статті 70 ПК України, органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб зобов'язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.
Відповідно до п. 70.16. ПК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, контролюючим органам за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов'язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), зокрема:
органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, - про фізичних осіб, які зареєстрували своє місце проживання у відповідному населеному пункті чи місце проживання яких знято з реєстрації в такому населеному пункті, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також про втрачені, викрадені паспорти громадянина України у п'ятиденний строк з дня надходження відповідних заяв фізичних осіб та про паспорти громадянина України померлих громадян щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця (пп. 70.16.7-1ПК України).
Зі змісту зазначених вище положень вбачається, що податковий орган повинен співпрацювати з місцевими органами влади та мати достовірні дані щодо місця реєстрації фізичних осіб - платників податків.
При цьому, обов'язок щодо направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) за належною податковою адресою платника податків лежить на контролюючому органі.
Зокрема, згідно з пп. 42.2. ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Суд наголошує, що положення ст. 42 ПК України не передбачають наслідків для платника податків в разі, якщо останній не повідомив контролюючий орган про зміну своєї податкової адреси, що пояснюється, з-поміж іншого, можливістю отримання контролюючим органом такої інформації від відповідних суб'єктів інформаційних відносин.
Як вже з'ясовано судом, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 Головним управлінням ДФС у Київській області було направлено за останньою відомою податковому органу адресою реєстрації місця проживання позивача, а саме: АДРЕСА_2 рекомендованим поштовим відправленням за унікальним номером відправлення 0740024149211, при цьому поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з поміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.39).
Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної податкової вимоги від 13.11.2018 №Ф-145210-52 керувався даними ІТС «Податковий блок», згідно з якими ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 04.11.1996 за адресою: АДРЕСА_2 .
У свою чергу, у позовній заяві позивач стверджує, що вимогу від 13.11.2018 №Ф-145210-52 він не отримував у зв'язку з тим, що позивач з 21.03.2006 змінив адресу місця реєстрації з адреси АДРЕСА_2 на адресу АДРЕСА_1 .
Так, згідно з паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області 13 січня 2006 року, ОСОБА_1 , зареєстрований з 21.03.2006 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-8).
Також, на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2020 позивачем надано довідку виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 10.04.2020 №541, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає з 21.03.2006 по цей час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.86).
Отже матеріали справи свідчать, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 направлено за останньою відомою податковому органу адресою реєстрації місця проживання позивача, а саме: АДРЕСА_2 , натомість позивач з 21.03.2006 по цей час зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не дотримано вимоги Інструкції №449 щодо надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 на адресу місця проживання фізичної особи - платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, на підставі якого може здійснюватися примусове виконання та стягнення визначеної у такій вимозі суми боргу, в той час як особа з причин, що від неї не залежать, позбавлена права оскарження її у передбачений Законом строк, суд не може визнати узгодженою спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки).
В такому випадку строк звернення до суду слід обраховувати з дня ознайомлення позивача із матеріалами виконавчого провадження №58716147 з примусового виконання вимоги від 13.11.2018 №Ф-145210-52.
З матеріалами виконавчого провадження №58716147, в якому міститься вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 уповноважений представник позивача ознайомився 27.01.2020, про що свідчить відмітка на заяві про ознайомлення (а.с.10).
28.01.2020 позивачем подано скаргу на вимогу від 13.11.2018 №Ф-145210-52 до Державної податкової служби України, яка надійшла до ДПС України 28.01.2020, про що зазначено у рішенні ДПС України від 28.02.2020 про залишення скарги без розгляду (а.с.18-19).
Рішення ДПС України від 28.02.2020 про залишення скарги без розгляду було отримано позивачем 04.03.2020, що підтверджується копією поштового конверту із трекномером поштового відправлення 0405345333592 та відомостями щодо відстеження пересилання поштового відправлення на сайті АТ "Укрпошта" (а.с.20-21).
Отже, звернувшись до суду 11.03.2020, про що свідчить конверт, в якому до суду надійшла позовна заява, позивач не пропустив строк звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції б/н від 11.03.2020 на суму 840,80 грн. (а.с.41а). Витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням судових експертиз відсутні. Отже сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-145210-52 на суму 15819,54 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено 30.06.2020.
Суддя Кушнова А.О.