06 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/3604/20
категорія 111020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби України у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 507-25 від 08.08.2014 на суму 2 535,90 грн, № Ф-507-25 від 11.11.2014 на суму 1 267,95 грн, № Ф-507-25 від 11.02.2015 на суму 2 535,90 грн, №Ф-507-25 від 08.11.2018 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 21.01.2019 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 13.05.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 05.07.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 13.08.2019 на суму 2754,18 грн, № Ф-507-25 від 06.09.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 21.10.2019 на суму 2 754,18 грн, №Ф-507-25 від 14.02.2020 на суму 2 754,18 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у період 19.09.2014 по 20.05.2015, за який відповідачем нараховано єдиний соціальний внесок як фізичній особі-підприємцю, він перебував у трудових відносинах з підприємством, тобто був найманим працівником, й роботодавець сплачував за нього єдиний внесок з нарахованої заробітної плати, а тому він не повинен був повторно сплачувати даний внесок. Також, зазначив, що у період з 2017 року позивач постійно перебуває за кордоном України, де офіційно працевлаштований та за нього працедавець сплачує всі необхідні внески.
Ухвалою суду від 23.03.2020 поновлено строки звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Через відділ документального забезпечення суду 09 квітня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №404/06-30-08-04 від 09.04.2020, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування якого зазначив, що згідно реєстраційних даних картки особового рахунку АІС, позивач із 17.12.2013 по 06.02.2020 рахується фізичною особою-підприємцем. Зазначає, що за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску з 2014 року по 2019 рік, нарахування якої здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Вважає, що ГУ ДПС у Житомирській області було правомірно сформовано ОСОБА_1 оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
16 квітня 2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив та заява про обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу (а.с.101-106, 110-121).
Відповідно до наказів від 27.04.2020 №01-31В та від 26.05.2020 №01-46В головуючий суддя Шуляк Л.А. в період з 28.04.2020 по 08.05.2020 та в період з 01.06.2020 по 15.06.2020 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці.
Ухвалою від 24.06.2020 продовжено строк розгляду справи, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зобов'язано ОСОБА_1 до 08 липня 2020 року надати докази офіційного працевлаштування за межами країни в період з 2017 року по 06 лютого 2020 року.
Через відділ документального забезпечення суду від представника позивача 30.06.2020 надійшла заява про долучення доказів з додатками.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що згідно відомостей щодо ОСОБА_1 . у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ним припинено підприємницьку діяльність згідно дати запису: 06.02.2020, номер запису: 2006160700063 (а.с.95).
Головним управлінням ДПС у Житомирській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-507-25 від 08.08.2014 на суму 2 535,90 грн (а.с.12), № Ф-507-25 від 11.11.2014 на суму 1 267,95 грн (а.с.40), № Ф-507-25 від 11.02.2015 на суму 2 535,90 грн (а.с.13), № Ф-507-25 від 08.11.2018 на суму 15 819,54 грн (а.с.48), № Ф-507-25 від 21.01.2019 на суму 15 819,54 грн (а.с.14), № Ф-507-25 від 13.05.2019 на суму 2 754,18 грн (а.с.46), № Ф-507-25 від 05.07.2019 на суму 2 754,18 грн (а.с.15), № Ф-507-25 від 13.08.2019 на суму 2754,18 грн (а.с.44), № Ф-507-25 від 06.09.2019 на суму 2 754,18 грн (а.с.16), № Ф-507-25 від 21.10.2019 на суму 2 754,18 грн (а.с.17), №Ф-507-25 від 14.02.2020 на суму 2 754,18 грн (а.с.50).
Вважаючи вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач з 19.09.2014 по 20.05.2015 офіційно працював у ТОВ "САВ-Дістрібьюшн" на посаді продавця непродовольчих товарів магазину "Фокстрот", отримував офіційно заробітну плату та дане товариство сплачувало з його заробітку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується копію трудової книжки від 19.09.2014 серії НОМЕР_2 (а.с. 27-28).
Враховуючи вищевикладене, вимоги №Ф-507-25 від 11.11.2014 на суму 1 267,95 грн та №Ф-507-25 від 11.02.2015 на суму 2 535,90 грн, не можна вважати правомірними в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з вересня 2014 року по травень 2015 року.
Також, позивачем надано до суду копію закордонного паспорту з відмітками відповідної служби про перетини кордону України, відповідно до яких останній перетинав кордон України починаючи з 30.10.2017 по теперішній час (а.с. 29-32).
На підтвердження працевлаштування позивачем подано до суду копії договорів підряду підписані між Agencja Pracy Tymczasowej та ОСОБА_1 від 01.02.2018, від 01.03.2018, від 01.04.2018, від 29.05.2018, від 01.07.2018, від 01.08.2018, від 01.09.2018, від 01.10.2018, від 01.11.2018, від 14.03.2019, від 01.04.2019, від 01.05.2019. Відповідно до змісту вказаних вище договорів виконавець зобов'язується виконувати роботу при сортуванні посилок і листів із встановленою ставкою оплати праці 15 злотих брутто за годину за виконане доручення (а.с. 129-143).
Також, відповідно до трудових договорів про тимчасове працевлаштування на визначений термін, які укладені між TRENKWALDERsPARTNER SP.ZO.O ОСОБА_1 від 24.06.2019, від 27.08.2019, від 27.09.2019, від 28.10.2019, від 05.11.2019, від 26.11.2019, від 06.03.2020, від 30.03.2020, від 22.04.2020, встановлено, що працівник влаштований на повний робочий день із встановленням місячної ставки від 3 000,00 злотих до 3 100,00 злотих та правом на відпустку до двох робочих днів за кожен місяць (а.с.144-154).
Тобто, у період з 01.02.2018 по теперішній час позивач перебуває за межами України та офіційно працевлаштований у Польщі, про що свідчать вищеперелічені договори. також, працедавцем виплачується йому заробітна плата та сплачуються за нього всі необхідні внески.
Суд зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).
З аналізу наданих позивачем матеріалів вбачається, що з 01.02.2018 по теперішній час проживає та працює за межами України, де отримує заробітну плату та платником всіх внесків за позивача є його роботодавець, що не спростовано відповідачем.
Також, суд зазначає, що контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась в період з 11.02.2015 по 08.11.2018 тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зазначає наступне.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 цього Закону (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції вказаної статті, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У той же час, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469).
У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абз.3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).
Доказів того, що процедура формування та направлення оскаржуваної вимоги потребувала додаткового часу з огляду на необхідність відображення в інтегрованій картці позивача даних документальних перевірок та процедур судового оскарження, які потягли збільшення та/або зменшення сум до сплати, матеріали справи не містять.
Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, внаслідок чого призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
З огляду на викладені обставини за результатами розгляду справи, з урахуванням наведених норм права, суд доходить висновку, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області не підтверджено факту провадження позивачем підприємницької діяльності і не доведено наявності підстав для нарахування та сплати позивачем єдиного внеску, а тому вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-507-25 від 08.11.2018 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 21.01.2019 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 13.05.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 05.07.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 13.08.2019 на суму 2754,18 грн, № Ф-507-25 від 06.09.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 21.10.2019 на суму 2 754,18 грн, №Ф-507-25 від 14.02.2020 на суму 2 754,18 грн не можна вважати законними та правомірними, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
В свою чергу, що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-507-25 від 08.08.2014 на суму 2 535,90 грн, то вона не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних доказів про сплату єдиного внеску у вказаний період або доказів офіційного працевлаштування.
А тому, відсутні підстави для визнання вимоги № Ф-507-25 від 08.08.2014 на суму 2 535,90 грн протиправною та її скасування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено повністю правомірність винесених оспорюваних вимог, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом згідно з квитанцією від 10 березня 2020 року №10 позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Також, вирішуючи заяву представника позивача від 13.04.2020 щодо стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Як передбачено п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати понесені на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 4 000,00 грн.
Як встановлено з наявних в матеріалах справи документів, на підтвердження вказаних витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 20.02.2020 №14/20 (а.с.113-116); протокол №1 до договору №14/20 від 20.02.2020 про надання правової допомоги (а.с.117); акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору №14/20 від 20.02.2020, в якому зазначено, що вартість послуг адвоката складає 4 000,00 грн (а.с.118); квитанція до прибуткового касового ордера №14/20.1 від 20.02.2020 відповідно до якої адвокатом Горщар С.В. від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №14/20 від 20.02.2020 отримано 4 000,00 грн (а.с.119) та детальний опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом у справі №240/3604/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкових вимог (а.с.112).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правову (правничу) допомогу та задоволення заяви про вирішення питання про судові витрати щодо розподілу судових витрат у розмірі 4 000,00 грн за рахунок суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби України у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-507-25 від 11.11.2014 на суму 1 267,95 грн, № Ф-507-25 від 11.02.2015 на суму 2 535,90 грн, №Ф-507-25 від 08.11.2018 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 21.01.2019 на суму 15 819,54 грн, № Ф-507-25 від 13.05.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 05.07.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 13.08.2019 на суму 2754,18 грн, № Ф-507-25 від 06.09.2019 на суму 2 754,18 грн, № Ф-507-25 від 21.10.2019 на суму 2 754,18 грн, №Ф-507-25 від 14.02.2020 на суму 2 754,18 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10000. ЄДРПОУ: 43142501) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп витрат по сплаті судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп витрат на правову (правничу) допомогу.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 06 липня 2020 року.
Суддя Л.А.Шуляк