Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 червня 2020 р. Справа№200/1651/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., за участю секретаря судового засідання Сафронової Ю.Л., та представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Яковлєвої А.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 травня 2019 року № Ф 2401-25-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та зобов'язання здійснити дії щодо коригування облікових даних інформаційної системи податкового органу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач) в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДФС у Донецькій області № Ф-2401-25-У від 10 травня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Донецькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з картки відомостей про наявність у ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 23 517, 52 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ «МЕТІНВЕСТ - ПРОМСЕРВІС», яке сплачує за позивача єдиний соціальний внесок у встановленому законом обсязі.
Позивач вважає, що у нього відсутній борг зі сплати єдиного внеску, оскільки підстави його нараховувати за період, коли він перебуває у трудових відносинах та сплату єдиного соціального внеску здійснює його роботодавець, відсутні, у зв'язку з чим, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач є платником єдиного соціального внеску та в даних правовідносинах повинен сплачувати його у повному обсязі.
Зазначив, що норми пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI не можуть тлумачитися як абсолютне та безумовне звільнення певних платників від виконання всіх обов'язків, визначених частиною другою статі 6 Закону №2464-VI, а повинні застосовуватися відповідно до призначення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» до тих обов'язків, які платник не мав можливості виконати з об'єктивних підстав через провадження антитерористичної операції.
В даній справі такі об'єктивні обставини відсутні, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Крім того, сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов'язку штатного працівника, сплачувати єдиний соціальний внесок.
Також вважає безпідставними вимоги щодо коригування в інтегрованій картці позивача, оскільки жодних обставин, передбачених частиною 7 статті 25 Закону України № 2464 за позивачем не встановлено. У зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
У встановлений строк судом позивач надав відповідь на відзив в якій підтримав позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 10 березня 2020 року.
10 березня 2020 року розгляд справи було відкладено на 23 березня 2020 року.
23 березня 2020 року розгляд справи відкладено на 06 квітня 2020 року.
06 квітня 2020 року розгляд справи було відкладено на 27 квітня 2020 року.
27 квітня 2020 року розгляд справи було відкладено на 12 травня 2020 року.
Ухвалою суду від 12 травня 2020 року замінено відповідача по справі з Головного управління ДФС у Донецькі області, на його правонаступника Головне управління ДПС у Донецькі області та призначено судове засідання на 25 травня 2020 року о 10 год. 40 хв.
25 травня 2020 року розгляд справи було відкладено на 09 червня 2020 року.
09 червня 2020 року розгляд справи було відкладено на 23 червня 2020 року.
Позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позову та надала пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
16 серпня 2013 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), був зареєстрований, як фізична особа - підприємець за номером запису в ЄДРПОУ 22740000000033721, не здійснюючи підприємницьку діяльність (а.с. 130 - 132).
Згідно трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 10 квітня 2013 року по теперішній час працює у ТОВ «МЕТІНВЕСТ - ПРОМСЕРВІС» (а.с.72-76).
Згідно довідки Пенсійного фонду України Індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Форми ОК-5, на суми його заробітку нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок за період січень 2014 по грудень 2019 року (а.с. 16-17).
10 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовану вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) № Ф-2401-25 з єдиного внеску на суму 23 517, 52 грн., з яких: недоїмка - 23 517, 52 грн. (а.с. 13).
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
За спірний період єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ - ПРОМСЕРВІС», що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за Формою ОК -5.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на те, що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2401-25-У від 10 травня 2019 року на суму недоїмки у розмірі 23 517, 52 грн.
Водночас, суд зазначає, що особливістю даної справи є також те, що на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VІ необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі Закон № 1669).
Зокрема, підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3, в наступному 9-4, такого змісту: Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Спірна вимога прийнята податковим органом 10 травня 2019 року відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.
Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якою є спірна вимога.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VІ. Тобто, положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 після набрання ними чинності стали невід'ємною складовою Закону № 2464-VІ, а сам підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 05 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008.
Пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є діючим на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону № 2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції) цієї норми не вносились.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Згідно абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (втратив чинність), від 02 грудня 2015р. № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Маріуполь (Головне управління ДФС у Донецькій області, Маріупольське управління, Лівобережна ДПІ (Лівобережний район м. Маріуполь)).
Отже, у спірному періоді Позивач був платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, а отже є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ.
З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ достатньо лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
30.03.2018 року Президент України підписав Указ «Про затвердження рішення РНБО» «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей» №116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що станом на дату розгляду справи по суті Указу Президентом України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймалось, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення.
Відповідно, Позивач є суб'єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.
Стосовно застосування до спірних правовідносин положень Закону України № 1669 суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на положення частини 1 статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від лютого 1999 року у справі №1-7/99, беручи до уваги той факт, що Законом України № 1669 на момент його прийняття було встановлено звільнення платників єдиного внеску від виконання своїх обов'язків за певних умов безпосередньо на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, суд вважає що вказаний закон в даній частині не має зворотної дії.
За таких обставин, враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем та приписи Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2401-25-У від 10 травня 2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Пунктом 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 № 422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881, передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників.
Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.
Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, про що зазначено в п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Крім того, згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1-4 та 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, про що зазначено в пп. 2 п. 2 розділу VIІ Інструкції № 449.
Суд погоджується з твердженням позивача про наявність у нього законного інтересу щодо правильного відображення в ІКП стану розрахунків за зобов'язаннями з єдиного внеску, у тому числі оскільки на підставі цих відомостей до нього можуть застосовуватися передбачені законодавством заходи впливу і стягнення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з картки відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 23 517, 52 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем було укладено договір про надання правової допомоги № 60 від 28 січня 2020 року, відповідно до якого адвокату надано право представляти інтереси позивача у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві, у тому числі, на представництво інтересів позивача у судах, у тому числі і під час здійснення адміністративного судочинства (а.с. 18-19).
Згідно з додатковою угодою від 28 січня 2020 року до Договору про надання правової допомоги № 60 від 28 січня 2020 рок у, пунктом 1 визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару), тобто сторони за цією Додатковою угодою домовились, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги зобов'язуються надати Клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонороару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн.
Відповідно до пункту 2 вищезазначеної додаткової угоди, сторони за цією Додатквою уодою домовились, що вартість послуг (гонорар) Адвоката за договором про надання правової допомоги становить 5000 грн (а.с. 20).
Крім цього, надано квитанцію № TS 800187 від 24 квітня 2020 року про сплату частини гонорару адвокату Фещенку Миколі Леонідовичу за договором № 60 від 28.01.2020 року (а.с. 104).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.5, 6, 7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує, що відповідачем на виконання вимог ч.7 ст. 134 КАС України клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не надано, а суд вважає розмір заявлених витрат таким, що відповідають критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.
Отже, враховуючи предмет даного позову, обсяг наданої правничої допомоги та недоведення відповідачем неспівмірності витрат позивача на допомогу, суд вважає за можливе вимоги про стягнення 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу задовольнити та стягнути ці витрати на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 травня 2019 року № Ф 2401-25-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та зобов'язання здійснити дії щодо коригування облікових даних інформаційної системи податкового органу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДФС у Донецькій області № Ф-2401-25-У від 10 травня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з картки відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 23 517, 52 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, місцезнаходження: вул. 130-ї Таганрозької дивізії, буд. 114, м. Маріуполь, Донецька область, 87526 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 23 червня 2020 року.
Повне рішення складене 03 липня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Приймаючи до уваги те, що у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.3 розділу 6 Прикінцеві положення КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя С.І. Бабіч