Копія
06 липня 2020 року Справа № 160/6019/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.06.2020 р., до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні до загального страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 наступних періодів: з 30.03.1998 р. по 05.10.1998 р., з 12.10.1989 р. по 28.02.1991 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 наступні періоди трудового стажу: з 30.03.1998 р. по 05.10.1998 р., з 12.10.1989 р. по 28.02.1991 р.
В обґрунтування позовної заяви вказано, що відмова відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо незарахування періодів роботи з 30.03.1998 р. по 05.10.1998 р., з 12.10.1989 р. по 28.02.1991 р. до загального страхового стажу є незаконною та порушує його право на пенсійне забезпечення відповідно до Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказує, що зазначені відповідачем помилки у трудовій книжці були допущені підприємствами, на яких він працював, і саме на роботодавців покладені обов'язки щодо заповнення трудових книжок, даний факт не може бути підставою для позбавлення права на отримання пенсії, оскільки це приводить до значного погіршення його матеріального становища.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/6019/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 03.06.2020 р.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
22.06.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову та вказує, що 27.02.2020 р. позивач подав до Головного управління заяву з необхідними документами на призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та змінами внесеними відповідно ст. 26 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» якими передбачено: починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 по 31 грудня 2019 - не менше 26 років; з 01 січня 2020 по 31 грудня 2020 - не менше 27 років. При розрахунку стажу позивача до страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 12.10.1989 по 28.02.1991 - виправлення в даті звільнення з роботи; з 30.03.1998 по 05.10.1998 - на печатці підприємства відсутній код ОКПОУ.
Посилаючись на норми ст. 24, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.п. 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 12.08.1993 №637, п.п.6-7 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організації України», страховий стаж позивача обраховано за наданими документами для призначення пенсії та він склав 24 роки 9 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, тому в призначенні пенсії було відмовлено. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає, що діяло в межах повноважень та згідно діючого законодавства, у зязку із чим підстави для задоволення позову відсутні.
До відзиву на вимогу суду надані копії документів пенсійної справи ОСОБА_1
26.06.2020 р. позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої наполягає на задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у позові.
Судом під час судового розгляду справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» (в тому числі в редакції Постанови КМУ №343 від 04.05.2020 р.) та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27.02.2020 р. звернувся до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відділ з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на заяву щодо призначення пенсії за віком листом від 10.03.2020 р. за №8393/03.05-17 повідомив про відмову у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу.
Так, відповідач повідомив, що зарахувати стаж ОСОБА_1 за період з 12.10.1989 по 28.02.1991 не має можливості, так як є виправлення в даті звільнення, а в період з 30.03.1998 по 05.10.1998 на печатці відсутні код ЄДРПО. Враховуючи всі документи, які були надані для призначення пенсії, стаж становить 24 роки 9 місяців 14 днів.
Отже, предмет спору в даному випадку становить наявність та/або відсутність правових підстав для зарахування стажу у визначені періоди роботи позивача до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (надалі - Порядок №22-1).
Згідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.11.1975 р.:
Запис №13 - 12.10.1989 р. прийнятий на посаду економіста відділу зовнішньоторгових зав'язків за переведенням з Дніпропетровського центрального універмагу (наказ №270-к від 11.10.1980 р.);
Запис №14 - 01.11.1989 р. переведений на посаду економіста І категорії групи зовнішньоторгових зав'язків (наказ №324-к §2 від 22.12.1989 р.);
Запис №15 - 28.02.1991 р. звільнений за переводом до Дніпропетровської державної торгово-промислової палати (наказ №58-к §5 від 28.02.1991 р.);
Запис №20 - 30.03.1998 р. - прийнятий на посаду начальника відділу збуту нафтокомплексу Корпорації «ГОРВІ» (наказ №15-к від 30.03.1998 р.);
Запис №21- звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (наказ №117 від 05.10.1998 р.).
Записи засвідчені підписами посадових осіб (із зазначенням посади та ПІБ) та печатками підприємств.
Жодних виправлень у вказаних записах судом не встановлено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» затверджено зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї, а спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, надалі - «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників».
У пункті 2.4. розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Із положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів та не може ставитися особі у провину.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, надалі - «Порядок № 637», передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи на переконання суду є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Суд зазначає, що проставлення роботодавцем відбитку печатки без коду ОКПОУ, у записі трудової книжки працівника є формальною підставою відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи до страхового стажу особи, яка завернулася з метою призначення пенсії та не може ставитися такій особі у провину і позбавляти її права на належне соціальне утримання, оскільки обов'язок ведення трудової книжки покладений саме на відповідну посадову особу, підприємства, установи чи організації та до компетенції позивача здійснювати за цим контроль на час внесення записів до трудової книжки та згідно чинного законодавства передбачено.
Між тим, з матеріалів справи, в тому числі наданих відповідачем копій матеріалів пенсійної справи, не вбачається вчинення будь-яких дій з боку органу пенсійного фонду, направлених на отримання відомостей про спірні періоди роботи.
Для підтвердження відповідних періодів трудового стажу позивачем були здійснені відповідні дії щодо підтвердження факту роботи в управлінні торгівлі Дніпропетровського облвиконкому з 12.10.1989 і 28.02.1991 року та у Корпорації "ГОРВІ" з 30.03.1998 по 05.10.1998 року, а саме були надіслані відповідні запити до архівних установ, підприємств.
Згідно відповідей, наданими архівними установами та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, яка є правонаступником установи - виконавчої комітету Дніпропетровської обласної ради, щодо підтвердження роботи в управлінні торгівлі Дніпропетровського облвиконкому було повідомлено, що архіви даної установи, за час роботи ОСОБА_1 , на збереження до архівних установ в надходили, правонаступнику місце знаходження їх невідомо.
Копії листів долучені до матеріалів справи.
Суд зазначає, не зарахування спірного стажу позивача з формальних підстав буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд особливо акцентує увагу, що у листі, яким орган пенсійного фонду відмовив у призначенні пенсії незарахувавши періоди роботи, конкретні підстави для такого незарахування не зазначив, посилання на норми закону в обґрунтування своєї правової позиції відсутні.
Жодних пояснень щодо мотивів незарахування спірного стажу роботи позивача за наслідками розгляду його документів з метою призначення пенсії, під час судового розгляду справи відповідачем не надано.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач правомірність своїх висновків відносно відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу перед судом не доведені.
За таких обставин, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд вважає вимоги позову обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб захосту.
При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
У відповідності до ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити;
Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року у справі № 160/61/19, протиправною;
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні до загального страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 наступних періодів: з 30.03.1998 р. по 05.10.1998 р., з 12.10.1989 р. по 28.02.1991 р.;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 наступні періоди трудового стажу: з 30.03.1998 р. по 05.10.1998 р., з 12.10.1989 р. по 28.02.1991 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова