16 червня 2020 року Справа № 160/5799/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 000115622) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.05.2020 року № 59063825, зобов'язання вчинити певні дії, -
27 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, ЄДРПОУ 00015622) ОСОБА_2 від 21.05.2020 про закінчення виконавчого провадження №59063825;
- зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, ЄДРПОУ 00015622) вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме, здійснити негайні заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду щодо зобов'язання Міністерства оборони України здійснити нарахування одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством порядку - у відповідності до вимог встановлених Законом України "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність II групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, станом на дату винесення рішення з урахуванням виплаченої суми.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішення суду, проте, державним виконавцем не було перевірено, чи виконано рішення суду в повному обсязі, у зв'язку з чим, позивач вважає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством України порядку - у відповідності до вимог, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність II групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, було порушене бездіяльністю головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
16.06.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що до Департаменту ДВС МЮУ 20.05.2020 надійшов лист Міністерства оборони України № 248/3690 від 07.05.2020, в якому зазначено, що з метою виконання рішення суду у справі № 160/1012/19, Комісією Міністерства оборони України прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 в сумі 151288,5 грн (витяг з протоколу від 06.05.2020 № 66) та Департаментом фінансів Міністерства оборони України вжито заходів щодо виплати зазначеному громадянину коштів, шляхом фінансування військової частини НОМЕР_2 . Отже, відповідач вважає, що боржником виконано рішення суду в повному обсязі згідно виконавчого документа № 160/1012/19 від 24.04.2019, а тому, на думку відповідача, державним виконавцем Департаменту ДВС МЮУ при здійсненні виконавчого провадження № 59063825 дотримано всіх вимог Закону України «Про виконавче провадження», а оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження № 59063825 відповідає чинному законодавству.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 31.01.2019 року позивач звернувся з позовом до Міністерства оборони України з проханням визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат № 131 від 14.12.2018 року, в частині порядку нарахування одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством України порядку - у відповідності до вимог, що чітко встановлені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність II групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, станом на дату винесення рішення з урахуванням виплаченої суми (справа №160/1012/19).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 у справі №160/1012/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Дніпропетровський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат №131 від 14.12.2018 в частині порядку нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством України порядку - у відповідності до вимог, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність ІІ групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, станом на дату винесення рішення з урахуванням виплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15.10.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019.
У зв'язку із набранням законної сили рішенням суду у справі №160/1012/19, позивачу було видано виконавчий лист від 24.04.2019 №160/1012/19, на підставі якого було винесено постанову від 08.05.2019 про відкриття виконавчого провадження про зобов'язання Міністерство оборони України здійснити нарахування одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством порядку - у відповідності до вимог встановлених Законом України "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність II групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, станом на дату винесення рішення з урахуванням виплаченої суми.
Постановою від 29.07.2019 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 24.04.2019 №160/1012/19 зупинено у зв'язку з відкриттям апеляційного провадження у справі №160/1012/19.
Постановою від 28.08.2019 виконавче провадження поновлено.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою від 11.11.2019 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 24.04.2019 №160/1012/19 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
В постанові від 11.11.2019 зазначено, що до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов лист Міністерства оборони України про закінчення виконавчого провадження з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.10.2019 № 133.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 по справі №160/11652/19 визнано протиправною та скасовано постанову від 11.11.2019 про закінчення виконавчого провадження ВП №59063825. Зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходи, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчого документа, а саме: виконавчого листа, виданого 24.04.2019 у справі №160/1012/19.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 року по справі № 160/11652/19, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В., було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП№ 59063825 на підставі виконавчого листа № 160/1012/19, виданого 24.04.2019.
Також, з матеріалів справи, а саме, протоколу №66 від 29.04.2020 року Міністерства оборони України вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2019 за справою № 160/1012/19 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019, було прийнято рішення про скасування пункту 14 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової компенсації та компенсаційних сум від 14.12.2018 №131 та було призначено одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 - у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2008), в сумі 158250 грн. 00 коп. та здійснено виплату з урахуванням раніше виплаченої допомоги 6961 грн. 50 коп.
21.05.2020 року державний виконавець Департаменту ДВС МЮУ виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 59063825 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону і зазначено, що рішення виконано фактично в повному обсязі згідно з виконавчим документом.
Позивач не погодившись із вказаною постановою від 21.05.2020 року, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до змісту статті 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема такої засади, як обов'язковості виконання рішень.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону).
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
При цьому, стаття 63 Закону передбачає обов'язок державного виконавця перевірити виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно за виконавчим документом.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що умовою закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону є фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому, державний виконавець повинен достеменно встановити вказаний факт, не обмежуючись лише розглядом повідомлення боржника про виконання рішення.
При винесенні постанови від 21.05.2020 про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець послався на лист Міністерства оборони України № 248/3690 від 07.05.2020, яким повідомлено, що з метою виконання рішення суду у справі № 160/1012/19, Комісією Міністерства оборони України прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 в сумі 151 288,50 грн та Департаментом фінансів Міністерства Оборони України вжито заходів щодо виплати зазначеному громадянину коштів, шляхом фінансування військової частини НОМЕР_2 . Також, відповідачем до матеріалів справи було надано копії витягу з протоколу від 06.05.2020 № 66, Розподілу №20 від 07.05.2020 року про відкриття асигнувань розпорядникам коштів нижчого рівня за КПКВ 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України та підготовка військ» за загальним фондом у травні 2020 року, листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/538/ОГД від 07.05.2020, в якому повідомлялось, що військовій частині НОМЕР_2 переказано кошти за КЕКВ 2730 КВ 010 КПКВ 2101020 в сумі 3 587 976,0 грн. для проведення виплат одноразової допомоги (згідно рішень суду) відповідно до поданих документів, зокрема, ОСОБА_1 - в сумі 151 288,50 грн (протокол №66).
Разом з тим, судом під час судового розгляду не встановлено виконання відповідачем обов'язку щодо перевірки виконання судового рішення, а саме, відповідачем не було виконано в повній мірі норми, визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки листом боржника від 07.05.2020 року надано лише докази переказу коштів військовій частині НОМЕР_2 для проведення виплат одноразової грошової допомоги позивачу, проте, докази виплати відповідної компенсації у розмірі 151 288,50 грн позивачу відповідачем суду не надано. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснив перевірку повноти нарахування та виплати позивачу грошових коштів за відповідним судовим рішенням.
Тому, зазначений лист Міністерства оборони України не є належним доказом виконанням судового рішення, а вжиті державним виконавцем заходи вважати повними та достатніми можливості не має.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав і не довів наявності підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.05.2020 року № 59063825, а відтак, суд приходить до висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем передчасно, з порушенням норм матеріального права, та є такою, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Тобто, скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження є підставою для поновлення виконавчого провадження шляхом винесення державним виконавцем постанови про відновлення виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме, здійснити негайні заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду щодо зобов'язання Міністерства оборони України здійснити нарахування одноразової грошової допомоги у встановленому чинним законодавством порядку - у відповідності до вимог встановлених Законом України "Про соціальний захист та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як військовослужбовцю, якому була встановлена інвалідність II групи, внаслідок отримання травми, заподіяної при виконанні обов'язків військової служби, станом на дату винесення рішення з урахуванням виплаченої суми, то суд дійшов висновку, що останні не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Крім того, суд зазначає, що права позивача в частині подальшого відновлення виконавчого провадження та вжиття відповідачем заходів на безумовне виконання рішення суду на час розгляду даної справи не порушені, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на
Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що, враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат з відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 000115622) про визнання протиправною та скасування постанови від 21.05.2020 року № 59063825, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 21.05.2020 про закінчення виконавчого провадження №59063825.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядку, визначеному ст.272 КАС України.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядку, встановленому ч. 6 ст.287 КАС України.
Суддя В.В. Кальник