м. Вінниця
06 липня 2020 р. Справа № 120/2114/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У травні 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром та зобов'язання останнього перерахувати та виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром з 29.12.2019 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що у грудні 2019 року позивач звільнений з військової служби у запас та отримує пенсію за вислугою років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Починаючи з 29.12.2019 року відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугою років, яка згідно проведеного розрахунку становить 19151,91 грн. Однак, з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії складає 16380 грн. Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статі 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України. При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 року № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Таким чином, станом на момент призначення пенсії за вислугу років позивачу положення ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 року № 2262-XII щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія повинна виплачуватись в сумі 19151,90 грн. без обмеження її максимальним розміром. Наведені обставини спонукали позивача звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 27.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
15.06.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16058/20), в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволення позову в повному обсязі. Така позиція аргументована тим, що під час перерахунку пенсії відповідач керувався нормами статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно з якою, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідач наголошує, що позивачу вперше призначено пенсію за вислугу років 29.12.2019 року, у зв'язку з чим на нього поширюється дія статті 43 Закону № 2262, яка на момент призначення пенсії носила імперативний характер та неконституційною не визнавалась. Крім того, на переконання відповідача відмова виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком такої відмови не відбулось зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії, а обумовлена нормами чинного законодавства. За таких обставин просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Враховуючи, що головуючий по даній справі суддя в період часу з 09.06.2020 року по 03.07.2020 року перебував у відпустці, тому рішення у даній справі прийняте судом 06.07.2020 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 29.12.2019 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 , видане Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України від 20.01.2015 року.
З 29.12.2019 року відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугою років, яка згідно проведеного розрахунку становить 19151,91 грн. Однак, з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії з того часу складала 16380 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи протоколами за пенсійною справою № 0201014444 (Міноборони).
Незгода позивача із такими діями відповідача щодо обмеженням пенсії максимальним розміром, стала підставою для його звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено ст. 43 новою частиною - сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.
Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що пенсія призначається вперше у 29.12.2019 році та на нього поширюється дія ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII в редакції чинній на момент перерахунку пенсії позивача та в установленому законодавством порядку неконституційним не визнавались.
Разом з тим, суд зазначає, що ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі від 09.04.1992 № 2262-XII була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 року у справі № 638/6363/17 та від 12.03. 2019 року у справі № 522/3049/17.
Відтак, аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії ОСОБА_1 є безпідставними та не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.
Крім цього, суд звертає увагу й на те, що принцип обов'язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.
Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Наведені висновки теж спростовують твердження відповідача про те, що ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII на момент перерахунку пенсії носила імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційною не визнавалася.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром підлягає задоволенню.
Відтак, зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягає задоволенню й вимога щодо зобов'язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром з 29.12.2019 року.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем не доведено правомірності своїх дій, не спростовані доводи позовної заяви. А відтак, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як учасник бойових дій, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження її максимальним розміром з 29 грудня 2019 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ: 13322403).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович