м. Вінниця
06 липня 2020 р. Справа № 120/1744/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року, з урахуванням вимог абз. 2-5 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2003 року за № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року, з урахуванням, зокрема, вимог абз. 2-5 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2003 року № 1078;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 29.04.2017 року по дату винесення судового рішення у даній справі.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що проходив військову службу на посаді водія - електрика електричної групи центру засекреченого зв'язку польового вузла зв'язку. У подальшому, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2017 року № 90 посаду здав та був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Як зазначає позивач, за час проходження служби йому не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим 24.02.2020 року він звернувся до відповідача із заявою з вимогою здійснити відповідне нарахування та виплату йому індексації доходів протягом 2016 року по 2017 року (по день звільнення з військової служби), а також просив надати інформації щодо підвищення посадових окладів військовослужбовцям Збройних Сил України. Однак, жодної відповіді за результатами розгляду цього звернення відповідач не отримав, проте, як стверджує позивач, 23.03.2020 року в телефонному режимі його було повідомлено про неможливість здійснення нарахування та виплату йому індексацію доходів, оскільки механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди немає. У свою чергу, позивач з такими твердженнями не погоджується та зазначає, що відповідно до законодавства індексація доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою частиною заробітку та підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Крім того, вказує, що згідно з вимогами, зокрема, ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідають умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікаційних військових кадрів. Отже, сума індексації грошового забезпечення є однією із складових грошового забезпечення і відповідно до закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Більше того, на переконання позивача, відповідачем також порушено його право передбачене ст. 116, 117 КЗпП України на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. За таких обставин та з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 27.04.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
18.05.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13356/20), в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Зазначає, що згідно із ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зауважує на тому, що вказаним Порядком не визначений механізм нарахування індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Поряд із цим, просить суд врахувати, що відповідач є розпорядником коштів третього ступеня і фінансується виключно підпорядкованістю від Командування видів Збройних Сил України (розпорядник коштів другого рівня) через фінансово-економічне управління Міністерства оборони України, що регламентується наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України". За твердженнями відповідача, виділений фінансовий ресурс не дозволяв відповідачу здійснювати нарахування та виплату індексації військовослужбовцям, в тому числі і позивачу, а тому правові підстави для виплати індексації грошового забезпечення у відповідача відсутні.
Що ж стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, то відповідач звертає увагу на те, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжити службу та отримати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Крім того відповідач вказує, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, у відзиві відповідач зазначає що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Ухвалою суду від 22.05.2020 року додатково витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2017 року за № 90 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, який надійшов на адресу суду 02.06.2020 року (вх. № 14829/20).
Своїм правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що головуючий по даній справі суддя в період часу з 09.06.2020 року по 03.07.2020 року перебував у відпустці, тому рішення у даній справі прийняте судом 06.07.2020 року.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив таке.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2020 року за № 90 старшого солдата ОСОБА_1 , водія - електрика електричної групи центру засекреченого зв'язку польового вузла зв'язку, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) за № 14-РС від 12.04.2017 року у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 28.04.2017 року виключено зі списків особового складу військової частини.
Так, 28.04.2017 року позивача знято з усіх видів забезпечення, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і направлено для зарахування на військовий облік до Піщанського РВК Вінницької області.
24.02.2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача щодо надання інформації про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року із розрахунку базового місяця січень 2008 року. Крім того, просив надати інформації з приводу підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовцям Збройних Сил України.
Однак, як вказує позивач, письмової відповіді на своє звернення він не отримав, однак в телефонному режимі, що не заперечується і самим відповідачем, йому повідомлено про відмову у виплаті індексації, посилаючись на роз'яснення Міністерства соціальної політики України № 252/10/136-16 від 09.06.2016 року, № 220/5140 від 04.07.2017 року та № 10685/0/14-15/10 від 16.07.2015 року та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд першочергово враховує, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом спору у даній справі є, зокрема вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року.
Таким чином, спірні правовідносини стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби, а саме з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року.
Суд зазначає, що КАС України не містить норми, які регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713.
Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.01.2020 року № 826/15879/18.
Разом з цим, суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 15.10.2013 року за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У межах даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення з даним адміністративним позовом до суду.
З огляду на викладене, суд вважає можливим надати правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, а тому звертає увагу на таке.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).
У розумінні статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статті 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Пунктом четвертим Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як уже встановлено судом, відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.04.2017 року, що підтверджується матеріалами справи.
Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз'яснення Міністерства соціальної політики України. Водночас, суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, у силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Доводів стосовно того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін, відповідач не навів та відповідних доказів не надав.
У свою чергу, посилання відповідача на відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та відсутність бюджетних коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Частиною першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17, від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що Військової частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).
Слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення. Крім того, не нарахування та невиплата за своєю юридичною природою є проявом бездіяльності суб'єкта владних повноважень у розумінні частини першої статті 5 КАС України, оскільки не передбачає здійснення жодних дій, які б в подальшому можна було б визнати у судовому порядку протиправними.
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає також за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року.
При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.
У той же час, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача в частині зобов'язання відповідача при проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення урахувувати пункт 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення в частині, що стосується застосування базового місяця січень 2008 року.
Так, як уже наголошувалось судом вище, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, якою затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 1013 від 09.12.2015 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки у разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).
У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:
"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу".
Отже, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.
Наведене підтверджується також і роз'ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом від 08.08.2017 року № 78/о/66-17.
При цьому, суд зазначає, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013).
Пунктом першим вказаної Постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 року на березень 2018 року.
Отже, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
Водночас слід вказати, що згідно з пунктом 3 Постанови № 1013: "Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078".
Отже, вказаною Постановою Урядом фактично запропоновано у грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.
Таким чином, Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.
Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Відтак, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання.
В розумінні статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, а відтак, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця - січень 2008 року - відсутні.
За таких обставин в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Що стосується іншої частини позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 29.04.2017 року по дату винесення рішення у даній справі, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.
Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішення і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_2 від 11.02.2015 року. Отже, позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а тому судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.04.2017 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 )
Суддя Слободонюк Михайло Васильович