м. Вінниця
06 липня 2020 р. Справа № 120/1768/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ та зобов'язання останнього повторно розглянути заяву позивачки про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та прийняти за наслідками розгляду заяви та поданих документів наказ, у відповідності до вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Одночасно у позовній заяві позивачка просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у відповідності до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка вирішила скористатись своїм правом на приватизацію земельної ділянки, отримала викопіювання із схеми землекористування сільської ради та звернулась до відповідача із письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. Однак, наказом від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ відповідач відмовив позивачці у наданні такого дозволу, оскільки згідно публічно - кадастрвої карти України, земельна ділянка, частину якої позивачка бажає отримати у власність, розташована поряд із водним об'єктом і може відноситись до земель водного фонду. На переконання позивачки, відповідачем порушено норми ст. 118 ЗК України, яка передбачає виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки саме при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначаються наявні обмеження (обтяження), в тому числі проходження прибережної захисної смуги навколо водних об'єктів. Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивачки до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 28.04.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
13.05.2020 року на адресу суду від ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12978/20), у якому відповідач просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем враховано положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, та повідомлено, що згідно публічно-кадастрової карти України, земельна ділянка, частину якої позивачка бажає отримати у власність розташована поряд із водним об'єктом і може відноситись до категорії земель водного фонду. Тому з метою з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки відповідач дійшов висновку про необхідність погодження позивачкою викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі у Погребищинського районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповіді на відзив позивачем у встановлений судом строк не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Так, враховуючи, що головуючий по даній справі суддя в період часу з 09.06.2020 року по 03.07.2020 року перебував у відпустці, а з 04.07.2020 по 05.07.2020 року були неробочі дні, тому рішення у даній справі прийняте судом 06.07.2020 року.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовими клопотаннями про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.
До клопотання позивачкою додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера та викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
За наслідками розгляду такого клопотання, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" відмовило ОСОБА_1 в наданні відповідного дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України, у зв'язку з тим, що згідно публічно-кадастрової карти України, земельна ділянка, частину якої позивачка бажає отримати у власність, розташована поряд із водним об'єктом і може відноситись до категорії земель водного фонду. Також позивачці, з метою з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, запропоновано надати викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі у Погребищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Не погоджуючись із прийнятим наказом від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Суб'єктивне право громадян на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, відповідно до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17.
Так, приймаючи оскаржуваний наказ від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ, відповідач як на підставу для його винесення зіслався на частину 7 статті 118 ЗК України та додатково зазначив, що згідно публічно-кадастрової карти України, земельна ділянка, частину якої позивачка бажає отримати у власність, розташована поряд із водним об'єктом і може відноситись до категорії земель водного фонду. Тобто, єдиною підставою для такої відмови слугувало те, що бажана для позивача земельна ділянка розташована поряд із водним об'єктом і може відноситись до категорії земель водного фонду.
При цьому, при оцінці змісту викладеної підстави для відмови в оскаржуваному наказі від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ, судом констатовано, що остання базується виключно на припущеннях щодо «можливості» віднесення бажаної земельної ділянки до категорії земель водного фонду.
Водночас, суд звертає увагу, що наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також на тих фактичних обставинах, які на момент його винесення ймовірно можуть існувати у майбутньому, яке не ґрунтуються та конкретних та переконливих фактах.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в наказі.
Такий підхід підтверджується і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема, оскаржуваний наказ сформований виключно на припущеннях та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 23.01.2020 року у справі № №0840/2979/18.
Одночасно, суд звертає увагу, що відповідач відмовляючи позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, запропонував надати викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі у Погребищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Водночас, суд вкотре наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, і аргументи якими керувався відповідач, відмовляючи позивачці, до них не належать.
При цьому, посилання відповідача про розташування земельної ділянки поряд з водним об'єктом та можливість включення останньої до категорії земель водного фонду жодним чином не підтверджено та характеризується ознаками ймовірності, існування яких не допускається у наданні відмови в отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розумінні ст. 118 ЗК України. Суд враховує, що згідно ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають в тому числі і акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використанні земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок, та інше. Тобто, саме при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначаються наявні обмеження (обтяження) в тому числі і щодо проходження прибережної захисної смуги навколо водних об'єктів, у зв'язку з чим відповідні підстави не можуть слугувати основою для відмови у наданні дозволу на розроблення такого проекту.
Більше того, нормою ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III прямо заборонено відповідачу вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею як і не надано повноважень встановлювати додаткові вимоги до клопотання, зокрема в частині необхідності його погодження у інших органів.
Неправомірність підстав оскаржуваного наказу в частині пропонування позивачу погодити викопіювання з планово - картографічного матеріалу ще й не узгоджується із повноваженнями органів Держгеокадастру.
Зокрема, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється в тому числі і відповідним Положенням про головне управління Держеокадастру у Вінницькій області, яке затверджене наказом Держгеокадастру України від 20.02.2020 року № 53 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 цього Положення, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством на території Вінницької області.
З огляду на викладене, суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділам (відділом Погребищенського району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області). Зазначене теж свідчить про неправомірний характер таких аргументів, що викладені в оскаржуваному наказі відповідача, оскільки відповідачем фактично перекладено на позивачку обов'язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
За таких обставин, суд доходить висновку, що вказівка відповідача про необхідність погодження викопіювання з планово - картографічного матеріалу з відділом у Погребищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не ґрунтується на нормах Земельного кодексу та не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу позивачці.
Отже, підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що доводи наведені відповідачем не містять належного спростування вищевказаних висновків суду та зводяться лише до викладення власного бачення обставин справи та припущень зі сторони відповідача, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ від 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просить суд захистити її порушені права та інтереси шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву останньої про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та прийняти за наслідками розгляду заяви та поданих документів наказ, у відповідності до вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Норму аналогічного змісту закріплено також у пункті 11 частини другої статті 245 КАС України.
Таким чином, з огляду на предмет спору та обставини справи, позовні вимоги щодо покладення на відповідача обов'язку повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою узгоджуються з повноваженнями суду при вирішенні справи по суті, а прийняття судом такого рішення забезпечуватиме захист прав та інтересів позивачки, порушених незаконною відмовою відповідача.
Водночас при повторному розгляді клопотання позивачки відповідач повинен врахувати, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачений частиною сьомою статті 118 ЗК України, є вичерпним і такими підставами можуть бути лише: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд вкотре роз'яснює відповідачу, що наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на тих фактичних обставинах, які на момент його винесення ймовірно можуть існувати, без зазначення конкретних та переконливих фактів.
Крім того, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням прийнятого судом рішення в зобов'язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов'язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до ст. 382 КАС України, про що також просить позивачка.
Відтак, перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 28.02.2020 року за № 2-5119/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації».
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області та прийняти за наслідками розгляду клопотання та поданих документів наказ, у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Реквізити сторін:
Представник позивача: адвокат Путілін Євген Вікторович (РНОКПП: НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 );
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович