23 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/5881/18
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2019 у справі № 904/5881/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Фонд) до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця", Товариство) та фізичної особи-підприємця Ментій Т. М. (далі - ФОП Ментій Т. М.) про визнання недійсним укладеної між відповідачами додаткової угоди від 10.03.2016 до договору оренди від 07.07.2009 № 12/02-3489-ОД (далі - Додаткова угода) задоволено з тих мотивів, що на момент укладення оспорюваної Додаткової угоди відповідач-1 не набув в установленому законом порядку права власності на об'єкт оренди, оскільки лише після укладення додаткової угоди зареєстрував його за собою як майно, передане до статутного капіталу Товариства (аналогічну правову позицію викладено у постановах від 23.10.2018 у справі № 910/10903/17 та від 04.06.2019 у справі № 904/4125/18).
23.06.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Пількова К. М.- головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я. ухвалив постанову, якою зазначені судові рішення скасував та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У цій постанові Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що "оскільки: 1)Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон № 4442) не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов'язків на відповідне нерухоме майно, фактом вчинення Товариством дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов'язує момент переходу зазначених прав до Товариства, з моментом реєстрації за ним таких прав; 2) приймаючи рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до ПАТ "Українська залізниця" права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна. При цьому статус ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначено Законом № 4442 та Статутом ПАТ "Українська залізниця", які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об'єкти нерухомого майна тощо; 3)невчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу відповідних речових прав до ПАТ "Українська залізниця" від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації, то Товариство набуло право власності на нерухоме майно (об'єкт оренди) до укладення Додаткової угоди, тобто у спірних правовідносинах відбулася заміна сторони у договорі оренди від 07.07.2009 № 12/02-3489-ОД, а саме до Товариства перейшли права орендодавця за цим договором у тому ж обсязі та на умовах, які мав Фонд, що свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про укладення Додаткової угоди без волевиявлення законного орендодавця".
Подібний за змістом висновок викладено також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №918/792/18, від якого Верховний Суд у цій справі не знайшов підстав для відступу.
З ухваленим Верховним Судом судовим рішенням у цій справі не можу погодитися з таких підстав:
1) згідно з імперативною нормою частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Ця норма не містить жодних застережень чи винятків типу "якщо інше не встановлено законом", тому підлягає застосуванню до відносин переходу до Товариства права власності на нерухоме майно в порядку правонаступництва;
2) дійсно, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 5 Закону № 4442 документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту. Наведене положення цілком узгоджується з відсилочною нормою пункту 14 частини 1 статті 27 Закону № 1952, згідно з якою державна реєстрація права власності проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Разом з тим у пункті 2 частини 2 статті 5 Закону № 4442 законодавець чітко встановлює обов'язок державної реєстрації Товариством на підставі передавального акта прав на нерухоме майно, внесене до його статутного капіталу. Зазначена державна реєстрація необхідна передусім для підтвердження моменту переходу до нового власника права власності на об'єкт оренди (частина 1 статті 770 ЦК України та частина 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020)).
Отже, передавальний акт є підставою виникнення права власності на об'єкт оренди у Товариства як правонаступника реорганізованих підприємств залізничного транспорту загального користування, але конкретний момент виникнення такого права у правонаступника залежить саме від державної реєстрації цього речового права за Товариством, як того вимагає частина 2 статті 3 Закону № 1952;
3) оскільки зміст положень статей 2, 4, 5 Закону № 1952, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та пункту 31 Статуту ПАТ "Українська залізниця" переконливо свідчить про формування статутного капіталу Товариства шляхом внесення до нього засновником (державою в особі Кабінету Міністрів України) в обмін на корпоративні права майна Укрзалізниці та інших підприємств залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, слід дійти висновку, що в силу вимог статей 115, 182 ЦК України, статті 85 ГК України і частини 2 статті 3 Закону № 1952 Товариство стає власником не з моменту передачі засновником майна в якості вкладу до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а з моменту державної реєстрації за Товариством права власності на це майно. Наведене також вбачається з пункту 49 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, за змістом якого передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи (у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи) є одним з документів, які мають подаватися заявником для державної реєстрації права власності у зв'язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок до статутного (складеного) капіталу;
4) на відміну від постанов Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/10903/17 та від 04.06.2019 у справі № 904/4125/18, постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 не містить висновку щодо встановлення конкретного моменту (дати) переходу до ПАТ "Українська залізниця" прав і обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області як первісного орендодавця за договором оренди від 07.02.2013 № 1069-2013, а саме: а) з моменту державної реєстрації ПАТ "Українська залізниця" (21.10.2015)?; б) з моменту складання передавального акта від 03.08.2015; в) з моменту затвердження цього передавального акта Міністром інфраструктури України (18.08.2015)?; г) з моменту затвердження комісією з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" зведеного передавального акта майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця"?
У вказаній постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду міститься лише загальний висновок про те, що Товариство набуло право власності на майно залізничного транспорту з інших підстав - з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов'язків згідно зі статтею 11 ЦК України.
Отже, з урахуванням викладених вище мотивів, вважаю, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у цій справі необхідно було залишити без змін як законні та обґрунтовані, у зв'язку з чим Верховний Суд, керуючись частиною 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з метою відступу від правового висновку, раніше викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №918/792/18, мав підстави для передачі справи № 904/5881/18 на розгляд зазначеної об'єднаної палати.
Суддя Ю. Я. Чумак