Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/484/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Лепенець К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (61072, м.Харків, вул. Тобольська, 55-а)
до 1- ого відповідача Харківської міської ради ( 61003, м.Харків, мадан Конституції,7) , 2-ого відповідача Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради (61003, м.Харків, пл.Конституції,16) , 3-ого відповідача Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 )
про скасування рішення; визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна
за участю представників:
позивача - Горгуль Н.В. прокурор;
відповідача 1 - Мартинова А.М. довіреність №08-21/4287/2-19 від 19.12.19, ;
відповідача 2- Мартинова А.М. довіреність №13454 від 24.12.19, ;
відповідача 3- Фадєєв О. П., адвокат;
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до1- ого відповідача Харківської міської ради,2-ого відповідача Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради, 3-ого відповідача Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича , в якій просить суд :
Визнати поважною причину пропуску строків на оскарження рішення сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» та поновити строки на звернення до суду з позовом.
Визнати незаконним та скасувати рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме, п. 31 додатку до рішення.
Визнати недійсним договір №5561-В-С від 06.03.2018 купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № III-:-V загальною площею 213,1 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рожковим Д.М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 650.
Зобов'язати ФОП Рожкова Д.М. повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвальної частини № III-:-V загальною площею 213,1 кв. м. та вартістю 463 920 грн., в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі вказаного майна.
Судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010.
Прокурор в позові зазначає, що рішення міської ради від 20.09.2017 року №757/17 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" що підтверджують, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, лише якщо вони не продані на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Ухвалою господарського суду від 24.02.2020 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/484/20. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання 24.03. 2020 р. о 11:00.
10.03.2020р. від представника Харківської міської ради, через канцелярію суду (вх.№6487) надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позов відповідач-1 зазначає, що при прийнятті рішення Харківської міської ради «Про відчуження об'єктив комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об'єктив комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16.
12.03.2020 від Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №6511). В обґрунтування заперечень 2-ий відповідач зазначає проте, що спірні нежитлові приміщення були включені до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про комунальну власність міста, а отже єдиним законним власником цього майна була Харківська міська рада, яка 26.10.2016 і прийняла рішення №412/16 Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Вказане рішення прийнято на черговій сесії, яка була правомочною. Також, 2-ий відповідач зазначив, що 3-ий відповідач був орендарем спірного майна з 05.08.2016 за договором оренди, що укладений між 3-им та 2-ім відповідачами.
16.03.2020 від представника Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича (3-й відповідач) надійшов відзив, в якому 3-й відповідач зокрема зазначає, що право Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 ГК України, і йому кореспондує обов'язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором найму.
Протокольною ухвалою суду від 24.03.2020 року, на підставі ст. 42, ст. 183, ст. 232 ГПК України, відкладено підготовче засідання на 22.04. 2020 року о(б) 12:30 год.
В порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання ухвалами суду від 24.03.2020.
Протокольною ухвалою суду від 22.04.2020 року, на підставі ст. 42, ст. 183, ст.177, ст. 232 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 25.05. 2020 року о(б) 12:30 год.
В порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання ухвалами суду від 22.04.2020.
25.05.2020 року від представника Фізичної особи - підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича (3-й відповідач), через канцелярію суду (вх.№11627) надійшли заперечення на позовн6у заяву, вказані заперечення долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 25.05.2020 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи у судовому засіданні по суті 09.06.2020 року.
В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 09.06.2020.
В судовому засіданні 09.06.2020 постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на підставі п.2 ч.2 ст.216 ГПК України до 01.07.2020 року.
В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 09.06.2020.
Прокурор в судовому засіданні 01.07.20р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача (Харківської міської ради) в судовому засіданні 01.06.20р. проти позову заперечував в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР) в судовому засіданні 01.07.20р. проти позову заперечував в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача (ФОП Рожкова Дмитра Миколайовича ) в судовому засіданні 01.07.20р. проти позову заперечував в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено наступне.
Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).
Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Згідно із ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з частинами 2, 4 статті 53 ГПК України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (ч.2). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4).
При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 року у справі № 3-234/2018.
Частиною 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив про проведення приватизації з порушенням законодавства, а суд встановив, що прокурором визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, тому суд визнає підстави для представництва прокурором інтересів держави достатніми та обґрунтованими, та визнає поважною причину пропуску строків на оскарження рішення сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» та поновити строки на звернення до суду з позовом.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представник прокуратури та відповідачів погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 01.07.2020, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05.08.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Рожковим Дмитром Миколайовичем (далі- Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4155.
На підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування Орендарю передано нежитлові приміщення підвальної частини № III- :-V загальною площею 213,1 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 строком до 05.07.2019.
Відповідно до умов договору оренди Орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п. 4.7.). Здійснювати поточний ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно - кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (п. 4.8.).
Акт прийому-передачі складено 05.08.2016.
У п. 5.6. Договору сторони договору оренди передбачили право орендаря на викуп об'єкта оренди, зокрема визначили, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Згідно з ч.1 ст. 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отож, за змістом п. 5.6. Договору переважне право перед іншими особами на викуп об'єкта оренди орендар має за умови належного виконання своїх обов'язків за вказаним договором оренди, у зв'язку з чим суд вважає, що для правильного вирішення даного спору має значення з'ясування того, чи належно виконував свої обов'язки орендар, чи не втратив він переважне право перед іншими особами на викуп об'єкта оренди внаслідок неналежного виконання свої обов'язків за договором оренди.
Позов прокурора не ґрунтується на тому, що ФОП Рожков Д.М. не належно виконував свої обов'язки за договором оренди, матеріали справи також не містять таких доказів, вказаний договір оренди є дійсним в силу презумпції правомірності правочину згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України.
Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).
У вказаному переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Рожковим Д.М. підлягають:
- п. 31 - нежитлові приміщення підвальної частини № ІІІ-:-У загальною площею 213,1 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2.
У подальшому на підставі вказаного рішення Харківської міської ради з ФОП Рожковим Д.М. укладено договір купівлі-продажу № 5561-В-С від 06.03.2018, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 650, на підставі якого, шляхом викупу у власність
ФОП Рожкова Д.М. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору № 4155 від 05.08.2016.
Так, відповідно до договору купівлі-продажу 5561-В-С від 06.03.2018 до ФОП Рожкова Д.М. перейшло право власності на нежитлові приміщення підвальної частини № ІІІ-:-У загальною площею 213,1 кв. м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, загальною вартістю 463 920 грн. (Згідно звіту про оцінку майна від 31.12.2017, виготовленого ПФ Агентство «СХІД»).
Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Зокрема, прокурор вказує на те, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об'єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, тому прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент спірних відносин) приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент спірних відносин), об'єктами малої приватизації є окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Статтею 3 зазначеного Закону визначені способи малої приватизації, до яких, поряд із іншими, віднесено викуп.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом продажу за конкурсом, на аукціоні та шляхом викупу.
Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу визначено Розділом III Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин), викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Таким чином викуп, як спосіб приватизації, може застосовуватись у двох випадках:
1) до тих об'єктів приватизації, які не були продані на аукціоні або за конкурсом;
2) у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18.
Відповідно до частини другої статті 777 ЦК України наймачеві надано переважне право придбати річ, що є об'єктом найму, за умов належного виконання своїх обов'язків за договором найму, в разі її продажу наймодавцем.
За приписами частини першої статті 289 ГК України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Відповідно до пункту 5.6. Договору оренди від 05.08.2016 №4155 Орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Як встановлено судом, рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Вказане рішення прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, на 2012-2016 роки.
Стаття 18-2 Розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначає особливості приватизації окремих груп об'єктів.
Пунктом 1 частини 1 зазначеної статті передбачено, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто зазначеною нормою встановлено додаткові гарантії для добросовісного орендаря, який за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об'єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором.
Таким чином, орган місцевого самоврядування (в даному випадку Харківська міська рада) вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.
Разом з цим, положеннями статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об'єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об'єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами.
А отже, положення статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об'єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.
Харківська міська рада самостійно прийняла рішення про приватизацію спірного об'єкту комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу Фізичної особи-підприємця Рожкова Дмитра Миколайовича з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Вказаний висновок суду в повному обсязі узгоджується з позицією Конституційного Суду України, яку наведено у п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 13.12.2000 № 4-рп/2000 у справі №1-16/2000, згідно з яким доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.
В свою чергу, прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що пункт 31 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є необґрунтованими.
Щодо вимоги прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.
Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.
До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.
Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації.
У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає ст. 203 ЦК України не підтверджені належними та допустимими доказами.
Стосовно посилання прокурора на ст. 228 ЦК України, як на підставу недійсності оскаржуваного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, суд зазначає наступне.
У п. 3.7. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", роз'яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Зазначене кореспондується з правовою позицією викладеною у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Проте, прокурором не наведено належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вище значених намірів у сторін оскаржуваного правочину.
Таким чином, судом встановлено що, пункт 31 рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято Харківською міською радою в межах своїх повноважень та не протирічить Законам України "Про місцеве самоврядування України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програмі приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 років, а договір купівлі продажу №5561 -В-С укладені між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Рожковим Дмитром Миколайовичем, у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.
При цьому, прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірними правочинами інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника майна.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Вимога про зобов'язання ФОП Рожкова Дмитра Миколайовича повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвальної частини № III-:-V загальною площею 213,1 кв.м. та вартістю 463 920 грн., в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі вказаного майна є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.10.2018 №5643-В-С, в задоволенні якої відмовлено, тому правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також відсутні.
Крім того, зазначена вимога не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що ФОП Рожков Дмитро Миколайович є добросовісним набувачем права власності на вказаний об'єкт приватизації, адже ним були дотримані визначені продавцем - Харківською міської радою умови та порядок приватизації.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з'ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008 визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав'єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18 викладена наступна правова позиція:
"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.
При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: Харківська місцева прокуратура № 1 Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а).
Відповідач: Харківська міська рада ( 61003, м. Харків, майдан Конституції,7, код 04059243).
Відповдач :Управління комунального майна та приватизації ДЕКМ Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл.Конституції,16, код 14095412) .
Відповідач: Фізична особа - підприємець Рожков Дмитро Миколайович ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) .
Повне рішення складено "06" липня 2020 р.
Суддя О.О. Присяжнюк