79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.06.2020 справа № 914/2508/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонт та обладнання"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Надрагідробурмаш"
про стягнення 493463,16 грн.
за участю представників:
від позивача Чопенко І.О.;
від відповідача не з'явився.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонт та обладнання" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Надрагідробурмаш" про 526089,90 грн., з яких 473776,00 грн. - основний борг, 3009,15 грн. - інфляційні втрати, 7304,38 грн. - 3% річних та 42000,37 грн. - штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ.
Відповідно до заяви (вх.№217/20 від 27.01.2020р.) про зменшення розміру позовних вимог позивачем до стягнення заявлено 486089,90 грн., з яких 433776,00 грн. - основний борг, 3009,15 грн. - інфляційні втрати, 7304,38 грн. - 3% річних та 42000,37 грн. - штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ.
Вказана заява (вх.№217/20 від 27.01.2020р.) про зменшення розміру позовних вимог була прийнята до розгляду судом ухвалою суду від 28.01.2020р.
Відповідно до заяви (вх.№658/20 від 04.03.2020р.) про збільшення розміру позовних вимог позивачем до стягнення заявлено 493463,16 грн., з яких 433776,00 грн. - основний борг, 5498,21 грн. - інфляційні втрати, 12188,58 грн. - 3% річних та 42000,37 грн. - штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ.
Вказана заява (вх.№658/20 від 04.03.2020р.) про збільшення розміру позовних вимог була прийнята до розгляду судом ухвалою суду від 02.04.2020р.
В позовній заяві, у заяві про зменшення розміру позовних вимог та у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач також просить стягнути з відповідача 7910,00 грн. - судового збору та 30450,00 грн. - судових витрат на правничу допомогу.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 25.06.2020р. позовні вимоги відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав повністю.
Відповідач явку представника в судове засідання 25.06.2020р. не забезпечив, однак про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
23.06.2020р. представником відповідача подано клопотання (вх.№20268/20) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явитись в судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки ним не доведено викладених у клопотанні обставин, зокрема ним не подано доказів відрядження чи виклику до Господарського суду міста Києва саме представника Рождественської Л.П. для участі в розгляді справи №910/2915/20.
Разом з тим слід зазначити, що у клопотанні відповідачем не обґрунтовано неможливості забезпечити явку в судове засідання іншого представника для розгляду даної справи №914/2508/19 по суті.
Крім того слід зазначити, що ухвалою Господарського суду міста Києва Державне підприємство «Самбірське лісове господарство» лише повідомлялося про відкладення підготовчого засідання на 25.06.2020р. на 11:45 год., а явка його представника у вказане судове засідання не визнавалася обов?язковою.
Частиною 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області від 04.06.2020р. у даній справі №914/2508/19 явка представників учасників справи в судове засідання 25.06.2020р. на 16:00 год. була визнана обов'язковою.
Разом з цим, суд також бере до уваги, що у матеріалах даної справи міститься достатньо доказів для розгляду її по суті.
Отже, з огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не наведено достатньо обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи, а тому суд дійшов висновку, що в даному випадку у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити та розглянути справу по суті за відсутності представників позивача та відповідача.
Спір у даній справі розглядається судом з врахуванням заяви (вх.№658/20 від 04.03.2020р.) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути на його користь з відповідача 433776,00 грн. - основного боргу, 5498,21 грн. - інфляційних втрат, 12188,58 грн. - 3% річних та 42000,37 грн. - штрафних санкцій в розмірі облікової ставки НБУ, що разом становить 493463,16 грн., а також 7910,00 грн. - судового збору та 30450,00 грн. - судових витрат на правничу допомогу.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
01.02.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонт та обладнання» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Надрагідробурмаш» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1549, відповідно до пункту 1.1. якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача товар, у відповідності до специфікацій, які оформляються додатками до цього договору і є його невід'ємними частинами, а відповідач прийняти цей товар та оплатити його.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору, розрахунки за цим договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах, визначених специфікаціями та на підставі рахунку постачальника. В рахунках постачальника на оплату товару за цим договором повинний бути зазначений цей договір. У платіжному документі покупця повинні бути вказані номер рахунку(ків) постачальника та цей договір, як підстава для здійснення розрахунку.
Пунктом 3, 4 специфікації №3 від 09.04.2019р. та специфікації №5 від 07.05.2019р. встановлено умови та строк оплати, а саме - 100% передоплати товару.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору, відповідно до оформлених специфікацій, ним здійснено відвантаження відповідачу товару (труби бурильної 73х3,19 NC 31 EU G105-R2 та труби ОБТ-HWI 108х51.8-NC31 LH) на суму 733776,00 грн.,
Як зазначає позивач, відповідач з порушенням строків оплати, перерахував позивачу грошові кошти лише за частину поставленого товару, у зв?яку з чим позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість в розмірі 433776,00 грн., з яких 312000,00 грн. - заборгованість відповідно до специфікації №3 від 09.04.2019р. та 121776,00 грн. - заборгованість відповідно до специфікації №5 від 07.05.2019р.
Позивач відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 5498,21 грн. - інфляційних втрат, 12188,58 грн. - 3% річних.
Крім того, у зв?язку з порушенням відповідачем своїх зобов?язань за договором щодо оплати поставленого йому товару, позивач у розрахунку (додаток 1 до позовної заяви) посилаючись на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України, нарахував відповідачу штрафні санкції в розмірі 42000,37 грн. (в розмірі однієї облікової ставки НБУ).
Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та відповідно до заяви (вх.№658/20 від 04.03.2020р.) про збільшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача (вх.№658/20 від 04.03.2020р.) 493463,16 грн., з яких 433776,00 грн. - основний борг, 5498,21 грн. - інфляційні втрати, 12188,58 грн. - 3% річних та 42000,37 грн. - штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ.
Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву (вх.№8743/20 від 18.02.2020р.), в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зокрема відповідач зазначає про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонт та обладнання» не виконано умови договору в повному обсязі, оскільки постачальник не надав вимоги до товару, які б могли підтвердити якість поставленого товару, а також не надано гарантійні умови до труби бурильної 73х9,19 NС 31 ЕUІ С105-R2, що на думку відповідача, свідчить про невиконання господарських зобов'язань зі сторони позивача.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій, то такі на думку відповідача не підлягають задоволенню, оскільки не передбачені в укладеному між сторонами договорі.
Щодо вимоги позивача про стягнення грошових коштів в якості відшкодування судових витрат на отримання юридичних послуг в сумі 30450,00 грн., відповідач вважає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що винагорода за юридичні послуги не є судовими витратами в розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такі послуги надавалися не адвокатом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що 01.02.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонт та обладнання» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Надрагідробурмаш» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 1549, відповідно до пункту 1.1. якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача товар, у відповідності до специфікацій, які оформляються додатками до цього договору і є його невід'ємними частинами, а відповідач прийняти цей товар та оплатити його.
Факт поставки товару підтверджується рахунками №П-0065 від 09.04.2019р. та № П-0095 від 07.05.2019р., накладними № 0043 від 23.04.2019р. та № 0056 від 07.05.2019р., товаро-транспортними накладними №0043 від 23.04.2019р. та №0056 від 07.05.2019р. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей №504/1 від 11.04.2019р. та №634/2 від 07.05.2019р., підписаними представниками обох сторін (належним чином засвідченні копії містяться в матеріалах справи).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач з порушенням строків оплати перерахував позивачу лише частину вартості поставленого товару. Неоплаченим залишився товар на суму 433776,00 грн.
Щодо заперечень відповідача про те, що постачальником не виконано умови договору №1549 від 01.02.2019р. в повній мірі, оскільки постачальником не надано вимоги до товару, які б могли підтвердити якість поставленого товару та не надано гарантійних умов до труби бурильної 73х9,19 №31 ЕU G105-R2, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 6.1. договору, приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання товаросупровідних документів в місці поставки.
Відповідно до пункту 6.3. договору перехід права власності та ризиків на товар, шо постачається, відбувається в момент його фактичної передачі покупцю та підписання товаро-супровідних документів.
Пунктом 6.4 договору передбачено, якщо під час приймання-передачі товару буде виявлено товар з відхиленням його якості або буде виявлено відхилення від кількості товару умовам цього договору, додатків до нього, або умовам чи змісту товаро-супровідних документів, або документам щодо якості або кількості товару, або іншим документам, які стосуються якості товару приймання товару призупиняється, викликається представник постачальника для вирішення питання заміни неякісного товару чи допостачання товару. У разі розбіжностей сторін приймання-передача неякісного товару чи недопоставка товару оформлюється відповідно до інструкцій П-6 та/або П-7 Державного арбітражу СРСР.
Якщо розрахунок за товар, з відхиленням від встановленої якості, не був здійснений у повному обсязі на умовах попередньої оплати, то частина вартості товару, що залишилась не оплаченою оплаті не підлягає, а якщо такий товар було оплачено на умовах попередньої оплати - покупець має право вимагати заміни неякісного товару або повернення сплачених коштів за неякісний товар (або його частку), така вимога повинна бути задоволена у семиденний строк з дня отримання.
Відповідно до пункту 6.5 договору, якщо після поставки, під час монтажу товару буде виявлений неякісний товар, викликається представник постачальника для складання акту про невідповідність товару вимогам щодо його якості. Представник постачальника повинен прибути до місця зберігання неякісного товару у строк, що не перевищує п'яти робочих днів. У разі відмови постачальника направити свого представника, неприбуття представника постачальника у встановлений строк або у разі відмови представника постачальника від підписання акту, акт складається без участі представника постачальника.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази того, що під час приймання-передачі товару чи під час підписання товаро-супровідних документів відповідач заявляв претензії позивачу щодо якості товару, звертався з вимогою про надання гарантійних умов виробника або з вимогою заміни неякісного товару.
При цьому слід зазначити, що факт передання та отримання товару підтверджується лише первинними документами бухгалтерського обліку, а тому заперечення відповідача щодо такого факту з посиланням на невиконання постачальником свого обов'язку за договором щодо надання покупцю гарантійних умов виробника чи документів щодо якості є безпідставними.
Окрім цього, суд звертає увагу, що 27.12.2019 року відповідачем було проведено часткову оплату за поставлений товар у розмір 40 000 грн., у зв'язку з чим позивач спочатку звернувся з заявою про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 217/20 від 27.01.2020р.).
Дана обставина, на думку суду, спростовує наявність претензій у відповідача стосовно невиконання позивачем вимог щодо якості поставленого товару.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеного положення законодавцем передбачено можливість погодження умовами договору іншого розміру процентів. З урахуванням того, що договором не визначено інший розмір процентів, а зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних прямо передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, суд відхиляє заперечення відповідача стосовно необгрунтованості нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, твердження відповідача про безпідставність нарахування таких не відповідає чинному законодавству. А тому враховуючи те, що відповідачем було порушено грошове зобов'язання, позивач вправі на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховувати інфляційні втрати та 3% річних за допущені відповідачем прострочення.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 5498,21 грн. - інфляційних втрат та 12188,58 грн. - 3% річних є обґрунтовані.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 42000,37 грн. - штрафних санкцій в розмірі облікової ставки НБУ суд зазначає таке.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.
Умовами договору № 1549 від 01.02.2019р. не встановлено розмір пені та умови про її стягнення за порушення виконання грошового зобов'язання покупцем, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.
Отже, враховуючи те, що в укладеному між сторонами договорі не встановлено відповідальності відповідача у вигляді штрафних санкцій за порушення ним своїх зобов?язань щодо оплати поставленого йому товару, тому позовна вимога про стягнення з нього 42000,37 грн. штрафних санкцій не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 433776,00 грн. - основного боргу, 5498,21 грн. - інфляційних втрат та 12188,58 грн. - 3% річних.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 7910,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №691 від 25.11.2019р.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково, суд дійшов висновку відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача 6771,94 грн. судового збору.
Крім того, суд доводить до відома позивача, що відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір», він вправі повернути з Державного бюджету 18,65 грн. зайво сплаченого судового збору та 489,40 грн. судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 30450,00 грн. - судових витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дінекс Торг» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонт та обладнання» (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг №23109.
Однак, як вбачається із поданих матеріалів, юридичні послуги за вказаним договором надавалися не адвокатом, а тому винагорода за юридичні послуги в розмірі 30450,00 не є судовими витратами в розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України і відповідно така винагорода за надані юридичні послуги не може бути покладена на відповідача на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надрагідробурмаш" (82193, Львівська область, Дрогобицький район, село Старий Кропивник, вулиця Першотравнева, будинок 35А, ідентифікаційний код 37349225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонт та обладнання" (36000, місто Полтава, вулиця Котляревського, будинок 3, ідентифікаційний код 40507173) 433776,00 грн. - основного боргу, 5498,21 грн. - інфляційних втрат, 12188,58 грн. - 3% річних та 6771,94 грн. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, що визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 06.07.2020р.
Суддя М.М. Петрашко