ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.07.2020Справа № 921/298/20
За позовом Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства
до 1. Тернопільської обласної державної адміністрації
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка»
про - визнання недійсним розпорядження голови Тернопільської
обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 «Про надання
Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка»
дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної
ділянки на території Бережанської міської ради»;
- визнання незаконним припинення права постійного користування
Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового
господарства земельною ділянкою площею 182, 800 га на території
Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного
пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею
від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 з переведення зазначеної земельної
ділянки до земель запасу державної власності;
- визнання недійсним наданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Вегера А.В.
За участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Омелянчук О.В. - ордер серії ХМ № 043999 від 06.05.2020.
Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства (далі - позивач) звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» (далі - відповідач-2) про:
- визнання недійсним розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради»;
- визнання незаконним припинення права постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 з переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу державної власності;
- визнання недійсним наданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту.
Одночасно, у п. 3 прохальної частини позовної заяви позивачем викладено клопотання про витребування у відповідачів документів, які стали підставою для прийняття розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що оскаржуваним розпорядженням Тернопільська обласна державна адміністрація всупереч вимог чинного законодавства незаконно припинила право постійного користування позивачем земельною ділянкою, перевела її до земель запасу державної власності та надала Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,000 га в оренду землі до 07 лютого 2039 року. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19.05.2020 у справі № 921/298/20, вищевказану позовну заяву передано до господарського суду міста Києва за виключною підсудністю на підставі статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.06.2020 року подану Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
24.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків, а також заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд:
- зупинити дію розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30.04.2020 № 257/01.-02-01 «Про надання товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради»;
- накласти арешт на земельну ділянку площею постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145;
- заборонити Тернопільській обласній державній адміністрації приймати рішення про затвердження землевпорядної документації щодо переведення земельної ділянки площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145 до земель запасу державної власності, право постійного користування якою є Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства;
- заборонити передавати у власність чи користування (оренду, суборенду) або будь-яким іншим способом відчужувати дану земельну ділянку або її частини;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» здійснювати поділ земельної ділянки площею 52,0000 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту;
- заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Тернопільській області, його відділам та структурним підрозділам, вносити зміни до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 182,8000 га постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 року серія ІІ-ТР № 002145, в тому числі щодо скасування державної реєстрації даної ділянки у зв'язку з її поділом.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2020 викликано Бережанське колективне підприємство по веденню лісового господарства, Тернопільську обласну державну адміністрацію, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» для розгляду заяви Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства про забезпечення позову у судове засідання на 03.07.2020 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2020 відкрито провадження у справі № 921/298/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2020 року.
Представник позивача у судове засідання 03.07.2020 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача-1 у судове засідання 03.07.2020 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні 03.07.2020 року заперечив проти задоволення заяви про забезпечення позову.
Розглянувши подану Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані у процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або неможливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, без наведення відповідного обґрунтування та доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач вказує на те, що оспорюваним розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації:
- припинено право постійного користування Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 та переведено зазначену земельну ділянку до земель запасу державної власності;
- надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозвіл на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту.
Позивач вважає, що наслідком виконання означеного розпорядження може стати внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та реєстру речових прав на нерухоме майно; поділ земельної ділянки, що передбачає скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 182,8000 га та державну реєстрацію інших ділянок з іншою площею та кадастровими номерами. У свою чергу, після поділу ділянки можуть бути передані у власність чи користування іншим особам.
При цьому, позивач посилається на те, що на даний момент Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області систематично проводить перевірки дотримання земельного законодавства, вказуючи на самовільне зайняття Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства несформованої земельної ділянки загальною площею 65,0 га - на даній земельній ділянці посіяні сільськогосподарські культури, а саме - соя, та вимагають звільнити земельну ділянку і виконати припис від 26.05.2020 за № 342/ДК/0130Пр/03/01/-20 до 26.06.2020 року, припис від 05.06.2020 за № 401/ДК/0151Пр/03/01/-20 до 07.07.2020 року. Існує загроза втрати урожаю.
Таким чином, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист у зазначеній справі.
Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, суд зазначає наступне.
У даному випадку, позивач звернувся до суду з позовом про:
- визнання недійсним розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 257/01.02-01 від 30.04.2020 «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Бережанської міської ради»;
- визнання незаконним припинення права постійного користування Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства земельною ділянкою площею 182,800 га на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.03.1998 серія ІІ-ТР № 002145 з переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу державної власності;
- визнання недійсним наданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька будівельна кераміка» дозволу на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 52,0000 га в оренду до 07 лютого 2039 року (на строк дії спеціального дозволу на користування надрами) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами за рахунок земель запасу на території Бережанської міської ради Тернопільської області за межами населеного пункту.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги носять немайновий характер.
Отже, зважаючи на зазначене, судове рішення, у разі задоволення таких вимог, не вимагатиме примусового виконання, в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки заявник не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Разом з тим, позивачем всупереч вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не подано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Посилання позивача на те, що наслідком виконання оспорюваного ним розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації може стати внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та реєстру речових прав на нерухоме майно, а також поділ земельної ділянки, що передбачає скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 182,8000 га та державну реєстрацію інших ділянок з іншою площею та кадастровими номерами, самі по собі, за відсутності належних доказів, не є належною підставою для вжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову.
Також, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що після поділу земельні ділянки можуть бути передані у власність чи користування іншим особам.
За таких обставин, суд вважає, що вищевказані доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Крім того, суд вважає такими, що не підтверджують необхідність забезпечення позову посилання позивача на те, що на даний момент Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області систематично проводить перевірки дотримання земельного законодавства, вказуючи на самовільне зайняття Бережанським колективним підприємством по веденню лісового господарства несформованої земельної ділянки загальною площею 65,0 га - на даній земельній ділянці посіяні сільськогосподарські культури, а саме - соя, та вимагають звільнити земельну ділянку і виконати припис від 26.05.2020 за № 342/ДК/0130Пр/03/01/-20 до 26.06.2020 року, припис від 05.06.2020 за № 401/ДК/0151Пр/03/01/-20 до 07.07.2020 року.
Зі змісту вищевказаних приписів вбачається встановлення інспекторами з питань дотримання земельного законодавства Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області самовільного зайняття позивачем несформованої земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.
Положеннями статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів.
Зокрема, державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання (стаття 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).
В силу приписів пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема:
безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;
давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що контроль за використанням та охороною земель є прямим обов'язком інспекторів; законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів на вчинення яких уповноважено державних інспекторів.
Разом з тим, доказів оскарження у встановлених законодавством порядку складених інспекторами з питань дотримання земельного законодавства Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області приписів № 342/ДК/0130Пр/03/01/-20 від 26.05.2020 та № 401/ДК/0151Пр/03/01/-20 від 05.06.2020 позивачем надано не було.
Таким чином, на переконання суду, наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову обставини, не є такими, які б свідчили про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення його можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову про які просить позивач.
За таких обставин, суд вважає, що обрані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають предмету заявленого позову, не спрямовані на ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про реальну загрозу невиконання або утруднення виконання в подальшому судового рішення у справі, що розглядається, а також існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, достатні дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, а тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.
Разом з тим, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні заяви Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства про забезпечення позову.
2. Згідно з положеннями статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та відповідно до підпункту 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.07.2020 року.
Суддя В.С. Ломака