ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2020Справа № 910/3585/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ресурс"
про стягнення заборгованості в розмірі 87 545 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Ресурс» про стягнення заборгованості в розмірі 87 545 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання транспортних послуг по Україні № 03/05/19 від 03.05.2019, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
20.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.03.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3585/19. З огляду на малозначність справи №910/5055/19 в розумінні ч. 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.03.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана представником відповідача 02.04.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471348356.
22.06.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що додані до позовної заяви копії заявок не підписані зі сторони замовника та не засвідчені печаткою відповідача, а отже позивачем не надано належних доказів того, що сторони погодили вартість послуг з перевезення вантажів у встановлений Договором спосіб.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів виконання пункту 6.3 Договору, а отже строк, визначений п. 6.4 Договору не настав.
Також, відповідач зазначає, що Акт звірки взаєморозрахунків складено не за весь період дії Договору, при цьому, означений Акт не підписаний уповноважено особою відповідача - керівником.
Крім того, відповідач зазначає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Ресурс» (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» (далі - виконавець, позивач) укладено Договір про надання транспортних послуг по Україні № 03/05/19 (далі - Договір), за умовами якого, виконавець зобов'язується доставити ввірений йому згідно замовлення вантаж до пункту призначення (або організувати доставку вантажу) у встановлений Договором та додатками до нього строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за це перевезення встановлену плату.
Виконавець має право виконувати перевезення за цим Договором із залученням третьої сторони. При цьому виконавець виступає як експедитор (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 1.4 Договору об'єм вантажу, маршрути перевезень, терміни доставки, вартість послуг та інші суттєві додаткові дані визначаються за угодою сторін в Додаткових угодах або заявках, які є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з п. 2.1 Договору виконавцем виконує (організовує) перевезення згідно заявок замовника. Заявки передаються шляхом факсимільного зв'язку, завіряються підписами уповноважених осіб та печатками обох сторін.
У відповідності до п. 6.2 Договору для здійснення оплати виконавець надає замовнику не пізніше, ніж через 10 банківських днів після виконання перевезення наступні документи: рахунок-фактура; акт виконаних робіт (2 екземпляри); товарно-транспортні накладні (2 екземпляри).
Підтвердженням факту надання послуг є печатка та підпис вантажоодержувача у оригіналах товарно-транспортних накладних (п. 6.3 Договору).
За умовами п. 6.4 Договору оплата за виконані перевезення здійснюється протягом тридцяти банківських днів після отримання замовником зазначених у п. 6.3 документів.
Відповідно до п. 6.5 Договору при погодженні з виконання перелічених у платіжних документах перевезень замовник протягом шести календарних днів після отримання оригіналів документів повертає виконавцю один екземпляр акта виконаних робіт зі своєю печаткою та підписом, що свідчить про визнання цих перевезень виконаними.
Строк дії цього Договору становить один рік з дати його підписання особам сторонами. У випадку відсутності письмових заперечень жодної із сторін по завершенню строку дії Договору, цей строк автоматично вважається продовженим, та Договір зберігає чинність на тих же умовах (п. 10.1 та п. 10.2 Договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, сторонами узгоджено Заявки на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів № 2564 від 26.08.2019, № 2533 від 23.08.2019, № 2623 від 29.08.2019, № 2649 від 31.08.2019, № 2735 від 09.09.2019, № 2753 від 12.09.2019, № 2802 від 13.09.2019, № 3098 від 18.10.2019, № 3123 від 22.10.2019.
На виконання умов Договору та Заявок, позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги згідно товарно-транспортних накладних № 20319 від 26.08.2019, № 20320 від 26.08.2019, № 20321 від 26.08.2019, № 20159 від 23.08.2019, б/н від 31.08.2019, № Р109 від 09.09.2019, № 21731 від 12.09.2019, № 21733 від 12.09.2019, № 21732 від 12.09.2019, № Р1201 від 18.10.2019, № Р1215 від 22.10.2019,
Відповідачем надані позивачем транспортно-експедиційні послуги прийняті без заперечень та зауважень згідно Актів надання послуг № 2397 від 27.08.2019 на суму 11 500 грн., № 2369 від 24.08.2019 на суму 15 000 грн., № 2442 від 30.08.2019 на суму 14 000 грн., № 2473 від 01.09.2019 на суму 10 000 грн., № 2565 від 10.09.2019 на суму 5 500 грн., № 2590 від 13.09.2019 на суму 12 500 грн., № 2618 від 14.09.2019 на суму 7 500 грн., № 2969 від 19.10.2019 на суму 6 500 грн., № 3001 від 23.10.2019 на суму 6 500 грн.
Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором та заявками, оплату послуг з перевезення належним чином не здійснив, у зв'язку з чим у ТОВ «Трасн-Ресурс» виникла заборгованість перед позивачем в сумі 86 500 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.
Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до п. 6.5 Договору при погодженні з виконання перелічених у платіжних документах перевезень замовник протягом шести календарних днів після отримання оригіналів документів повертає виконавцю один екземпляр акта виконаних робіт зі своєю печаткою та підписом, що свідчить про визнання цих перевезень виконаними.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надані позивачем транспортно-експедиційні послуги прийняті без заперечень та зауважень згідно Актів надання послуг № 2397 від 27.08.2019 на суму 11 500 грн., № 2369 від 24.08.2019 на суму 15 000 грн., № 2442 від 30.08.2019 на суму 14 000 грн., № 2473 від 01.09.2019 на суму 10 000 грн., № 2565 від 10.09.2019 на суму 5 500 грн., № 2590 від 13.09.2019 на суму 12 500 грн., № 2618 від 14.09.2019 на суму 7 500 грн., № 2969 від 19.10.2019 на суму 6 500 грн., № 3001 від 23.10.2019 на суму 6 500 грн.
Відтак, оскільки транспортно-експедиційні послуги прийняті відповідачем без заперечень та зауважень згідно Актів надання послуг, які містять всі передбачені пунктом 1.4 Договору умови, відсутність у Заявках на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів № 2564 від 26.08.2019, № 2533 від 23.08.2019, № 2623 від 29.08.2019, № 2649 від 31.08.2019, № 2735 від 09.09.2019, № 2753 від 12.09.2019, № 2802 від 13.09.2019, № 3098 від 18.10.2019, № 3123 від 22.10.2019 підпису відповідача, з урахуванням наявності печатки відповідача у вказаних Заявках, не нівелює факту надання позивачем відповідачу узгоджених транспортно-експедиційних послуг, а відтак, суд відхиляє заперечення відповідача щодо неузгодження вартості послуг з перевезення вантажів у встановлений Договором спосіб.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 6.4 Договору оплата за виконані перевезення здійснюється протягом тридцяти банківських днів після отримання замовником зазначених у п. 6.3 документів.
Підтвердженням факту надання послуг є печатка та підпис вантажоодержувача у оригіналах товарно-транспортних накладних (п. 6.3 Договору).
У відповідності до п. 6.2 Договору для здійснення оплати виконавець надає замовнику не пізніше, ніж через 10 банківських днів після виконання перевезення наступні документи: рахунок-фактура; акт виконаних робіт (2 екземпляри); товарно-транспортні накладні (2 екземпляри).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем були виконані п. 6.2 Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи Листами вих. № 020902 від 02.09.2019, № 090906 від 09.09.2019, № 160903 від 16.09.2019, № 170902 від 17.09.2019, № 211005 від 21.10.2019, № 011111 від 01.11.2019, про отримання яких відповідачем свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення, а також підписання відповідачем без заперечень та зауважень Актів надання послуг, які відповідно до п 6.5 Договору свідчать про визнання відповідачем цих перевезень виконаними.
Суд також враховує, що доказів звернення відповідача до позивача із Вимогами надати документи, передбачені п. 6.2 Договору, матеріали справи не містять.
При цьому, з наявного в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 22.01.2020 вбачається, що відповідачем підтверджено заборгованість в розмірі 86 500 грн. за Договором.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Суд також враховує, що відповідачем, в порушення приписів ст. 74 ГПК України, не додано до матеріалів справи доказів відсутності у головного бухгалтера повноважень на підписання Акту звірки взаєморозрахунків, зокрема посадової інструкції, яка б свідчила про відсутність у головного бухгалтера таких повноважень.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 86 500,00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 789,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 255,50 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем не враховано періоди, у які мала місце дефляція, в зв'язку з чим інфляційні втрати складають від'ємне значення та відповідно вимоги про стягнення інфляційних втрат залишаються без задоволення, в свою чергу 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 789,63 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 10 000 грн.
Відповідач в свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначає, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, сталість судової практики у спорах щодо перевезення вантажів, заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка зокрема, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, тобто є незначної складності.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правничої (правової) допомоги №08/19-К від 13.03.2019, укладеного між позивачем та адвокатом Адвокатським об'єднанням «Атеміс», Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 1 від 28.02.2020 на суму 10 000 грн. та платіжне доручення № 15359 від 02.03.2020 на суму 10 000,00 грн.
При цьому, частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що витрати у розмірі 10 000,00 грн. (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 985,41 грн., з урахуванням приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Ресурс» (033062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 12-а; ідентифікаційний код: 33834628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» (10001, м. Житомир, вул. Київська, буд. 81; ідентифікаційний код: 37712103) заборгованість в розмірі 86 500 (вісімдесят шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 789 (сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 63 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 095 (дві тисячі дев'яносто п'ять) грн. 86 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 985 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 41 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 06.07.2020
Суддя О.А. Грєхова