ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2020Справа № 910/13556/19
За позовом до треті особа,Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" 1) Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2) Акціонерного товариства "Альфа-Банк" яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Аргентум"
про стягнення 795 501, 18 грн.
Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: від відповідача-1:Яцишин А.В. - представник за довіреністю; не з'явився;
від відповідача-2: від третьої особи:не з'явився; не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі - відповідач-1) про стягнення 795 501, 18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 не було вчинено жодних дій щодо перевірки наявності відповідних повноважень у осіб, що підписали фінансові документи на списання грошових коштів з банківського рахунку № НОМЕР_1 , що був відкритий Державним підприємством "Аргентум" у Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк", чим завдано вказаному державному підприємству матеріальної шкоди в розмірі списаних з означеного рахунку грошових коштів на суму 795 501, 18 грн. При цьому позивач зазначив, що право вимоги на зазначену суму грошових коштів було уступлено Державним підприємством "Аргентум" позивачеві на підставі відповідного договору.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13556/19, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача Державне підприємство "Аргентум" (надалі - третя особа) та призначено підготовче судове засідання на 30.10.2019.
22.11.2019 відповідачем-1 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) надано відзив на позов, у якому він зазначив, що позивач не має жодних законних підстав для звернення до відповідача-1 з будь-якими позовними вимогами, оскільки договір уступки права вимоги, який (за твердженням позивача) є недійсним в силу закону, оскільки в договорі не вказано, які саме права переходять до позивача та які саме зобов'язання відповідача вони забезпечують. Поряд із тим відповідач-1 зазначив, що правова природа договору банківського (поточного) рахунку взагалі не передбачає можливості виникнення у клієнта банку права вимоги стягнення з банку грошових коштів, що перераховувались банком згідно з платіжними дорученнями клієнта. Також відповідач-1 зазначив, що позивач фактично звинувачує відповідача-1 в тому, що він, належним чином виконуючи свої зобов'язання за договором банківського рахунку. Окрім того, позивач у позові не зазначив, чи є сума грошових коштів, яку просить стягнути позивач, реальними збитками чи упущеною вигодою в контексті приписів статті 22 ЦК України. З урахуванням вищезазначеного, відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
11.11.2019 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких третя особа зазначила, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтримав доводи позивача та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
13.11.2019 позивачем через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) надано відповідь на відзив, у він якому зазначив, що відповідач заперечуючи позовні вимоги, не наводить та не надає жодного доказу правомірності здійснення видаткових операцій за рахунком № НОМЕР_2, в свою чергу не виконуючи обов'язку доказування, в той же час стверджуючи, що нібито позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 17.01.2020.
11.01.2020 від відповідача-1 до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки правовідносини між відповідачем-1 та третьою особою припинилися ще у 2017 році, а Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" ліквідовано шляхом припинення за рішенням власників, про що 03.12.2019 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом із тим, у судовому засіданні 17.01.2020 представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі, а також звернувся до суду із заявою про залучення до участі в справі в якості співвідповідача Акціонерне товариство "Альфа-Банк".
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі та натомість - вирішено залучити до участі у справі в якості співвідповідача Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (надалі - відповідач-2).
31.01.2020 відповідачем-2 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) надано відзив на позовну заяву, аналогічний за змістом до відзиву, що був наданий відповідачем-1 до суду 22.11.2019, додавши при цьому, що позивачем не надано доказів на підтвердження того факту, що до відповідача-2 від відповідача-1 перейшли зобов'язання за правовідносинами по рахунку № НОМЕР_2.
Окрім того, 14.02.2020, відповідачем-2 заявлено клопотання про витребування доказів та клопотання про розгляд справи спочатку.
У судовому засіданні, що відбулось 14.02.2020, заслухавши доводи учасників процесу, враховуючи наявні у матеріалах справи фактичні дані, суд дійшов висновку про задоволення заяви Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про розгляд справи спочатку та призначив у справі підготовчого судового засідання на 27.03.2020, про що було винесено відповідну ухвалу суду від 14.02.2020.
02.03.2020 третьою особою заявлено клопотання про проведення судового засідання без участі її уповноваженого представника.
Судове засідання призначене на 27.03.2020 о 11:20 год не відбулося з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, з урахуванням Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), якою установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.
15.04.2020 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та призначено наступне судове засідання у справі № 910/13556/19 на 20.05.2020.
12.05.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції та водночас, відповідно до ухвали суду від 18.05.2020 у задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено.
У судовому засіданні, що відбулось 20.05.2020 судом розглянуто клопотання відповідача-2 про витребування доказів, що надійшло до суду 14.02.2020 та вирішено залишити дане клопотання без задоволення, а також вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 24.06.2020, про що винесено відповідну ухвалу суду.
У судове засідання, що відбулось 26.04.2020 представники відповідач-1 та відповідача-2, а також третьої особи не з'явилися.
Натомість, 23.06.2020 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю позивача забезпечити присутність уповноваженого представника з огляду на зайнятість всіх наявних представників у інших судових засіданнях.
При цьому, суд також приймає до уваги, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є, зокрема, правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, поведінка органів державної влади (насамперед суду), а також характер процесу та його значення для заявника.
Водночас суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
А відтак, з метою забезпечення своєчасного розгляду даної справи упродовж розумного строку та з огляду на можливість вирішення спору даній справі за наявними у матеріалах справи доказами, судом вирішено відмовити у клопотанні відповідача-2 про відкладення розгляду справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, оскільки відповідача-1, відповідача-2 та третю особу було належним чином повідомлено про судові засіданні та останніми не повідомлено про причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи.
24.06.2020 в судовому засіданні представником позивача було заявлене усне клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідача-1.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України, в судовому засіданні, що відбулось 24.06.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на наступні обставини:
- у Державного підприємства "Аргентум" (третя особа) був відкритий рахунок № НОМЕР_2 у Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк" (відповідач-1). Уповноваженим на розпорядження зазначеним рахунком до 22.01.2015 був визначений колишній керівник третьої особи - ОСОБА_1 та при цьому 22.01.2015, засновником третьої особи було прийнято рішення про звільнення з посади директора ОСОБА_1 та призначено виконуючого обов'язки директора Оленчина Ростислава Богдановича згідно наказу № 1 від 22.01.2015 та з 04.03.2016 і по даний час керівником третьої особи є ОСОБА_2 ;
- 13.03.2015 третя особа звернулась на адресу відповідача-1 із листом про зупинення видаткових операцій по рахунку № НОМЕР_2, у зв'язку з тим, що в.о. директора не було виявлено ні майна, ні працівників за юридичною та фактичними адресами підприємства та поряд із тим третя особа намагались змінити уповноважених осіб на розпоряджень рахунком № НОМЕР_2, проте працівники банку з невідомих причин не приймали зразки підписів таких осіб та не здійснювали відповідних змін;
- рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2017 (справа № 464/2149/15, провадження № 22-ц/783/1848/16) було вирішено змінити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22.12.2015 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07.06.2016 та виключену мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок: "Наведені вище дані дак підстави вважати, що при реєстрації Державного підприємства "Аргентум" як юридичної особи невірно зроблено запис щодо організаційно-правової форми господарювання підприємство виключено з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду висновок: "Оскільки назва підприємства - державне підприємство "Аргентум" не відповідає дійсній його організацій правовій формі, оскільки у ньому відсутня складова державної власності. Натомість засновником ДП "Аргентум" є Акціонерне товариство торговий дім "Львів", що свідчить про порушення і реєстрації його як державного підприємства". З посиланням на означену обставину, позивач вказує факт не перебування ОСОБА_1 , посаді генерального директора третьої особи, який був проігнорований працівниками відповідача-1 і при цьому рахунок № НОМЕР_2 був без відома уповноважених осіб третьої особи закритий та будь-яка інформація про рух коштів за вказаним рахунком станом і по даний час не відома.
- третя особа неодноразово зверталось на адресу банку з вимогою надати виписку про рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 , проте такі спроби також були безрезультатні, у зв'язку з чим третя особа змушена була звернутись із відповідним позовом та згодом, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 914/174/18 було зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" надати Державному підприємству "Аргентум" виписку про рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 за період з моменту призначену уповноваженого на розпорядження рахунком Диди В.І. до закриття такого рахунку і лише після відкриття виконавчого провадження на примусове виконання вказаної постанови суду, Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" надано означену виписку із якої вбачається, що з моменту призначення керівником третьої особи до моменту закриття рахунку, було проведено видаткові операції на загальну суму 795 501, 18 грн;
- 16.09.2019 між третьою особою та позивачем укладено договір уступки права вимоги, відповідно до умов якого, позивач набув право вимоги стягнення з відповідача-1 грошових коштів в сумі 795 501,18 грн, що виникло у зв'язку із здійсненням відповідачем-1 видаткових операцій по рахунку № НОМЕР_2 в період з 22.01.2015 по 30.08.2017 (момент закриття рахунку).
З урахуванням вищевикладеного, позивач, з посиланням на приписи Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 за № 22, вказує на те, що відповідачем-1 було прийнято до виконання фінансові документи за підписами осіб, які не були уповноваженими особами та керівником третьої особи та здійснено видаткові операції, всупереч повідомленню третьої особи про зупинення видаткових операцій та при цьому відповідачем-1 не вчинено жодних дій щодо перевірки наявності у осіб, що фінансові документи на списання коштів, відповідних повноважень, чим завдано третій особі матеріальної шкоди на суму списаних коштів, а саме - 795 501,18 грн та позивач, з урахуванням договору про уступку права вимоги від 16.09.2019 та з посиланням на приписи статті 22 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача-1 та з відповідача-2 вказану суму грошових коштів.
Між тим, як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, копія якого міститься в матеріалах справи, Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" було ліквідоване шляхом припинення за рішенням власників, про що 03.12.2019 було внесено відповідний запис до означеного державного реєстру.
Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Доказів на підтвердження того факту, що відповідач-2 є правонаступником відповідача-1 в частині спірних правовідносин сторін суду не надано. А відтак, оскільки судом встановлено той факт, що Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" було ліквідоване шляхом припинення за рішенням власників, провадження у справі в частині вимог до відповідача-1 підлягає закриттю.
Разом із тим, надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача до відповіадча-2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З огляду на характер спірних правовідносин сторін, до предмету доказування у даній справі належить, зокрема, дослідження питання щодо відкриття банком (відповідач-1) поточного рахунку та надання платних послуг з розрахунково-касового обслуговування клієнта (третьої особи), а відтак, загальні положення щодо банківського рахунку містяться у главі 72 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Зокрема, за приписами ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно положень ст. 1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
При цьому відповідно до положень ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
За приписами ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідач-1 у своєму відзиві вказує на те, що 10.03.2005 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та Державним підприємством "Аргентум" було укладено договір банківського мультивалютного рахунку №615/26-319 за договором про ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, предметом якого є відкриття банком поточного рахунку та надання платних послуг з розрахунково-касового обслуговування клієнта, відповідно до обраного клієнтом тарифного пакету.
Поряд із тим, як зазначалося вище, позивач вказує на те, що у Державного підприємства "Аргентум" був відкритий рахунок № НОМЕР_2 у Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк" та уповноваженим на розпорядження зазначеним рахунком до 22.01.2015 був визначений колишній керівник третьої особи - ОСОБА_1 .
Поряд із тим, в матеріалах позовної заяви міститься копія листа третьої особи від 13.03.2015 за № 1/15-03-15, що був направлений на адресу відповідача-1 з проханням про зупинення видаткових операцій по рахунку № НОМЕР_2, у відповідь на який відповідачем-2 надано лист від 17.03.2015 за № 1258/615, в якому у свою чергу повідомлено позивача про те, що відповідно до інформації, що міститься у Єдиному Державному реєстрі юридичні та фізичних осіб - підприємців керівником підприємства (тимчасово виконуючим обов'язків) 22.01.2015 зазначено ОСОБА_3 , що не відповідає інформації, яка міститься у діючий картці із зразками підписів та документам, що знаходяться у відповідача-2, у зв'язку із чим відповідач-1 просив третю особу в найкоротший термін надати підтверджуючі документи та картку із зразками підписів із зазначенням осіб, яким відповідно до законодавства України та установлюючих документів третьої особи надано право розпорядження рахунком підписування розрахункових документів та при цьому відповідач посилається на п. 2.9. Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, що затверджена Постановою правління Національного банку від 12.11.2003 за № 492.
Суд приймає до уваги приписи означеної Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, що затверджена Постановою правління Національного банку від 12.11.2003 за № 492 в редакції від 17.04.2015, що була чинною на момент звернення третьої особи із листом від 13.03.2015 за № 1/15-03-15 з проханням про зупинення видаткових операцій по рахунку № НОМЕР_2 (надалі - Інструкція).
Так, відповідно до п. 2.1. Інструкції, банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.
Пунктом 2.7. Інструкції встановлено, що якщо в процесі обслуговування рахунку власник рахунку надає право розпорядження рахунком новому представникові, то банк зобов'язаний ідентифікувати нового представника в порядку, установленому цією главою.
Зокрема, відповідно до п. 2.9. Інструкції, банк має право витребувати від клієнта інші документи та відомості, крім визначених цією Інструкцією, з метою ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану. Банк зобов'язаний відмовитися від відкриття рахунку, якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України є неможливим.
Таким чином, чином, відповідач-1 у своєму листі від 17.03.2015 за № 1258/615 правомірно та з урахуванням положень Інструкції, запитував у третьої особи інформацію та документи, пов'язані з необхідністю ідентифікації нового керівника третьої особи - ОСОБА_3 .
Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому ч. 1 ст. 74 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 78 ГПК України).
За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що третьою особою було надано відповідачеві-1 запитувані ним у листі від 17.03.2015 за № 1258/615 документи та інформацію.
Більш того, як вбачається із листування відповідача-1 та третьої особи (згідно копій листів третьої особи від 18.03.2015 за № 10/18-03-15, відповідача-1 від 20.03.2015 за № 02.206-29/58-230, третьої особи від 15.05.2015 за № 35/15-05-15 та відповідача-1 від 04.06.2015 № 02.206-29/67-11033, що додані позивачем до позовної заяви), третя особа запитувала у відповідача-1 копії установчих документів які подавалися керівником Державного підприємства "Аргентум" для відкриття рахунку, а також зразки паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на що відповідач-1 повторно запитував документи на підтвердження повноважень третьої особи.
Таким чином, як позивачем, так і третьою особою не спростовано неправомірності руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 в період з 22.01.2015 по 30.08.2017, а також не доведено того факту, що списання грошових коштів із рахунку відбувалося за розпорядженням особи, яка відповідно до інформації, що перебувала у відпоідача-1, була не уповноваженою на здійснення таких розпоряджень про рух коштів.
Посилання позивача на відкриття кримінального провадження № 12015140040001081 не можуть бути прийняті судом з огляду на те, що суду не надано доказів на прийняття за результатом даного провадження відповідного вироку суду, який може бути прийнятий судом в силу ч. 6 ст. 75 ГПК України, положення якої визначають, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Поряд із тим, надаючи оцінку наданому позивачем договору про уступку права вимоги, суд зазначає наступне.
16.09.2019 між третьою особою (за договором - Сторона 1) та позивачем (за договором - Сторона 2) укладено договір уступки права вимоги, за умовами якого, Сторони, керуючись ст. 512-519 Цивільного кодексу України, уклали цей Договір уступки вимоги (цесії) (надалі іменується "Договір") про наступне:
1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Сторона 1 передає Стороні 2 право вимоги стягнення грошових коштів з ПАТ "Укрсоцбанк" грошових коштів в сумі 795501,18 грн. (сімсот дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот одна грн. 18 коп.).
2. Зазначене у п. 2 право вимоги виникло у зв'язку із здійсненням ПАТ «Укрсоцбанк» видаткових операцій по рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ "Укрсоцбанк" в період з 22.01.2015 року по 30.08.2017 (момент закриття рахунку)
Між тим, за змістом ст. ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Тобто із означених приписів випливає, що при відступлені права вимоги, сторони мають узгодити зміст та підстави виникнення зобов'язання, за яким здійснюється відступлення права вимоги.
Так із позовних вимог (з урахуванням ініційованого позивачем залучення відповідача-2 у якості співвідповідача) випливає, що позивач просить суд стягнути з відповідача-2 (як співвідповідача та правонаступника відповідача-1) грошові кошти 795 501, 18 грн, які є шкодою, що була спричинена третій особі в результаті неправомірного списання відповідачем-1 грошових коштів з банківського рахунку № НОМЕР_1 , право вимоги щодо якого, у свою чергу, було відступлено третьою особою на користь позивача згідно означеного вище договору про уступку права вимоги від 16.09.2019.
При цьому, як зазначалося вище, мотивуючи наявність підстав зобов'язання відповідача-1 перед третьою особою, щодо сплати спірної сумі грошових коштів, позивач посилається на ст. 22 ЦК України, яка містить наступні приписи:
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Водночас, позивач не конкретизує зміст своєї вимоги, не зазначаючи чи є заявлена до стягнення сума є реальними збитками (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України) чи упущеною вигодою (п. 2 ч. 2. ст. 22 ЦК України), при тому, що в кінці мотивувальної частини позовної заяви позивачем, після посилань на приписи ст. 22 ЦК України визначенно заявлену до стягнення суму грошових коштів як шкоду, поняття якої регулюється приписами ст. 1166 ЦК України.
Відтак, у разі застосування приписів ст. 1166 ЦК України підлягають доведенню склад правопорушення (у випадку стягнення шкоди), а саме:
а) наявність шкоди;
б) протиправна поведінка заподіювача шкоди;
в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.
У випадку-ж стягнення збитків відповідно до ст. 22 ЦК України, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:
1) порушення зобов'язання;
2) збитки;
3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками;
4) вина.
При цьому не слід змішувати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб'єкта господарювання. Тому збитки в господарських відносинах - це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому.
В будь якому разі, позивачем не доведено того факту, що відповідачем-1 були вчинені протиправні дії, або неналежним чином виконано зобов'язання, щодо списання грошових коштів в сумі 795 501,18 грн з рахунку третьої особи № НОМЕР_2 в період з 22.01.2015 року по 30.08.2017.
Так, за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
А відтак, оскільки зобов'язання відповідача-1 перед третьою особою щодо оплати грошових коштів в сумі 795 501, 18 грн, що передається за договором про уступку права вимоги від 16.09.2019, станом на момент розгляду справи судом є відсутнім, дана обставина свідчить про те, що сторонами при укладенні даного договору сторонами не дотримано вимог ст. ст. 512, 513, 514 ЦК України щодо встановлення предмету відступлення права вимоги, позаяк зобов'язання про яке йдеться у договорі - відсутній, а тому слід дійти висновку, що договір про уступку права вимоги від 16.09.2019, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" та Державним підприємством "Аргентум" є нікчемним в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України.
Також суд приймає до уваги припис ч. 1 ст. 104 ЦК України, за яким, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Як було встановлено судом, відповідач-1 - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" 03.12.2019 припинене за рішенням власників. При цьому, як також зазначалося вище, суду не надано доказів на підтвердження того факту, що відповідач-2 - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" є правонаступником відповідача-1, зокрема, у частині зобов'язань щодо ведення банківського рахунку № НОМЕР_2, а також в частині відповідальності за можливі неправомірні дії відповідача-1 стосовно даного рахунку.
При цьому, надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Зокрема, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Окрім того, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Так, за приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-2, як співвідповідача, грошових коштів в сумі 795 501, 18 грн є безпідставними та недоведеними та при цьому позивачем не доведено факту порушення його прав з боку відповідача-2, а відтак позов у даній частині вимог є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Закрити провадження у справі за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".
2. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна компанія "Укрексперт" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Зазначені строки обчислюються з урахуванням ч. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03.07.2020 року.
Суддя Ю.О. Підченко