Іменем України
25 червня 2020 року м. Кропивницький
справа № 388/964/19
провадження № 22-ц/4809/610/20
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
секретар судового засідання Кравченко Я. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року у складі головуючого судді Баранського Д. М.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі ГУНП в Кіровоградській області) про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2500000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120050000046, за кримінально-правовою кваліфікацією злочину ч. 3 ст. 368 КК України.
22 січня 2013 року позивача було затримано за підозрою у вчиненні злочину, а 23 січня 2013 року вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 24 січня 2013 року застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативою внесення застави. 18 березня 2013 року прокуратурою Кіровоградської області затверджено обвинувальний акт про вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Вироком Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано.
Зазначає, що незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності, щодо нього застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, був обмежений у свободі пересування та спілкування, перебував під арештом понад шість місяців, а тому має право на відшкодування моральної шкоди. Всього перебував під кримінальним переслідуванням 6 років 2 місяці, у тому числі 199 днів під вартою.
Притягненням до кримінальної відповідальності, ув'язнення, незаконне засудження призвело до порушення нормального життєвого ритму, планів, постраждала репутація, зруйновані плани кар'єрного росту, працевлаштування, позбавлено можливості забезпечувати сім'ю.
Внаслідок моральних і душевних страждань погіршилось здоров'я, у зв'язку з цим перебував на лікуванні.
В умовах слідчого ізолятора лікування не здійснювалось, необхідні медичні препарати не надавались.
За перенесених страждань потребує постійного довічного лікування, регулярно вимушений приймати ліки.
Рідні та близькі також перенесли стрес, порушився їх звичайний, нормальний ритм та спосіб життя.
У відшкодування завданої йому моральної шкоди просив стягнути з Державного бюджету України 2500000 (два мільйони п'ятсот тисяч) гривень.
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 37567646) призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратуру або суду, на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 450 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, просить стягнути з Державної казначейської служби України у відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2500000 грн з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку.
Зазначив, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Суд першої інстанції застосував ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якою передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Проте, судом не враховані роз'яснення у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Не враховано ступінь приниження гідності позивача. Сам факт порушення проти нього кримінальної справи вплинув на його гідність, адже зруйнувалася віра в справедливість, було зруйноване особисте моральне ставлення до самого себе та ставлення до нього з боку суспільства. Позивач досить відома особа в місті Долинська та за її межами, в тому числі за місцем народження, тому кримінальна справа мала великий негативний суспільний резонанс.
До порушення кримінальної справи позивач займав відповідальне становище, був обраний на чергових виборах 2010 року депутатом Долинської міської ради, що свідчить про довіру людей. Потім був призначений першим заступником Долинського міського голови. По суті це друга особа в місті чисельністю населення близько 20-ти тисяч осіб. До цього працював начальником Долинського РВ ДСНС, мав велике коло спілкування, був шанованим не лише у місті, а й за межами району та області.
Затримання 22 січня 2013 року працівниками УМВС України в Кіровоградській області відбулося в публічному місці, в присутності багатьох свідків. Позивача в кайданках, під охороною, на очах багатьох людей, доставили в приміщення Долинської міської ради, де під час проведення слідчих дій було публічно принижено перед підлеглими працівниками.
Інформація про виправдувальний вирок, який залишений без змін в тому числі постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, справа №393/446/14-к, не набула такого резонансу і розголосу, як при порушенні кримінальної справи проти нього. Багатьом знайомим, друзям, колишнім колегам по роботі, до сьогодні не відомий факт про його виправдання.
Позивач зазначив про порушення моральної свідомості, віри в справедливість, особливо усвідомив, що безнадійно шукати справедливості там, де її не існує, а саме в органах правопорядку: Кропивницькій міліції (в тому числі і поліції) та прокуратурі, адже ті люди, які порушували проти нього кримінальну справу по підробленим документам, надуманим фактам, і сьогодні продовжують працювати в цих органах. Нажаль, йому довелося мати справу з працівниками правоохоронних органів при посадах, в погонах, які здатні вирішувати долю людей, не маючи ніякого уявлення про честь і гідність, моральні принципи. Але такі посадові особи наділені державними повноваженнями, можуть впливати на долю людини, діють не в інтересах держави, людей, а з якихось інших міркувань, йому не відомих.
Припинилося спілкування з багатьма друзями, знайомими, колегами по роботі і служби в підрозділах ДСНС. Всі відносини, якими він дорожив раніше, зазнали значних змін або припинилися. Змінилося ставлення до нього, адже відбулося порушення загальноприйнятого уявлення людей про його порядність як людини, посадової особи, друга, колеги. Ділові та професійні риси, здобуті у процесі виконання трудових, службових, громадських та інших обов'язків, протягом більше ніж 20 років пройденого шляху від лейтенанта до підполковника, керівника Долинського РВ ДСНС та першого заступника Долинського міського голови - знецінені. Протягом 7 безкінечно довгих років з моменту порушення кримінальної справи та кримінального переслідування змінився світ, який оточував його, в тому числі люди, керівники установ та організацій, а нові, які призначені на ці посади, знають його тільки через існування негативного резонансу, а не завдяки діловій репутації. За таких умов виявилось неможливим працевлаштуватися не тільки на посаду, яка б відповідала його професійному рівню, а і працевлаштування взагалі.
Умови утримання в СІЗО надають часткову можливість підтримувати власну гігієну, здійснювати заходи першої необхідності. Прогулянки протягом однієї години в приміщенні, навіть влітку без сонця. Решту часу, протягом доби проводив в багатолюдній, тісній камері, де все поряд - обідній стіл, туалет, ліжка. Відсутнє будь-яке спілкування з рідними і близькими, відсутні будь які умови для самостійної підготовки до судових засідань, папір, письмові приладдя, які в звичайному житті не мають жодної цінності, при втраті свободи стають на вагу золота.
Протягом 5 років позивач постійно знаходився в обмежених умовах свободи, був позбавлений можливості виховувати своїх дітей. У нього відібрали можливість піклуватися про свою родину, зокрема його маму, 1946 року народження, інваліда другої групи, яка проживає одна в Черкаській області, потребує постійної допомоги та уваги у зв'язку зі складністю її пересування навіть в межах села.
Крім того, за час слідства і суду позивач перебував у скрутному матеріальному становищі, позичав кошти для внесення застави, які потрібно повертати, через неповернуті вчасно борги має відкриті виконавчі провадження.
Також, суд залишив поза увагою те, що внаслідок незаконного кримінального переслідування у позивача значно погіршився стан здоров'я, про що свідчать три епікризи про хвороби, вперше виявлені нові хвороби, а саме: мерехтлива тахіаритмія; хронічна серцева недостатність, стадія 2 «Б», функціональний клас 3 зі збереженою серцевою функцією лівого шлуночка; помірна легенева гіпертензія; цукровий діабет, тип два.
Вказані захворювання невиліковні, становлять загрозу для його життя, потребують постійного контролю та лікування. В зв'язку з цим якість життя значно погіршилася.
Дана ситуація дуже вплинула й на його родину, донька страждала від принижень однолітків, тому змушена була змінити навчальний заклад, дружина самостійно виховувати дітей, піклуватися про батьків, забезпечувати сім'ю.
На думку позивача, судом не враховано характер та обсяг його страждань, стан здоров'я, наявність вимушених змін у життєвих стосунках, обмеження свободи, фактичне позбавлення спілкування із рідними та оточуючими людьми, можливості реалізації життєвих планів, виникла необхідність у прикладенні значних зусиль задля відновлення попереднього стану, очевидна неможливість такого відновлення у повному обсязі.
Державна казначейська служба України такожподала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зазначила, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
У рішенні суду не зазначено, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про заподіяння позивачеві моральної шкоди. Суд вважав встановленим, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням шість років та два місяці, тобто 74 місяці (6x12+2). Проте, призначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 450 000 грн, суд не навів у рішенні обрахунку моральної шкоди.
Вважає, що підстав для задоволення моральної шкоди у більшому ніж передбаченого Законом мінімальному розмірі відшкодування, судом також не наведено.
Відзначає, що суд у рішенні вирішив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють опетаривно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди 450 000 грн, до того ж сам визначив яким чином її слід стягнути, що суперечить судовій практиці та висновкам Верховного Суду.
Посилається на постанову Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 по справі № 199/6713/14-ц, згідно якої, не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з Казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів, а у постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 910/23967/16 вказано, що процесуальний закон не встановлює необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись.
Також зазначає, що судом проігноровано відомості, наведені представником Державної казначейської служби України у відзиві по справі, у якому чітко та конкретно вказано, де саме акумульовано кошти у Державному бюджеті України, за рахунок яких Державною казначейською службою України здійснюється відшкодування моральної шкоди.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Прокуратура Кіровоградської області та ГУНП в Кіровоградській областіподали відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в яких просять її відхилити і залишити рішення суду без змін, вважають визначений позивачем розмір шкоди - 2500000 грн необґрунтованим, доводи апеляційної скарги - безпідставними, не підтвердженими належними, допустимими і достатніми доказами, згодні із висновками суду першої інстанції.
Інші відзиви не надходили.
Представники Державної казначейської служби України і Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 , який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а судове рішення необхідно залишити без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
17 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань унесено відомості про вчинення злочину за кримінально-правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 368 КК України та розпочато досудове розслідування, номер: 12013120050000046 (а.с.19 т.1).
Згідно копії протоколу затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину 22 січня 2013 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину у кримінальному провадженні (а.с.141-143 т.1).
23 січня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (а.с.144-145 т. 1).
12 березня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри у кримінальному провадженні (а.с.146-149 т.1).
Вироком Устинівського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним і призначено покарання по ч. 3 ст. 368 КК України до позбавлення волі на 8 років (а.с.23-25 т.1).
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2014 року вказаний вирок скасовано, кримінальне провадження призначено на новий розгляд у той же суд у новому складі (а.с.26-33 т.1).
Вироком Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано, скасовано запобіжний захід у виді застави, повернуто внесену заставу у розмірі 91760,00 грн, скасовано арешт на майно (а. с. 36-73 т.1).
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року даний вирок змінено в частині заходів забезпечення кримінального провадження, повернуто ОСОБА_1 заставу в розмірі 54810,00 грн, в решті вирок залишено без змін (а.с.74-98 т.1).
Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року вирок Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 07 травня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 березня 2019 року залишено без змін.
Під час здійснення досудового розслідування та судового провадження до ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк перебування позивача під вартою становить сто дев'яносто дев'ять днів.
Тривалість кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 складає шість років два місяці.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
За змістом ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення суду першої інстанції згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено 4723,00 грн.
Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 74 місяці (6 років 2 місяці), в тому числі утримувався під вартою сто дев'яносто дев'ять днів.
Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, суд першої інстанції з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для збільшення розміру гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою. При цьому, суд врахував ступінь приниження честі, гідності, престижу, ділової репутації позивача внаслідок незаконного кримінального переслідування, обставини щодо позбавлення можливості спілкування з членами сім'ї, родичами, погіршення його здоров'я, зниження рівня працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та незаконного перебування під слідством та судом.
Отже, вирішуючи спір, суд правильно застосував вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про визначення розміру відшкодування моральної шкоди - 450 000 грн.
Докази у матеріалах справи, на які посилався позивач, зокрема епікризи (а.с.99, 101 т. 1) та виписка з медичної карти (а.с. 102-102 т. 1) не містять висновків спеціалістів щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку з незаконним кримінальним переслідуванням і умовами тримання під вартою позивача та погіршенням його стану здоров'я, ускладненнями перебігу хронічних хвороб, виникнення нових захворювань, зокрема цукрового діабету П типу, що враховано при визначенні розміру моральної шкоди.
Не вбачається підстав для зміни розміру моральної шкоди, при визначенні якого суд першої інстанції правильно врахував характер моральних страждань позивача та вимоги розумності і справедливості.
Посилання в апеляційних скаргах на невірне визначення судом розміру морального відшкодування є необґрунтованими, оскільки визначений судом розмір моральної шкоди відповідає вимогам розумності і справедливості та характеру моральних страждань ОСОБА_1 , яких він зазнав внаслідок незаконного кримінального переслідування і тримання в умовах позбавлення волі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна казначейська служба України поміж наведеного вище, як підставу для скасування рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року такожпосилалася на те, що стягнення моральної та матеріальної шкоди з Казначейства не допускається, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів, процесуальний закон не встановлює необхідності зазначення у рішенні таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись.
Колегія суддів зазначає, що хоч відповідачем у позові визначено Державну казначейську службу України проте, по суті відповідачем є держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян у тому числі і під час досудового слідства та суду. В разі встановлення порушення таких прав саме за рахунок держави відшкодовується завдана шкода.
Таке положення відповідає правовим висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19 (пункти 30, 43, 44, 43).
Тому суд правомірно стягнув з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 450000 грн, що не суперечить закону.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду щодо їх оцінки.
Наведені у скаргах доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні дотримані норми матеріального та процесуального права, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, ухвалене законне і обгрунтоване рішення.
Апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.
Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарги без задоволення, згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем слід віднести на рахунок держави, а судовий збір за подання апеляційної скарги Державною казначейською службою України - покладається на установу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді А. М. Головань
О. Л. Карпенко