Житомирський апеляційний суд
Справа №274/3923/17 Головуючий у 1-й інст. Замега О. В.
Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С.
02 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу № 274/3923/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Замеги О.В. у м. Бердичеві
У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, в обгрунтування вимог якого зазначило, що 10.04.2006 між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів.
Відповідач зобов'язання належним чином не виконував, а тому станом на 31.08.2017 заборгованість за кредитом склала 60 226,12 грн., з яких 4994,31 грн. - заборгованість по кредиту, 51887,71 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 2844,10 грн. - штраф (процентна складова).
Оскільки в добровільному порядку відповідач зобов'язання не виконав, позивач просив стягнути зазначену заборгованість по кредитному договору та судовий збір.
Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 квітня 2006 року станом на 31 серпня 2017 року в розмірі 29112 гривень 20 копійок, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 4994.31 грн., 20773.79 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн. фіксована частина та 2844.10 грн. процентна складова, а також судові витрати у розмірі 773, 41 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що із трьох складових кредитного договору підписав лише анкету-заяву, а Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи банку, якими передбачено порядок сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки, не підписував, а тому вважає договір неукладеним. Звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17. Крім того, зазначає, що Банк безпідставно змінив процентну ставку по кредиту в односторонньому порядку, а також вказує на безпідставне нарахування процентів і пені після закінчення строку дії договору, про що роз'яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 202/4494/16. Акцентує увагу на строках позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Звертаючись до суду з позовом, Банк зазначив, що 10.04.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2500 грн зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.22).
Наданий кредитний ліміт 06.04.2013 було збільшено до 5000 грн. та залишено станом на 18.08.2015 (а.с. 9).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між банком та ним Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.
При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку.
Згідно розрахунку позивача у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань відповідачем станом на 31.08.2017 утворилася заборгованість у розмірі 60 226,12 грн., з яких 4 994,31 грн. - заборгованість по кредиту, заборгованість по процентам за користування кредитом - 51 887,71 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн. та штраф (процентна складова) - 2844,10 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з розрахунку заборгованості (а.с. 18-19), який не оспорений відповідачем вбачається, що відповідач не вносив у встановленому договором розмірі кошти на погашення боргу по кредиту, станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 4994.31 грн. штраф: 500 грн. фіксована частина та 2844.10 грн. процентна складова, а тому вказані суми боргу підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі. Суд частково стягнув борг за відсотками, оскільки розрахунок боргу, наведений позивачем в цій частині, не узгоджується з умовами договору.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові
у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти, пеню, штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт " та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Так, Заява від 10.04.2006 містить розмір процентної ставки - 3% в місяць із розрахунку 360 календарних днів на рік. Проте, Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», що викладені на офіційному банківському сайті.
Одночасно пунктом 5.3. Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору.
Таким чином, у заяві вказаний розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, проте порядок їх нарахування передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг. Водночас вказана заява не містить будь-яких даних щодо розміру та порядку нарахування неустойки та штрафів.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, штрафів та порядку нарахування відсотків, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Отже, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов'язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов'язку сплати відповідачем суми процентів, пені, штрафів у зазначеному банком розмірі, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є помилковим та підлягає скасуванню.
Разом із тим, фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. З огляду на положення ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що становить 4994, 31 грн.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи апеляційної скарги про те, що Банком пропущено строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, матеріалами справи доводиться, що строк дії картки відповідача встановлено до січня 2018 року ( а.с. 9), із позовом Банк звернувся вересні 2017 року, тобто в межах строків визначених ст. 257 ЦК України, а тому посилання відповідача в цій частині є безпідставними.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із порушенням норм цивільного матеріального і процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) у розмірі 4994, 31 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк» задоволено частково на 8, 29 %, тому стягненню із відповідача підлягає судовий збір у розмірі 132,64 грн.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рах.№ НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 10 квітня 2006 року у розмірі 4994.31 грн. та 132, 64 грн судових витрат.
В решті вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий Судді