Провадження № 11-кп/803/1827/20 Справа № 175/4111/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040440000982, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянки України, з базовою загальною середньою освітою, розлученої, офіційно непрацюючої, зареєстрованої по АДРЕСА_1 ,
- обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та засудженої за ч.2 ст. 121 КК України.
за участю учасників провадження:
прокурора: ОСОБА_10
обвинуваченої: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_6
потерпілого: ОСОБА_9
представника потерпілого: ОСОБА_8
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також просив змінити запобіжний захід ОСОБА_7 з тримання під вартою на домашній арешт.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник вказує на те, що органом досудового слідства та судом першої інстанції не було встановлено руку в якій начебто тримала ніж обвинувачена та якою нанесла удар потерпілому, де перебував потерпілий та в якому положенні, сам механізм нанесення удару та інше. Жоден із свідків, які були допитані в процесі судового слідства не бачили факту заподіяння ОСОБА_11 удару, яким чином це відбувалося, за яких обставин, ким це було вчинено та місця де це відбувалося. Дані відомості відсутні та не були встановлені в ході двох слідчих експериментів. У висновку експерта № 1609/648-Е від 28.09.2018 також відсутні будь-які вказівки стосовно механізму заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_11 . Органом досудового розслідування не було встановлено, вилучено та надано до суду - будь-якого ножа, як знаряддя вчинення злочину.
Вказує, що в ході обшуку квартири обвинуваченої 29.07.2018 було вилучено - лезо ножа. Слідчий огляд (нібито знаряддя вчинення злочину) не було здійснено з метою фіксації на ньому слідів кримінального правопорушення та відповідно встановлення його зв'язку з розслідуваною подією. На протязі досудового слідства знаряддя злочину не було пред'явлено для впізнання свідкам чи обвинуваченій, не було відкрито в порядку ст. 290 КПК України, як наслідок не було предметом дослідження під час судового слідства в даному кримінальному провадженні.
Вважає висновки суду стосовно обопільної бійки між потерпілим та обвинуваченою в ході якої обвинувачена взяла ніж і нанесла ним один удар є надуманими та не підтверджуються фактичними обставинами справи та жодними доказами.
Звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного правового обґрунтування проникнення працівників поліції та їх перебування в житлі ОСОБА_7 починаючи з 01:55 год. 29.07.2018 року.
Матеріали досудового слідства згоди ОСОБА_7 на проникнення працівників поліції до її житла не містять та відповідна ухвала в матеріалах справи відсутня.
Таким чином, сторона захисту вважає затримання ОСОБА_12 та перебування працівників поліції в житлі підзахисної тривалий час, вчинення ними невідомих дій ставить під сумнів об'єктивність досудового слідства, а також дає підстави для визнання доказів не допустимими, а головне працівники поліції які проникли перший раз до житла обвинуваченої зобов'язані були негайно провести огляд місця події для фіксації слідів кримінального правопорушення, що ними не було зроблено.
Факт проникнення працівників поліції до житла обвинуваченої 29.07.2018 року о 01:55 підтверджується протоколом затримання та показаннями свідків, а також зазначено в рішенні суду першої інстанції, разом з чим суд першої інстанції проігнорував даний факт та не дав жодної оцінки проникненню до квартири та перебуванню працівників поліції де було начебто місце злочину, а головне не дав оцінки, що працівники поліції не склали протокол огляду місця події ще о 01:55 29.01.2018 як невідкладну слідчу дію, коли проникли до житла. 29.07.2019 року о 04:49 год. працівники поліції повторно проникли до житла ОСОБА_12 та склали протокол обшуку.
Крім того в ході обшуку в помешканні ОСОБА_7 29.07.2018 в період часу з 04:49 до 05:15 год. здійснювався відеозапис, а потім зняті матеріали були перенесені на оптичний диск, які додані до протоколу, але процесуально таке перенесення запису не було оформлено, що є недотриманням встановленого порядку отримання доказів з огляду на приписи ч. 3 ст. 107 КПК України, відповідно до яких у матеріалах кримінального провадження мають зберігатися оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії.
Згідно протоколів про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 19 жовтня 2018 року, відсутні жодні вказівки про надання сторонам кримінального провадження речових доказів, оскільки їх не було надано слідчим та прокурором для ознайомлення.
В процесі судового розгляду сторона обвинувачення не надавала речові докази. В матеріалах справи на які посилається сторона обвинувачення міститься висновки експертів, які проведені з даними речовими доказами, а саме: висновок експерта № 757/Н від 23.08.2018, висновок експерта № 758/Н від 20.09.2018, висновок експерта № 951 від 25.09.2018, висновок експерта № 950 від 26.09.2018, висновок експерта № 1082-МК від 05.10.2018, висновок експерта № 24/4.2/866 від 10.10.2018. Враховуючи не відкриття слідчим та прокурором сторонам кримінального провадження речових доказі, вони є не допустимими, про що було заявлено стороною захисту в судових дебатах. Таким чином, на думку сторони захисту, в силу вимог частини ч. 5 ст. 101 КПК України, фактичні дані які містяться у вищевказаних висновках експертів повинні бути визнані судом недопустимими доказами, про що було заявлено в судових дебатах, але оцінки даним порушенням суд першої інстанції не надав.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання і постановити новий вирок призначивши ОСОБА_7 більш суворе покарання.
В обґрунтування апеляційних вимог представник потерпілого вказує на те, що вирок суду є незаконним і таким, що підлягає зміні в зв'язку із невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченої. ОСОБА_12 на момент вчинення злочину вела антисоціальний спосіб життя, ніде не працювала, за місцем проживання характеризувалась негативно, позбавлена батьківським прав у відношенні своїх двох неповнолітніх дітей, злочин вчинила в стані алкогольного сп'яніння, в скоєному фактично не визнала своєї вини і не розкаялась. Тому даний вирок є явно несправедливим за своєю м'якістю.
Звертає увагу на те, що потерпілого можна було б врятувати, якби медична допомога була надана вчасно.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що 28.07.2018 р. він знаходився у кв. АДРЕСА_2 , вночі він прокинувся та почув сварку ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , після чого бачив як ОСОБА_16 вибіг із квартири на вулицю і кричав про допомогу, ОСОБА_17 в цей час стояла в коридорі. Незважаючи на те, що ОСОБА_16 потребував негайної допомоги, ОСОБА_7 , ніяких дій, щоб допомогти йому не вчинила, що свідчить про її байдужість до людського життя, яке є найвищою цінністю.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.121 КК України та піддано кримінальному покаранню у виді позбавлення волі строком 8 (вісім) років.
Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 100000 (сто тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
У рахунок відшкодування витрат на залучення експерта стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_7 1716 грн. на користь держави.
Вирішено питання речових доказів.
Згідно вироку суду першої інстанції, 28 липня 2018 року близько 20.00 години ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, разом із своїм знайомим ОСОБА_18 знаходилася у спальній кімнаті за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , де між ними відбувався статевий акт.У зазначений час у цій квартирі також знаходився їх спільний знайомий ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння та у коридорі спостерігав за статевим актом, через що між ним і ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, під час якого обвинувачена вибігла зі спальної кімнати до коридору, де конфлікт переріс у бійку.
Під час обопільної бійки у ОСОБА_7 , яка усвідомлювала фізичну перевагу ОСОБА_11 , виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_19 , і з цією метою у коридорі на тумбочці вона схопила ножа та умисно нанесла ним один удар у ліву надключичну ділянку грудної клітини ОСОБА_11 .
У результаті цих умисних дій ОСОБА_15 постраждалому ОСОБА_14 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді рани зіяючого характеру на передній поверхні грудної клітини ліворуч у надключичній ділянці з раньовим каналом зверху-вниз майже вертикально на довжину 9-10 см з розсіченням підлеглих м'язу та плеври, стовбуру лівої ключичної артерії та жирової клітковини плеври середостіння, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та призвели до смерті ОСОБА_20 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 00.20 години у квартирі АДРЕСА_3 .
Вислухавши суддю- доповідача, доводи сторони захисту, які наполягали на скасуванні вироку суду першої інстанції та направлені кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції, доводи потерпілого ОСОБА_9 та його представника, які просили задовольнити їх апеляційну скаргу та призначити обвинуваченій до 10 років позбавлення волі, доводи прокурора, яка вважала апеляційні скарги сторони захисту та представника потерпілого необґрунтованими, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення апеляційною інстанцією є:
1) Неповнота судового розгляду
2) Невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження
3) Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону
4) Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
5) Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Оцінюючи правильність постановленого рішення суду першої інстанції, щодо ОСОБА_7 з огляду на правильність застосування кримінального закону та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст. 121 КК України та правильність кваліфікації її дій підтверджується зібраними у провадженні, дослідженими під час судового засідання та наведеними у вироку доказами у їх сукупності.
Зокрема, приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_7 судом було допитано потерпілого ОСОБА_9 , який зазначив, що йому відомо, що місцем події була квартира АДРЕСА_2 , саме з цієї квартири забиралися кросівки померлого потерпілого, який сидів біля вказаного будинку пораненим та розбутим.
Вказане було підтверджено показами свідка ОСОБА_21 - цивільної дружини ОСОБА_22 . Крім того, вказаний свідок під присягою заявила про те, що коли вона вела свого цивільного чоловіка- ОСОБА_14 додому, то він розповів що його ножем підрізала саме ОСОБА_17 ,тобто обвинувачена. Коли дома стан ОСОБА_14 погіршувався, свідок ОСОБА_21 викликала швидку допомогу та в її присутності лікарі намагалися надати допомогу ОСОБА_23 , однак пізніше констатували його смерть.
Судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону було допитано свідка кримінального правопорушення - малолітнього ОСОБА_13 , який зазначав що знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 вночі прокинувся та почув сварку ОСОБА_22 та ОСОБА_15 та бачив як ОСОБА_14 вибіг з квартири та почав звати на допомогу та просив викликати швидку допомогу, тоді як в коридорі в цей час стояла обвинувачена.
Вказані показання не суперечать показам свідка ОСОБА_24 , яка підтвердила під присягою покази свого сина та зазначила, що коли потерпілий вибіг з квартири на вулицю, то діти на майданчику кричали « кров», що збігається з показами свідка ОСОБА_25 , який 28.07. 2018 року під вечір із ОСОБА_26 прийшов до квартири АДРЕСА_2 , де побачив ОСОБА_15 з тілесними ушкодженням на обличчі в області ока, які начебто спричинив ОСОБА_14 та через пів години зустрів потерпілого ОСОБА_27 біля третього під'їзду буд. АДРЕСА_4 , який сидів на паркані та в області ключиці зліва мав рану, на футболці мав поріз та краплі крові. Поруч лежали серветки зі слідами крові. Він зателефонував цивільній дружині ОСОБА_23 та допоміг довести потерпілого додому.
Крім того, судом першої інстанції з достатньою повнотою було допитано свідка ОСОБА_26 , яка є тіткою обвинуваченої та біля 21-22 години 28.07. 2018 року повернулася додому та побачила у під'їзді сліди крові, котрі вели до її квартири АДРЕСА_5 дому АДРЕСА_6 . Двері її квартири відчинила обвинувачена, яка не відповіла на запитання тітки, але потім витерла кров біля ліфта та повідомила, що ударила ножем ОСОБА_28 , який босоніж побіг додому.
Вказані покази не тільки не спростовуються, а навпаки підтверджуються показами свідка ОСОБА_29 , яка також проживає у квартирі АДРЕСА_5 дому АДРЕСА_6 та засвідчила, що саме 28.07. 2018 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_30 були сварки. Приблизно о 15.00 годині вона зі ОСОБА_31 пішла з квартири , а коли повернулася приблизно о 22.00 годині, то ОСОБА_17 повідомила, що під час сварки підрізала ОСОБА_28 , оскільки він її душив та вона захищалася.
Вказані показання повністю узгоджуються з висновками суду про наявність конфлікту між потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на обопільну бійку між ними, в результаті якої ОСОБА_15 умисно нанесла тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 , які призвели до смерті потерпілого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо оцінки показів свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , які змінили свої покази у судовому засіданні та вказували на самообмову обвинуваченої, тоді як ОСОБА_14 , на їх погляд, завдав удару ножем ОСОБА_34 , оскільки змінені ними покази не узгоджуються з іншим доказам по справі, а саме вищенаведеними показаннями свідків та потерпілого та письмовими доказами, яким суд першої інстанції надав належну оцінку та вказані висновки знайшли своє відображення у вироку суду, що узгоджується з вимогами ст.370, 374 КПК.
Так, у мотивувальній частині вироку суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином, кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.
Вказані вимоги судом першої інстанції дотримані.
Крім того, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи, належним чином були перевірені судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 22, 23 КПК України та висновки суду щодо доводів сторони захисту знайшли своє обґрунтування у вироку суду.
Кваліфікацію дій обвинуваченої судом було змінено з ч.1 ст. 115 КК на ч.2 ст. 121 КК України та фактичні обставини, які суд визнав доведеними знайшли своє відображення у вироку суду та не оспорюються учасниками кримінального провадження.
Так, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доводів сторони захисту про відсутність встановленого механізму нанесення удару ОСОБА_14 , оскільки судом було надано ретельну оцінку наявним в матеріалах кримінального провадження доказам, які поза розумним сумнівом доводять винуватість, саме ОСОБА_15 , в умисному нанесенні єдиного удару ножем потерпілому, що фактично не заперечувала при апеляційному розгляді ОСОБА_15 , зазначаючи, що нанесла удару потерпілому, але на її думку ложкою, тоді як відповідно до висновків судово- медичної експертизи убачається, що на трупі ОСОБА_14 виявлені тілесні ушкодження у вигляді рани зіяючого характеру на передній поверхні грудної клітини ліворуч у надключичній дільниці, тобто інших ушкоджень від удару іншим предметом не існує, а тому судом першої інстанції було обгрунтовано визнано позицію обвинуваченої як спосіб захисту.
Не можна погодитися з доводами сторони захисту про те, що не встановлено ножа, яким нанесено удару потерпілому, оскільки відповідно до протоколу обшуку від 29.07. 2018 року зі схемою та фототаблицею до нього, а також відеозаписом слідчої дії, яка проведена з дозволу ОСОБА_26 , у присутності понятих було крім іншого, вилучено лезо ножа без руків'я зі слідами РБК ( а.п. 46-59,65 т.1) та відповідно до висновків судово- медичного експерта № 1609,513-Е від 30 липня-30 серпня 2018 року, ушкодження на трупі ОСОБА_14 має ознаки колото-різаної рани, заподіяної предметом, який мав колюче- ріжучі властивості, слідоутворююча частина якого була пласка( по типу клинка ножа) шириною близько 15 см. , прогнозовано мала вістря, один гостро заточений край( лезовий) та протилежний не заточений край (обуховий) товщиною близько 1 мм. (а.п.38-41, 198-201 т.1) та висновками експерта від 26 вересня-05 жовтня 2018 року ,саме про те, що ушкодження на дослідженому шматку шкіри з лівої надключичної ділянки грудної клітини від трупа ОСОБА_14 могло бути заподіяне клинком ножа, представленим на експертизу( а.п. 65-71 т.2).
Крім того, експертами було зроблено висновки про те, що колото-різане пошкодження на передній поверхні футболки, приналежної ОСОБА_14 , утворене предметом, що має клинок, схожий по конструкції і розмірним характеристикам з клинком ножа, наданий на дослідження, вилучений під час обшуку в квартирі АДРЕСА_2 (експертиза № 24/4.2,866 від 10 жовтня 2018 року а.п. 80-85 т.2), а тому судом першої інстанції, при безпосередньому дослідженні вказаних доказів, вірно зроблено висновок про доведеність поза розумним сумнівом винуватості обвинуваченої ОСОБА_15 саме в умисному спричинені тяжких тілесних ушкоджень ножем, що спричинило смерть ОСОБА_22 . Ніж, хоча до його вилучення при обшуку зазнав пошкодження, однак його не було виключено експертами з предметів, яким наносилися удари потерпілому, що обгрунтовано було прийнято до уваги судом першої інстанції.
Судом першої інстанції було надано відповідь на доводи сторони захисту щодо законності проведення обшуку, оскільки вказана слідча дія була проведена за згодою власниці квартири - ОСОБА_26 ( а.п. 45 т.1), що не заперечувала вказана особа при її допиті у ході судового розгляду. Правові підстави для проведення обшуку підтверджуються ухвалою слідчого судді від 30 липня 2018 року, який відповідно до вимог ст. 234 КПК України, розглянув відповідне клопотання органів досудового розслідування та встановив законність проникнення до житла обвинуваченої, а тому протокол обшуку обгрунтовано визнано судом першої інстанції належним та допустимим доказом, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Належним чином у вироку суду зазначені висновки суду про дотримання органами досудового розслідування огляду та вилученню речей, які мають значення для кримінального провадження та колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить порушень вимог ст. ст. 234, 237 КПК та , у тому числі , фіксування обшуку житла.
Органами досудового розслідування у відповідності до вимог ст. 107 КПК фіксувалося порядок проведення обшуку технічними засобами, про що заздалегідь повідомлялися особи, які брали участь у процесуальній дії. Учасники слідчої дії не мали заперечень щодо процесу фіксування процесуальної дії, не оспорювалися учасниками кримінального провадження дії слідчого щодо фіксування обшуку у ході досудового розслідування, у тому числі стороною захисту, а тому суд першої інстанції та апеляційної інстанції не убачає порушень вимог ст. 107 КПК у ході проведення обшуку житла.
Як у ході судового розгляду, так і при апеляційному розгляді стороною захисту було зазначено про порушення органами досудового розслідування право на захист обвинуваченої. З вказаними доводами колегія суддів не погоджується з огляду на вимоги ч.4 ст. 213 КПК, оскільки протокол затримання ОСОБА_15 містить підпис захисника ОСОБА_35 , якого було призначено Регіональним центром з надання безоплатної вторинної допомоги та ані ОСОБА_15 , ані захисник ОСОБА_36 у протоколі про порушення прав затриманої ОСОБА_15 не заявляли ( а.п. 59, 88-95 т.1), що спростовує доводи сторони захисту про порушення прав на захист обвинуваченої у ході досудового розслідування.
Не можна визнати слушними доводи апеляційної скарги захисника про те,що працівники поліції знаходилися у квартирі, де сталася подія з 01.55 години тривалий час до обшуку, оскільки з матеріалів провадження та з показів допитаних осіб у кримінальному провадженні не убачається таких фактів, тоді як встановлено, що саме у зазначений час працівники поліції дійсно прибули за вказаною адресою для затримання осіб, які були присутні у квартирі АДРЕСА_2 та вказані обставини були предметом розгляду суду першої інстанції. З висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів перевіривши доводи сторони захисту про порушення вимог ст. 290 КПК, дійшла висновку про необґрунтованість вказаних доводів, оскільки матеріали кримінального провадження містять протокол доступу до матеріалів кримінального провадження, де зазначено про надання обвинуваченій та захиснику кримінального провадження у 2-х томах. Відкриття матеріалів стороні захисту здійснено прокурором 19.10. 2018 року, згідно клопотання захисника ОСОБА_37 ( а.п. 141- 146 т.2). Будь- яких зауважень зі сторони захисту не було та сторона захисту не просила для огляду речові докази, які були зазначені у кримінальному провадженні та визнані речовими доказами, з якими проводилися експертні дослідження.
В ч. 2 ст.290 КПК міститься вимога до прокурора про надання ним доступу до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, в тому числі до будь-яких доказів, які самі по собі або у сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання. Дія принципу favor defensionis акцентовано виявляється в обов'язку прокурора подати для ознайомлення матеріали досудового розслідування, які сприяють захисту і які передусім цікавлять саме сторону захисту.
Частиною 3 ст. 290 КПК передбачено, що прокурор зобов'язаний також надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази в суді.
Особливо підкреслюється, що надання доступу до матеріалів включає у себе реальну можливість робити копії або відображення матеріалів (ч. 4 ст. 290 КПК).
Ці положення вимог ст. 290 КПК було виконано прокурором, а тому доводи апеляційної скарги в даній частині необґрунтовані, що належним чином було відображено судом першої інстанції у вироку суду.
Що стосується огляду речових доказів у судовому засіданні, то слід зазначити, що суд за клопотанням сторін, або за ініціативою суду може оглядати речові докази у судовому засіданні, але це не є обов'язковою процедурою для судового засідання. Як убачається з технічного запису судового засідання клопотання з цього приводу сторонами у судовому засіданні суду першої інстанції не заявлялося. Не надавалися у відповідності до вимог ст. 404 КПК вказані клопотання стороною захисту при апеляційному розгляді, а тому не має підстав визнавати наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону з приводу огляду речових доказів.
Що стосується вирішення питання щодо міри запобіжного заходу, на яке посилається захисник в апеляційній скарзі, то колегія суддів зазначає, оскільки доводи сторони захисту апеляційної інстанцією не визнано обґрунтованими, вказане питання не вирішується апеляційною інстанцією.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що судом не враховано всіх його доводів щодо суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченої, оскільки ці всі обставини, на які посилається представник потерпілого, були враховані судом при призначенні покарання та іншого обґрунтування, в чому полягає несправедливість покарання внаслідок м'якості,представником потерпілого не наведено.
За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що призначене покарання у виді позбавлення волі повністю відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України та принципам законності, невідворотності та співмірності, і є достатнім для досягнення цілей покарання, у зв'язку з чим апеляційні скарги сторони захисту та представника потерпілого не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд вважає, що порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч.1 ст. 412 КПК України або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні, не встановлено, а тому апеляційні скарги захисника та представника потерпілого не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції,обвинуваченою - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Судді:
------------------- ------------------- --------------------
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4