Провадження № 11-кп/803/2115/20 Справа № 201/2765/16 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12015040650004883 в частині про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
за участю секретаря ОСОБА_10
прокурора ОСОБА_11
захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13
в режимі відеоконференції
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8
За ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року продовжено щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 14 липня 2020 року, включно.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання обвинувачених під вартою, суд першої інстанції врахував вік, соціальні зв'язки обвинувачених, їх характеристики, що обумовлюють наявність ризиків того, що перебуваючи на свободі, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, які судом не допитані. Крім того, існує ризик того, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, можуть перешкоджати провадженню іншим чином, або вчинити інший злочин.
В апеляції:
- захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування вказує, що а ні прокурором, а ні судом не зазначено конкретних підстав необхідності тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, відсутні посилання на будь-які докази, якими обґрунтовується наявність заявлених ризиків, а також посилання на докази неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу. Також звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою вже 4 роки та 7 місяців, та майже відбув покарання за злочин, який судом не встановлений.
- захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування вказує, що запобігти заявленим прокурором ризикам цілком можливо застосувавши до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю. Також захисник акцентував увагу, що ОСОБА_8 знаходиться під вартою вже більш ніж 4,5 років.
Заслухавши обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та їх захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які кожен окремо підтримали доводи і вимоги апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників обвинувачених, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Апеляційний суд, вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі.
Доводи апеляційних скарг захисників в інтересах обвинувачених про недоведеність необхідності продовження саме такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, і наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, є безпідставними і необґрунтованими.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинувачених під вартою.
Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні низки злочинів, які відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, за які законом передбачено покарання у тому числі у виді довічного позбавлення волі; за змістом обвинувачення, кримінальні правопорушення вчинені із застосуванням насильства та спричинили смерть потерпілого. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не встановлено.
Апеляційний суд зважає, що продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінується останнім, та більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної їх поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Даний висновок не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Доводи захисників, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 вже довготривалий час знаходяться під вартою, колегія суддів вважає такими, які достатньо не впливають на необхідність застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки їх вік, соціальні зв'язки обвинувачених, їх характеристики, обумовлюють наявність ризиків того, що перебуваючи на свободі, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, які судом не допитані, а також існує ризик того, що обвинувачені перебуваючи на волі, можуть перешкоджати провадженню іншим чином, або вчинити інший злочин, стан здоров'я обвинувачених не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення, належних доказів які б свідчили про неможливість обвинувачених знаходитися в установі в умовах тримання під вартою не надано і апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та не підлягає скасуванню, а апеляційні скарги адвокатів обвинувачених слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року в частині про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ ____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4