пр. № 8/759/13/20
ун. № 759/2143/20
01 липня 2020 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гродського П.В.,
за участю: представника заявника ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи ОСОБА_2 ,
представників заінтересованої особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду у м. Києві заяву ОСОБА_5 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини,
27.05.2020 до суду звернувся заявник із заявою про перегляд судового наказу у справі №759/2143/20 про стягнення аліментів на дитину за нововиявленими обставинами.
Заява обґрунтована тим, що наявні нововиявлені обставини, які дають підстави для перегляду вказаного судового наказу. Під час винесення судового наказу про стягнення аліментів не було враховано те, що на момент розгляду заяви про видачу судового наказу і на сьогоднішній день спільний син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає із заявником, тобто з батьком. Під час видачі судового наказу, враховуючи особливий порядок розгляду заяв про видачу судового наказу, судом не було досліджено чи дійсно дитина проживає разом із матір'ю та знаходиться на її утриманні, а заявник ухиляється від такого утримання. А батько, тим часом, був позбавлений можливості заявити про існування таких обставин. Наведені обставини існували на момент розгляду справи, не були встановлені судом при вирішенні справи, є істотними. Отже, зазначена обставина не була відома суду на момент видачі наказу та могла вплинути на юридичну оцінку обставин судом при видачі наказу. У зв'язку з чим, просив суд переглянути судовий наказ за нововиявленими обставинами та скасувати його.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу розподілено на той самий склад суду (а.с. 129).
Ухвалою суду від 28.05.2020 зазначену заяву залишено без руху (а.с. 130).
09.06.2020 ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, у якій роз'яснено вимоги ст. 178 ЦПК України. Справу призначено до судового розгляду на 23.06.2020 (а.с. 245).
Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Представник заявника у судовому засіданні заяву просила задовольнити у повному обсязі, зазначивши, що на даний час існує інший судовий наказ, який видано 18.05.2020 Святошинським районним судом м. Києва іншим складом суду, підставою видачі судового наказу була обставина, що з кінця грудня 2019 р. дитина проживає із батьком, мати жодної матеріальної допомоги не надає. До заяви про скасування судового наказу приєднано Акт обстеження умов проживання у батька, яким засвідчено якісні умови та період постійного проживання дитини у батька, що можливо побачити із приєднаних фотокарток. Відповідно до довідки саме батько піклується про стан здоров'я дитини. Вважає ці факти нововиявленою обставиною.
Стягувач ОСОБА_2 та її представники просили суд відмовити у задоволенні заяви, вказавши, що дитина проживає разом із матір'ю, задля повноцінного психологічного розвитку дитини після того, як батьки дитини почали проживати окремо мати не заперечує щодо спілкування дитини із батьком, дозволяючи дитині періодично залишатися у батька у нічний час доби за місцем помешкання батька. Періодичність знаходження дитини у батька обумовлена графіком навчання, зокрема, онлайн курсами англійської мови, які можливо проводити лише на комп'ютері, який налаштований «Особистим кабінетом» із введенням «Паролю» та «Логіну», які відомі лише матері. Оскільки дитина хворіє вродженою хворобою, ніколи не заперечувала, щоб батько супроводжував сина під час відпочинку з метою оздоровлення, оскільки власних коштів у неї немає для сплати коштовного перебування у місцях відпочинку. Вважають, що вказані заявником обставини не є нововиявлені.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник та стягувач посилалися як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вислухавши покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 31.03.2020 Святошинським районним судом м. Києва винесено судовий наказ по справі №759/2143/20 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_5 , згідно якого стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.02.2020 і до досягнення дитиною повноліття із стягненням судового збору в дохід держави України у розмірі 210 грн 20 коп. (а.с. 18).
Судовий наказ набрав законної сили та звернений до виконання.
Копія судового наказу надсилалася на адресу боржника вказану у заяві та стягувача, поштові повідомлення повернулися до суду з відміткою про вручення на обох осіб (а.с. 19-20).
Відповідно до Свідоцтва про народження дитини стягувач та боржник є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
Місцем реєстрації дитини є місце реєстрації його матері у АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
Згідно із Свідоцтва про право власності на нерухоме майно боржник ОСОБА_5 є співвласником квартири у АДРЕСА_2 (а.с. 31).
Акт від 12.05.2020, складений депутатом Вишневської міської ради VII скликання ОСОБА_9 , з якого вбачається, що дитина проживає із батьком з грудня 2019 р. по день складання Акту на постійній основі, тобто цілодобово із батьком за адресою, АДРЕСА_2 . У зазначеному помешканні у дитини є окрема кімната, в якій створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини та він забезпечений усім необхідним (а.с. 34).
Відповідно ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Частиною 8 ст. 170 ЦПК України визначено, що у разі видачі судового наказу відповідно до п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянутий за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому гл. 3 роз. V цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, у тому числі, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом у розумінні ч. 4 ст. 423 ЦПК України).
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 30.03.2012 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» визначено, що нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Відповідно до п. 4 вказаної постанови, вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов'язані з вимогою у цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухвалені судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред'явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Пунктом 7 вищевказаної постанови передбачено, що обставини, які є підставою для перегляду судового рішення це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.
Саме такого висновку і дійшов ВС у постанові від 15.01.2020 по справі №554/325/16-ц, вказавши, що вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. (підставою для задоволення касаційної скарги та скасування судового наказу у вказаній справі стало те, що на час видачі судового наказу вже існував раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просив видати судовий наказ. Однак про його існування суду не було відомо).
У даному ж випадку доказів існування обставин, які б могли юридично вплинути на результат прийнятого рішення (судового наказу) суду не надано. Докази які були надані суду спростовуються показами свідків.
Як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 06.12.2005 у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46), процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
Щодо норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то обов'язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину належить до конституційних обов'язків і передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України, в якій зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Зокрема ч. 1 ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім'ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім'ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.
Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв'язку між останніми. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав й обов'язків батьків і дитини, що народилася у цьому шлюбі.
Особи, які пов'язані кровним спорідненням, можуть мати сімейні права й обов'язки, не будучи членами однієї сім'ї. Батьки й діти можуть у минулому становити сім'ю або ніколи не бути членами однієї сім'ї. Дитина має право на одержання аліментів від свого батька або матері, які проживають в іншій сім'ї. Хоча такі відносини виникають за межами сім'ї, вони визнаються сімейними.
Обов'язок з утримання дітей покладається законом рівною мірою на обох батьків. У СК України ідея юридичної рівності учасників сімейних відносин знайшла яскраве втілення в різних аспектах. Зокрема у ньому послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька з утримання дитини.
Сама назва глави 15 СК України вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Аліменти на утримання дітей стягуються, як правило, з того з батьків, який проживає окремо від дітей. Якщо діти проживають із батьком, позов про стягнення аліментів може бути поданий до матері.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним. Закон не передбачає яких-небудь спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей. Безумовний характер батьківського обов'язку має різні аспекти свого прояву.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чиє в них кошти, достатні для надання утримання. З одного боку такий підхід не можна не визнати справедливим. Права дитини мають пріоритету співвідношенні із правами й обов'язками її батьків.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Обов'язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину належить до конституційних обов'язків і передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України, в якій зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
При ухваленні рішення, суд враховує положення ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», якими передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Таким чином, з огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку, обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає ще з народження і триває до досягнення ними повноліття, а тому суд вважає, що факт спільного проживання сторін на момент подання заяви про видачу судового наказу не є нововиявленою обставиною, яка стала відомою після винесення даного судового наказу.
Як вбачається з матеріалів заяви, заявник, посилаючись на підставу перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, вказує, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу останній був позбавлений можливості повідомити суд про спільне проживання разом з дитиною. Вважає, що дані обставини являються істотними для справи та не були встановлені судом.
Суд критично відноситься до тверджень заявника про факт постійного проживання разом з ним сина із грудня 2019 р. на момент винесення судового наказу від 31.03.2020, оскільки вказана обставина спростована дослідженими у судовому засіданні доказами, та показами свідків.
А саме, Акт від 12.05.2020, який було складено не особисто, а зі слів сусідів депутатом Вишневської міської ради VII скликання ОСОБА_9 , не доводить, що дитина проживає із батьком з грудня 2019 р. по день складання Акту на постійній основі, тобто цілодобово із батьком за адресою, АДРЕСА_2 . Оскільки саме свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судовому засіданні на запитання суду та представників стягувача спростували зазначену обставину, пояснивши, що дитину бачили останні півроку, а до цього часу і батько і дитина проживали за адресою матері дитини. У їх розумінні дитина постійно проживає із батьком, оскільки їх дочка є подругою хлопця, вони разом гуляють у дворі, ходять один до одного у гості до помешкання, яке знаходиться за суміжною стіною. Бачили як батько піклується за сином, коли зустрічали разом Новий Рік 2020 та день народження сина заявника. Знають, що іноді дитини не буває у батька, так як він перебуває у своєї матері (стягувача), але стверджувати, що дитина нічний час доби кожного дня проводить у батька не можуть, так як лягають приблизно о 21:00 год. відпочивати, але іноді зранку бачили сина у батька. Таким чином, судом прийнято до уваги, що дитина проживає у батька, але ні свідки, ні докази у справі не дають можливості бути впевненим у цілодобовому проживанні дитини у батька, тобто на постійній основі.
У свою чергу, у якості свідка ОСОБА_2 пояснила суду, що задля психоемоційного розвитку дитини вони с батьком дитини домовились, що мати не буде заперечувати щодо побачень із сином, не нашкодивши навчальному процесу, тобто у вільний час від занять та вивчення іноземної мови, оскільки нею за її кошти сплачено за онлайн-курси, які проходять із «Особистого кабінету», який налаштований на її домашньому комп'ютері. «Пароль» та « Логін » зберігаються лише у неї, дитина сама ще не вміє налаштувати початок навчання. Дитина періодично ночує у батька, декілька разів цілий тиждень, із-за початку Пандемії COVID-2019, так як у дитини було дистанційне навчання, а між батьками були відповідні домовленості. На спростування тверджень батька свого сина зазначила, що жодного разу не заперечувала їх спільного відпочинку наодинці, як за кордоном так і за межами міста Києва в Україні, так як син має вади здоров'я, а у неї не вистачає коштів оздоровлювати дитину. Зазначила, що їй як матері не спадало на думку фотографувати свою дитину під час прийняття їжі, сну, відпочинку, виконання домашнього завдання, тощо - це є природнім явищем, і навпаки, якщо у когось є такі докази, це є показним і зроблені, маючи на меті якусь ціль.
Надана заявником довідка у якості доказів щодо підтвердження нововиявленої обставини із стоматологічного медичного центру НМУ ім. О.О. Богомольця від 14.05.2020 за №1311 та довідка з ДУ «Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» від 22.05.2020 за №741 (а.с. 35, 36) не приймаються судом до уваги, оскільки це обов'язок батьків піклуватись щодо належного медичного догляду за дитиною. А також, зазначені довідки не є доказом нововиявленої обставини як зазначення постійного місця проживання дитини із батьком та не спростовують саме такого піклування за дитиною матір'ю, коли дитина знаходиться за місцем своєї реєстрації.
Також судом не приймаються до уваги фотокартки, квитанції на витрачання для побуту, розваг та предметів для навчання сина, так як у судовому засіданні матір'ю зазначені обставини не спростовуються, а навпаки матір та свідки зазначили, що велосипед знаходиться на постійному зберіганні у помешканні батька. Суд робить висновок, що зазначена річ не є у вільному користуванні дитини, є фактором маніпуляції при вмовлянні дитини приїхати до батька, про що зазначила матір у якості свідка у судовому засіданні під присягою свідка.
Таким чином, судом зроблено висновок, що дитина проживає на постійній основі у матері та за місцем реєстрації дитини, приїджаючи до батька у гості із переодічним залишенням на нічний час. Доказів, які б спростували вказану обставину, суду не надано, сторонами не вирішувався спір щодо встановлення місця проживання дитини, рішення органів опіки про встановлення місця проживання дитини не виносилося, жодних належних доказів проживання дитини разом з батьком на час винесення судового наказу суду не надано.
Отже належних доказів, які б вплинули на юридичну оцінку обставин під час винесення судового наказу 31.03.2020 та які б дали підстави для його скасування, судом не встановлено. Жодна обставина, на яку посилається заявник у своїй заяві, не є нововиявленою обставиною.
Вказані в заяві обставини не мають істотного значення для розгляду заяви про скасування судового наказу, оскільки не містять підстав для відмови у видачі судового наказу, передбачених ст. 165 ЦПК України.
Зважаючи на вищезазначені положення законодавства, доводи заяви про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, матеріали справи, суд вважає, що заявником не приведено нововиявлених обставин, які б давали безумовні підстави скасувати судове рішення, а вимоги заявника, на які він посилається, як на нововиявлені обставини, не відноситься до таких у розумінні ст. 423 ЦПК України.
Наведені заявником обставини не звільняють його від обов'язку як батька утримувати дитину, розмір аліментів, присуджений до стягнення, визначений та відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами слід відмовити, а вищевказаний судовий наказ залишити у силі, що не позбавляє його права звернутися у порядку позовного провадження.
Згідно з ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 429 ЦПК України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ч. 2 ст. 51 Конституції України; ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини»; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 рокурішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2004 у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 06.12.2005 у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46); 7, 15, 141, 150, 157 СК україни; ст.ст. 12, 13, 81, 160, 161, 165, 170, 178, 260, 279, 353, 354, 423, 429 ЦПК України, -
відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд судового наказу №2-н/759/66/20 Святошинського районного суду м. Києва за нововиявленими обставинами та залишити судовий наказ №2-н/759/66/20 Святошинського районного суду м. Києва в силі.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст ухвали складено 03.07.2020.