Єдиний унікальний номер справи: 663/1498/19 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Номер провадження: 11-кп/819/246/20 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст. 286 КК України
02 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3
ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі прокурора: ОСОБА_6
обвинуваченого: ОСОБА_7
адвокатів: ОСОБА_8
ОСОБА_9
потерпілого: ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за№12019230230000451 за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , заступника прокурора Херсонської області ОСОБА_11 та прокурора у провадженні на вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2019 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Степне, Бериславського району, Херсонської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-
Вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом визначеного іспитового строку терміном три роки не вчинить нового злочину.
Згідно пунктів 1,2 ч.1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Задоволено частково цивільний позов адвоката ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_12 про відшкодування шкоди завданої злочином .
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 34 141,60 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14.04.2019 близько 16:30 год., ОСОБА_7 не маючи посвідчення водія та права керувати транспортними засобами, керуючи мотоциклом «Днепр 11» реєстраційний номер НОМЕР_1 , гальмівна система та ходова частина якого мали несправності, які забороняють експлуатацію транспортного засобу, але знаходились у технічно-працездатному стані, рухаючись із швидкістю близько 50 км/год., по вул. М.Золотаревського в с. Михайлівка, Скадовського району, Херсонської області біля будинку № 55, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував погодні умови, дорожню обстановку і стан транспортного засобу, не обрав безпечну швидкість руху, чим порушив вимоги пунктів: 2.1. а), 2.3. а), б), 12.1., 31.4., 31.4.1. а), 31.4.5. а), б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого не впорався із керуванням мотоциклом та допустив увід мотоцикла в бік і наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який рухався назустріч транспортному засобу по краю дороги, який в результаті ДТП отримав тілесні ушкодження.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 7 від 18.05.2019 у ОСОБА_10 виявлено: закритий перелом правої плечової кістки, який за критерієм тривалого розладу здоров'я відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також відкриті переломи обох кісток правої гомілки та відкритий перелом лівої великогомілкової кістки, які за критерієм небезпеки для життя, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Вказані наслідки знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з грубим порушенням зі сторони водія ОСОБА_7 вимог п.п. 2.1. а), 2.3. а), б), 12.1., 31.4., 31.4.1. а), 31.4.5. а), б) Правил дорожнього руху України.
Суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вирок у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 та закрити справу у зв'язку з відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення.
Захисник стверджує, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вирок підлягає скасуванню.
Твердить, що згідно висунутого ОСОБА_7 обвинуваченню, прокурором не доведена його вина у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, оскільки у його діях не встановлена об'єктивна сторона, що виключає наявність складу злочину.
На переконання апелянта, суд не встановив порушення яких саме конкретних правил дорожнього руху перебуває у причинному зв'язку із наслідками, що настали, тобто з виникненням ДТП та заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень та обґрунтування цих обставин належними та допустимим доказами.
Наголошує на відсутності причинно-наслідкового зв'язку між порушенням ПДР обвинуваченим та дорожньо-транспортною пригодою.
Зазначає, що в межах розслідування даного кримінального провадження була призначена та проведена інженерно-транспортна експертиза, відповідно до висновку якої, експерт вказав про неможливість встановлення ним причинно-наслідкового зв'язку між технічними несправностями мотоцикла та ДТП.
Звертає увагу на те, що причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушенням правил дорожнього руху в тому числі і іншою особою, яка була учасником дорожнього руху. У випадку відсутності такого зв'язку в діяння обвинуваченого, має місце недоведеність його вини та виправдання.
Вказує, що на стадії досудового розслідування кримінального провадження та протягом судового розгляду обвинувачений пояснював, що причиною ДТП стала дощова погода, оскільки під час руху транспортного засобу, краплі води не очікувано потрапили йому в очі, від несподіванки він різко здригнувся, від чого мотоцикл змінив траєкторію свого руху та здійснив зіткнення із потерпілим.
Адвокат твердить, що ці покази обвинуваченого залишилися поза увагою суду.
Крім того, не встановлено належними та допустимим доказами, як в такій дорожній ситуації повинен був діяти ОСОБА_7 , якими пунктами ПДР керуватися, щоб уникнути ДТП та чи мав технічну можливість його запобігти, що на переконання захисника, виключає доведеність винуватості обвинуваченого.
Не було досліджено питання на предмет наявності порушення ПДР ОСОБА_10 , як пішохода, не з'ясовано можливість його дій щодо уникнення зіткнення з мотоциклом, в той час, як ОСОБА_13 вдалося уникнути зіткнення з мотоциклом.
Вважає, що органом досудового розслідування не надано належних та допустимих доказів вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення. Суд знехтував обов'язком щодо всебічного, безстороннього та об'єктивного розгляду справи та постановив незаконний вирок.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині вирішення цивільного позову, посилається на те, що матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_10 на лікуванні в Скадовській ЦРЛ, період його лікування, відділення в якому перебував на лікуванні, яке лікування було призначено та за чий рахунок воно було здійснено.
З наданих до матеріалів фіскальних чеків на придбання медичних препаратів у період з 14.04.2019 року по 23.04.2019 року, однак, на думку адвоката, з них неможливо встановити:
- які саме були придбані медичні препарати, оскільки в більшості зазначено «антибіотики», «анальгетики» тощо;
- відсутнє підтвердження, що саме ці препарати (медичні супутні товари), в такій кількості були призначені ОСОБА_10 та використані в період його лікування;
- відсутнє підтвердження того, що лікування потерпілого відбувалося за його рахунок, а не за кошти держави.
Звертає увагу, що в наданих фіскальних чеках з ПП «Адоніс» на суму 3223,22 грн. покупцем медичних препаратів вказана ОСОБА_14 , однак під час допиту потерпілий пояснив, що вказану особу він не знає.
Аналогічні пояснення надав потерпілий щодо фіскальних чеків на ім'я ОСОБА_15 на суму 623,43 грн., та ОСОБА_16 на суму 1360,70 грн.
На думку захисника інші фіскальні чеки не підтверджують, що медичні препарати призначалися лікарями під час лікування потерпілого. Вказує, що обвинувачений, виходячи з принципів людяності і розумності, зважаючи на визнання факту ДТП з його участю, згоден компенсувати матеріально лише ці витрати.
Не погодуючись із стягнутою сумою в рахунок відшкодування моральної шкоди, посилається на те, що потерпілим не надано доказів того, що після ДТП він намагався працевлаштуватися, а також відсутнє документальне підтвердження неможливості забезпечення ним своєї сім'ї.
З огляду на викладене, вважає, що обґрунтування наявності та заявленого розміру моральної шкоди належними та допустимим, достатніми доказами не підтверджено, а тому відсутні підстави для задоволення таких вимог.
Твердить, що судом не наведено жодного обґрунтування стягнення 50000 грн. із обвинуваченого.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_10 просить вирок змінити в частині застосування ст. 75,76 КК України та виключити з мотивувальної та резолютивної частини посилання на застосування положень ст. 75,76 КК України, в решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Херсонської області ОСОБА_11 просить вирок змінити у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. З резолютивної частини вироку виключити вказівку суду про накладення на ОСОБА_7 додаткового обов'язку, передбаченого п.2 ч.3 ст. 76 КК України - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Вказати вважати вірним застосування до ОСОБА_7 обов'язків, передбачених п. 1,2 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. В решті вирок суду залишити без змін.
Посилається на те, що суд, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, ухвалив рішення про покладення на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених п.1,2 ст. 76 КК України, однак при формулюванні змісту обов'язків, суд безпідставно вказав на застосування, додаткового обов'язку, передбаченого п.2 ч.3 ст. 76 КК України - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, а відтак, на думку прокурора, допустив істотні суперечності в резолютивній частині вироку.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні просить вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням скасувати з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. Строк відбування покарання обчислювати із дати затримання ОСОБА_7 у порядку виконання вироку. В решті вирок залишити без змін.
Не оспорює фактичні обставини, визнані судом доведеними і кваліфікацію дій обвинуваченого.
Вказує, що призначене судом покарання є несправедливим, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та не може слугувати меті виправлення.
Посилається на те, що враховані судом обставини, які характеризують особу обвинуваченого, самі по собі, не можуть бути визнані тим фактором, який би знижував суспільну небезпеку вчиненого злочину, та такими, що тісно пов'язані із вчиненням злочину і за наявності яких особа, яка вчинила злочин, заслуговує на поблажливе ставлення до себе.
Суд не прийняв до уваги думку потерпілого, його представника та прокурора, які просили призначити обвинуваченому реальне покарання у виді позбавлення волі та належним чином не врахував наслідки заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, а також те, що обвинувачений фактично не визнав вину, зазначивши причиною ДТП попадання йому в око краплі дощу та перебування потерпілого на узбіччі дороги.
На думку прокурора, вказане свідчить про відсутність в діях обвинуваченого щирого каяття, яке передбачає, окрім визнання обвинуваченим факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Звертає увагу, що обвинувачений відшкодував лише частину матеріальної шкоди під час судового розгляду, майже через півроку після скоєння ДТП, до цього жодних заходів щодо надання допомоги в лікування потерпілого не вжив.
Вважає, що встановлені у провадженні обставини свідчать про небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення та не є достатніми підставами для висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.
На переконання апелянта, призначене судом покарання є несправедливим, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та не може слугувати меті виправлення, що є підставою для скасування вироку.
Позиції учасників судового провадження, висловлені в ході апеляційного перегляду.
Під час апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційних вимог інших апелянтів.
Адвокат ОСОБА_9 та потерпілий ОСОБА_10 до закінчення апеляційного розгляду відмовилися від апеляційної скарг поданої адвокатом ОСОБА_9 за згодою потерпілого. Заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого. При вирішенні апеляційних скарг прокурора поклалися на розсуд суду.
Прокурор підтримала доводи та вимоги апеляційних скарг сторони обвинувачення, заперечувала проти задоволення апеляційних вимог адвоката ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Мотиви суду.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено на підставі з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу та яким надана правильна юридична оцінка.
В основу вироку суд поклав показання потерпілого , свідків, відомості, що містяться у протоколі огляду місця події, висновки експертиз.
Суд підставно врахував покази потерпілого ОСОБА_10 , який пояснив, що йшов по узбіччю дороги, бачив як на зустріч їхав ОСОБА_7 . Приблизно за 20 метрів від нього, водій спрямував кермо праворуч, внаслідок чого заподіяв удар щитом.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що вони з потерпілим йшли по узбіччю дороги, ОСОБА_7 їхав їм назустріч. Наближаючись до них, ОСОБА_7 скерував мотоцикл в їх сторону, внаслідок чого було скоєно наїзд на потерпілого.
В своїх показах свідок ОСОБА_17 підтвердив факт наїзду на потерпілого мотоциклом, під керуванням ОСОБА_7 , крім того, вказав, що після ДТП, він разом з обвинуваченим відвіз потерпілого додому.
Покази свідків узгоджуються із відомостями що містяться у протоколі огляду місця події від 14.04.2019 року, схемою, фототаблицею в яких зафіксовано обставини події, погодні умови, розташування транспортного засобу на час огляду.
Сам обвинувачений не заперечив факту наїзду на пішохода. Але при цьому свою вину у вчиненні ДТП визнав частково, пояснивши, що йому в очі попали каплі дощу, це призвело до того, що кермо повело праворуч і він наїхав на пішохода.
Суд критично оцінив такі показання обвинуваченого, зважаючи на те, що вони суперечать фактичним обставинам провадження встановленим судом .
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
Показання потерпілої та свідка ОСОБА_13 доводять про те, що десь метрів за 20 до них мотоцикл почав рухатися вправо, отже цей рух мотоциклу не був раптовим, чи некерованим, як проте вказує обвинувачений і ці обставини доводять, що обвинувачений при належному врахуванні дорожньої обстановки та погодних умов міг уникнути наїзду.
Обвинувачений не заперечив , що бачив пішоходів на достатній відстані, щоб вчасно відреагувати на їх рух, потерпілий та свідок також зазначають, що видимість була достатньою і вони бачили рух мотоцикла і зміну напрямку руху. Обставини справи доводять, що пішоходи не змінювали напрямок руху, їх поява на дорозі не була раптовою.
Отже за встановлених обставин суд дійшов вірного висновку про те, що порушення ОСОБА_7 саме п.2.3 б, 12.1 ПДР, згідно яких для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, знаходяться у причинно наслідковому зв'язку з настанням ДТП.
Докази у справі свідчать про те, що за умови дотримання ОСОБА_7 саме цих правил дорожнього руху, він віг уникнути наїзду на пішоходів.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_7 перебував у аварійній обстановці, спричиненій попаданням краплі дощу, як на підставу для його виправдання колегія суддів вважає неприйнятними, зважаючи на обов'язок водія враховувати дорожню обстановку, погодні умови та мати відповідні засоби захисту.
Жодних доказів того, що ОСОБА_7 не міг уникнути ДТП стороною захисту у змагальному процесі не надано.
Посилання захисника на те, що експертизою не було встановлено наслідкового зв'язку між несправністю мотоцикла і ДТП, як на підставу для виправдання обвинуваченого є неприйнятними.
Суд, перелічив у вироку порушення ПДР, які були допущені обвинуваченим, проте чітко зазначив, що саме порушення п 2.3.а,б та п. 12.1 ПДР призвели до дорожньо-транспортної пригоди.
Суд у вироку чітко і зрозуміло виклав мотиви прийняття рішення по винуватість, докази, якими обґрунтовані такі висновки, дав оцінку доказам з точки зору допустимості, достовірності та достатності.
Доводи захисника про неналежне мотивування висновків суду є необґрунтованими.
Суд оцінив всі докази, які були надані сторонами, забезпечив дотримання принципу змагальності сторін.
Перешкод стороні захисту у наданні нових доказів не встановлено.
При цьому, заперечуючи обставини події, ні обвинувачений, ні захисник, як на стадії закінчення досудового розслідування, ні в суді першої інстанції не заявляли жодних клопотань про дослідження додаткових доказів, як і не заявляли клопотань про призначення будь-яких додаткових експертиз в межах кримінального провадження.
Натомість, досліджені судом докази дають повне уявлення щодо обставин ДТП, наслідків дій кожного із учасників дорожнього руху і доводять, що за умови дотримання обвинуваченим вимог п 2.3 а.б та п 12.1 ПДР він міг уникнути наїзду на пішохода.
При цьому сама по собі обставина, що потерпілий йшов біля бордюру проїзної частини не доводить, що ДТП сталася з вини пішохода, зважаючи на обов'язок водія вибрати безпечну швидкість руху, врахувати дорожню обстановку та погодні умови
Твердження апеляційної скарги захисника про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням зазначених пунктів ПДР ОСОБА_7 та ДТП є безпідставними.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог захисника про скасування вироку і закриття провадження.
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість вироку суду в частині вирішення цивільного позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Мотивуючи вирок в частині стягнення моральної шкоди та частково задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд виходив із характеру та тривалості страждань потерпілого, ступеню вини обвинуваченого, тяжкості завданої травми, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), характеру діяння обвинуваченого, його майнового стану, який офіційно працевлаштований, неодружений, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про доцільність стягнення із обвинуваченого на рахунок потерпілого грошові кошти в сумі 50000 грн.
Посилання сторони захисту на необґрунтованість визначення суми, яка підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної слід визнати безпідставними.
Не спростовані апелянтом і висновки суду про наявність підстав для стягнення на користь потерпілого і витрат, понесених на лікування.
Сторони надають докази на підтвердження своїх вимог та заперечень за своїм розсудом, а чинним законодавством не передбачено, що обставини, викладені у позові, зокрема щодо характеру моральних страждань та його розміру мають бути підтверджені лише певними доказами.
Виходячи із положень ст. 22, 26, 128 КПК, враховуючи що провадження дійснюється на основах змагальності, заперечуючи проти суми позовних вимог та оспорюючи розмір моральної шкоди, цивільний відповідач повинен надати докази, на підтвердження своїх заперечень.
Втім, ні в ході розгляду провадження в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного розгляду захисником не надано доказів, які б спростовували висновки суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди відповідає тривалості та характеру моральних страждань потерпілого, тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, часу понесеного на лікування та реабілітацію, зміни, які настали, пов'язані зі зміною звичного життя ОСОБА_10 , та з урахуванням ступеню вини обвинуваченого, його віку, матеріальної спроможності відшкодувати шкоду, з огляду на те, що ОСОБА_7 офіційно працевлаштований, та приходить до висновку, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн., у повній мірі відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Як видно зі змісту вироку, суд вирішуючи питання в частині стягнення із обвинуваченого коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, виходив із того, що заявлені вимоги підтверджені належними та допустимими доказами.
При цьому, суд врахував факт часткового відшкодування обвинуваченим грошових коштів в сумі 10150,00 грн.
На обґрунтування вимог в частині стягнення матеріальної шкоди до цивільного позову були надані докази, що підтверджують сам факт лікування потерпілого, його тривалість, вид лікування, доказ оперативного втручання та докази придбання медичних матеріалів, медикаментів, що відповідає відповідним призначенням лікаря.
Під час апеляційного розгляду потерпілий пояснив, що ліки для нього придбавала і мати, а коли мати не могла це зробити, то вона давала гроші на придбання ліків іншим людям, які купували ліки для потерпілого.
Ставлячи під сумнів призначення лікарем медичних препаратів, які були придбані ОСОБА_10 , та допустимість фіскальних чеків захисник, всупереч зазначеним вище вимогам процесуального закону не надала доказів, які б спростовували те, що зазначені у фіскальних чеках препарати були придбані саме у зв'язку із лікуванням наслідків заподіяних тілесних ушкоджень.
Доводи захисника про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів перебування ОСОБА_10 на лікуванні у Скадовській ЦРЛ, а також щодо періоду лікування, відділення в якому потерпілий знаходився на лікуванні, а також відомості щодо лікування, яке було рекомендоване ОСОБА_10 спростовуються наявними у провадженні доказами.
Із долучених представником потерпілого документів до цивільного позову видно, який вид лікування було проведено, а саме характер виконаних операцій та яке конкретно лікування було рекомендовано ОСОБА_10 (а.п. 28).
Містяться також і відомості на підтвердження джерела фінансування коштів на лікування потерпілого.
Будь-яких документальних підтверджень, які б спростовували вказані обставини захисником обвинуваченого не надано, а тому судова колегія не вбачає підстав для визнання цих доказів неналежними чи недопустимими, як про те вказує захисник.
За таких обставин, підстав для скасування вироку суду в частині цивільного позову колегія суддів не вбачає.
Сплачені обвинуваченим потерпілому кошти після ухвалення вироку в рахунок відшкодування заподіяних збитків не є підставою для зміни вироку в цій частині. Ці кошти підлягають врахуванню при виконанні вироку в частині цивільного позову.
Захисником ОСОБА_8 вид та міра визначеного судом покарання в апеляційній скарзі не оспорюється.
Як вже було зазначено адвокат ОСОБА_9 до закінчення апеляційного розгляду відмовилася від поданої апеляційної скарги за згодою потерпілого.
Отже за таких обставин ця апеляційна скарга не є предметом розгляду апеляційного суду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного судом покарання колегія суддів виходить із наступного.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Передбачені в указаній нормі КК України загальні засади наділяють суд правом вибору у визначених законом межах однієї з форм кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При визначенні ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд зазначив, що врахував тяжкість скоєного обвинуваченим злочину, факт управлінням винного транспортним засобом без відповідного права керування мотоциклом, гальмівна система та ходова частини якого мали несправності, які забороняють експлуатацію транспортного засобу, але знаходились у технічно-працездатному стані, наслідки вчиненого злочину, характер допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, його молодий вік та стан здоров'я, те, що він неодружений та раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, керував мотоциклом у тверезому стані, його матеріальний стан, працевлаштований, скоїв злочин з необережною формою вини.
Встановив відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням викладеного, а також позиції учасників судового провадження, зокрема думки прокурора, потерпілого та його представника щодо виду та міри покарання, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75,76 КК України.
Колегія суддів вважає, що при визначенні виду та міри покарання, суд врахував обставини вчинення злочину, його тяжкість і наслідки та призначив покарання у виді 5 років позбавлення волі, що значно перевищує мінімальну межу санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України і це покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості скоєного та особі обвинуваченого.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки покарання відповідає характеру й тяжкості вчиненого злочину, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування ним призначеного покарання у виді позбавлення волі, тобто звільнив останнього від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього визначених ст. 76 КК обов'язків.
Як видно із вироку, судом не було встановлено обставини, що обтяжує покарання.
Під час судового розгляду ОСОБА_7 перерахував 10000 грн в рахунок відшкодування заподіяної своїми діями потерпілому шкоди, що можна віднести до обставин, що пом'якшують покарання.
Після ухвалення судом вироку ОСОБА_7 знову вчинив дії по усунення наслідків злочину і передав потерпілому 5000 грн, про що надана відповідна розписка.
Отже, дії обвинуваченого були обумовлені не тільки формальним визнанням факту ДТП, висловленим у вербальній формі, а і підкріплені об'єктивними діями та бажанням надати допомогу потерпілому у матеріальній формі.
Обвинувачений раніше не судимий, задовільно характеризується, офіційно працевлаштований.
Потерпілий під час апеляційного розгляду вказав на те, що він не бажає, щоб обвинуваченому було призначене покарання у виді реального відбування позбавлення волі. Для нього є значимим факт відшкодування заподіяної йому шкоди.
Враховуючи викладене, зважаючи на відомості про особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення злочину, спрямовану на усунення негативних наслідків своїх дій, позицію потерпілого, висловлену під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що висновок суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки з покладенням контролю за поведінкою обвинуваченого з боку органу пробації, відповідає вимогам ст. 50, 65, 75 КК України. Тривалість призначеного судом іспитового строку сприятиме ефективному контролю за поведінкою обвинуваченого та його дійсного наміру стати на шлях виправлення.
Апеляційна скарга прокурора не містить переконливих обґрунтувань, які б спростовували висновок про можливість застосування судом положень ст. 75 КК України.
Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги заступника прокурора Херсонської області про помилкове зазначення обов'язку не виїжджали за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, зважаючи на те, що суд зазначив про необхідність покласти обов'язки визначені п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК.
Апеляційні вимоги заступника прокурора Херсонської області підлягають задоволенню, вирок суду в цій частині зміні на підставі п. 3,4. ч. 1 ст. 409, п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та прокурора у провадженні слід залишити без задоволення із наведених вище підстав.
Істотних порушень вимог КПК, які б стали безумовною підставою для скасування вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 408, 419, ст. 376 ч.2 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у провадженні залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області ОСОБА_11 задовольнити.
Вирок Скадовського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2019 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити.
З резолютивної частини вироку виключити вказівку суду про накладення на ОСОБА_7 додаткового обов'язку, передбаченого п.2 ч.3 ст. 76 КК України - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зазначити, що ОСОБА_7 протягом іспитового строку зобов'язаний виконувати обов'язки, передбачені п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом 3-х місяців може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду.
Судді: ( три підписи)
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4