30 червня 2020 року
м.Суми
Справа №588/314/20
Номер провадження 22-ц/816/1432/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 травня 2020 року в складі судді Щербаченко М.В., ухваленого у м. Тростянець, повний текст якого складений 12 травня 2020 року,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Сільськогоспордарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Восход» про визнання договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2005 року за № 107 і додаткової угоди від 25 серпня 2009 року за № 427 такими, що втратили чинність та про зобов'язання в десятиденний строк передати йому, як законному власнику, земельну ділянку з кадастровим номером 592508620000001:0104.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 04 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Восход» 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, ОСОБА_1 зазначив про те, що додатковою угодою від 25 серпня 2009 року за № 427 істотно змінено умови договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2005 року за № 107 на користь орендаря. Також, заявник апеляційної скарги звернув увагу на ту обставину, що суд першої інстанції помилково процитував п. 40 додаткової угоди, вказавши про те, що «Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання Договору», оскільки слова про «розірвання» вказана умова додаткової угоди не містить. У той же час, позивач вважає, що спірні правочини втратили чинність, тобто стали недійсними внаслідок смерті колишньої власниці ОСОБА_2 . Крім того, позивач вказав на порушення свого права власності відносно спірної земельної ділянки, пославшись на норми законодавства та на те, що не підписував ніяких договорів відносно спірної земельної ділянки. При цьому, на думку ОСОБА_1 , право оренди не може мати пріоритет перед правом власності. Крім того, позивач послався в апеляційній скарзі на судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, згідно з якою визначено право, а не обов'язок власника земельної ділянки на переукладення договору оренди. Ураховуючи викладені обставини, заявник апеляційної скарги вважає, що він, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 59250862000000:10:104, фактично не є орендодавцем, а відповідач, відповідно, не є орендарем вказаного нерухомого майна та користується ним незаконно, без відповідної правової підстави, тому його позовні вимоги підлягають задоволенню. У той же час, позивач наголосив, що відповідач, користуючись його власністю та отримуючи прибуток від сільськогосподарської діяльності на спірній земельній ділянці, не сплачує на його користь орендної плати. Також, ОСОБА_1 вказав, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про оренду землі», оскільки у даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 203 ЦК України, ст.ст. 316 - 321, 325 ЦК України, що регулюють право власності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2005 року, ураховуючи положення п.п. 39, 40 додаткової угоди, не закінчився і правові підстави для його припинення не доведені. При цьому, як вказав суд, сторони не дійшли згоди про його розірвання. Отже, на думку суду, вказаний спірний договір оренди землі разом з додатковою угодою є чинними, а позивач, який після смерті первісного власника земельної ділянки з кадастровим номером 5925086200:00:001:0104 площею 2,5447 га, що має обтяження у виді права оренди, набув не лише право власності на земельну ділянку, а і обов'язки орендодавця за укладеним договором. З огляду на викладене, суд визнав необґрунтованими твердження позивача про те, що спірний договір оренди землі разом з додатковою угодою є нечинними у зв'язку зі смертю попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_2 та про повернення спірної земельної ділянки у власність позивачу.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 2,5447 га з кадастровим номером 592508620000001:0104 для сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ницахської сільської ради Тростянецького району Сумської області, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії СМ №098199, виданого 21 вересня 2005 року (а.с. 9).
30 листопада 2005 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Восход» було укладено договір оренди землі за №107, відповідно до умов якого товариство прийняло у платне користування вищевказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення строком на 5 років. Договір оренди був зареєстрований 10 квітня 2007 року за № НОМЕР_1 у Тростянецькому районному відділі регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» (а.с. 14 - 15).
Крім того, 25 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Восход» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі за № 427, за умовами якого пункти 1, 8, 26, 33, 34, 35, 39 та 40 договору оренди за домовленістю сторін було змінено та викладено у новій редакції. Зокрема, новою редакцією п. 8 визначено, що Договір укладено строком до 01 січня 2030 року. Додаткова угода була зареєстрована у Тростянецькому реєстраційному відділенні Сумської регіональної філії Центру ДЗК України 25 серпня 2009 року за №040963503160 (а.с. 16).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 є її син ОСОБА_1 . Зокрема, із свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 липня 2018 року вбачається, що позивачу належить земельна ділянка площею 2,5447 га з кадастровим номером 592508620000001:0104 для сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ницахської сільської ради Тростянецького району Сумської області (а.с. 10).
Право власності позивача на вказану земельну ділянку було зареєстровано 27 липня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11).
30 серпня 2018 року позивач у своїй заяві повідомив відповідача про втрату чинності договору оренди землі №107 від 30 листопада 2005 року та про намір обробляти земельну ділянку самостійно, а також просив передати йому ділянку, як законному власнику, відразу після збору урожаю (а.с.20).
СТОВ «Агрофірма «Восход» листом від 13 вересня 2018 року за № 154 відповіло заявнику про відсутність підстав для припинення договору оренди землі та повернення її законному власнику, оскільки, як вважало товариство, договір оренди землі є чинним, тому відсутні підстави для його розірвання та повернення земельної ділянки законному власнику (а.с.21).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
За змістом статті 1 вказаного Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У пункті "б" частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.
У статті 627 ЦК України йдеться про те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).
Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов'язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 1 Земельного кодексу України.
За змістом частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Пунктом 40 договору оренди землі від 30 листопада 2005 року за №107, укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Восход», було визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Разом з тим, у додатковій угоді до договору оренди землі від 25 серпня 2009 року ОСОБА_2 та СТОВ «Агрофірма «Восход» дійшли згоди про викладення в новій редакції пункту 40 договору оренди, а саме: перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов договору.
Таким чином, встановивши, що пунктом 40 спірної додаткової угоди від 25 серпня 2009 року не передбачено змін до умов договору оренди, а отже, і розірвання його у зв'язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку, в тому числі, виходячи з матеріалів даної справи, і у зв'язку зі смертю орендодавця суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Такі висновки суду відповідають вищевказаним вимогам закону, а підстави, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та досліджених доказах.
До того ж, вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 582/1132/17) та від 27 травня 2020 року (справа № 582/1130/17).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє посилання позивача в апеляційній скарзі на іншу судову практику.
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про оренду землі» колегія суддів не бере до уваги, оскільки із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір відносно земельної ділянки з цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва, яка відповідно до спірних договорів від 30 листопада 2005 року та від 25 серпня 2009 року перебуває у строковому платному користуванні відповідача, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини пов'язані з орендою землі та регулюються також спеціальним Законом України «Про оренду землі».
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції помилково вважав, що пунктом 40 спірного договору оренди із змінами, внесеними до вказаного пункту у додатковій угоді, визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для розірвання договору, оскільки змінене положення не містить слова «розірвання», на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для задоволення позову, так як розглядаючи заявлені вимоги суд взяв до уваги умови та зміст спірних правочинів, які були чітко визначені та погоджені між сторонами та дійшов до обґрунтованого висновку відносно того, що внаслідок смерті попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_2 та переходу права власності на неї до спадкоємця строк дії спірних правочинів не припинився, тобто їх умови є чинними, а позивач набув не лише право власності на земельну ділянку, а і обов'язки орендодавця за укладеними договорами.
Ураховуючи викладене, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що він не підписував з відповідачем ніяких договорів відносно земельної ділянки з кадастровим номером 592508620000001:0104, тому товариство користується його власністю незаконно, тобто, без відповідної правової підстави не заслуговують на увагу колегії суддів, як такі, що не ґрунтуються на законі та обставинах справи, тому підлягають відхиленню.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту, який фактично зводиться до того, що він бажає достроково припинити дію спірних договорів з метою реалізації права на самостійне господарювання на належній йому земельній ділянці не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами доводи апеляційної скарги про те, що у попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_2 було відсутнє вільне волевиявлення при укладенні спірних правочинів, у зв'язку з чим вони не заслуговують на увагу колегії суддів.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач, користуючись його власністю та отримуючи від цього прибуток, не сплачує на його користь орендної плати не можуть бути підставою для скасування рішення суду у даній справі за встановлених обставин, оскільки позивач не позбавлений можливості захистити своє право на отримання орендної плати у визначний законом спосіб.
Отже, ураховуючи, що позовні вимоги про визнання спірних договорів такими, що втратили чинність не підлягають задоволенню, тому не підлягає задоволенню і вимога позовної заяви про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 592508620000001:0104 для сільськогосподарського виробництва її законному власнику, тобто позивачу ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про відмову в задовленні позову також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду.
Відтак, колегія суддів вважає, що судом з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому таке судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 травня 2020 року у даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 липня 2020 року.
Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя - доповідач)
Судді: В.І. Криворотенко
Т.А. Левченко