03 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1071/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
28 лютого 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 03 квітня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 815/1226/18 (К/9901/2338/19).
Ухвалою суду від 03 липня 2020 року провадження у справі поновлено, у зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 815/1226/18 (К/9901/2338/19).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.10.2017 згідно пенсійної реформи в Україні розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернень пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ. Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автоматичного осучаснення пенсії не здійснено.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до суду 23.03.2020 надійшов відзив на позовну заяву (а.с.28-30), у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсій позивачів з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів з 01.10.2017.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що у липні 2005 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим виплату їх пенсій припинено.
Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.08.2015 у справі № 537/3097/15-а зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплату пенсій за віком з 30.05.2012 у розмірах відповідно до чинного законодавства.
Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.10.2016 зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розмір пенсій за віком з 30.05.2012 із застосуванням підвищень, індексацій, надбавок, доплат, передбачених законодавством як непрацюючим пенсіонерам, дітям війни.
16.12.2019 позивачі звернулися до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою щодо повідомлення підстави нездійснення перерахунку розміру пенсії відповідно до ст. 27, ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та не проведення осучаснення пенсій з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України.
Листами від 03.01.2020 № 6625/Л-02 повідомлено заявників про те, що оскільки постанова Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.10.2016 не містить зобов'язань перерахувати розмір пенсії відповідно до ст. 27, ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та осучаснення пенсій з 01.10.2017, то підстав для такого перерахунку немає.
Позивачі не погодилися із бездіяльністю відповідача та оскаржили її до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, вказаних у заявах по суті, суд виходить з такого.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, позивач як громадянин України незалежно від проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, відсутність у рішенні суду, яким зобов'язано пенсійний орган поновити пенсію за віком, зобов'язання здійснювати у подальшому перерахунок вказаної пенсії у відповідності до норм пенсійного законодавства України не може бути підставою для відмови позивачу у такому перерахунку.
Суд звертає також увагу на те, що згідно статтею 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується.
Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).
Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.
За нормами ст. 7 цього ж Закону пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з врахуванням зазначених сум.
Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 1, 2 ст. 42 цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму / мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність / мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Виходячи з вимог Конституції України і вищенаведених положень законів пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
А відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Частинами першою, другою статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.
Розділ XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 4-3 згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79 гривень.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо іншої частини позовних вимог щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсій позивачів, починаючи з 01.05.2017, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку №22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Так, приписами ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналогічні положення щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску містили статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
За висновком Верховного Суду України, висловленим в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а щодо застосування статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у подібних правовідносинах (спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009), до спорів, виниклих у зв'язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, необхідно застосовувати положення статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Водночас, судом встановлено, що ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі №815/1226/18 передано вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а стосовно необхідності застосування до спорів, виниклих у зв'язку поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з метою ефективного судового захисту права особи на поновлення пенсії відповідно до статей 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, а також вирішення аналогічних спорів стосовно інших осіб у майбутньому, оскільки, на думку колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, цей правовий висновок Верховного Суду України зроблено без урахування того, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Ініціюючи питання відступу від правового висновку Верховного Суду України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що підставою для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів, як «належне урядування», «мирне володіння майном», «захист законних очікувань», «правова визначеність», також у зв'язку із цим зміни доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі №21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі №462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі №505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
Так, відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Як зазначалося вище, у постанові від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі №21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі №462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі №505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року) та зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009; зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Також у постанові від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 (провадження №11-1206апп19) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
За таких обставин, позовні вимоги щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області провести поновлення виплати пенсій позивачів, починаючи з 01.05.2017, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , Ізраїль, рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м.Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення перерахунку розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до норм пенсійного законодавства України.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.05.2017, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно дост.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м.Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору в розмірі 840,80 грн, на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , Ізраїль, рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору в розмірі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Головко