24 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2275/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Козак А.К.
представника відповідача - Копачинська І.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу.
Позовні вимоги: визнання протиправними та скасування:
- вимоги про сплату боргу № Ф-110 від 05.02.2013 на суму 1750, 80 грн;
- вимоги про сплату боргу № Ф-488 від 05.02.2013 на суму 4572,42 грн;
- вимоги про сплату боргу № Ф-1133 від 05.04.2012 на суму 4010,70 грн;
- вимоги про сплату податкового боргу від 15.08.2019 № Ф-436/4539У на суму 23785,08 грн.
Під час розгляду справи суд
04 травня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області), Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач-2, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на порушення його прав через безпідставні, як на його думку, вимоги відповідача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ), обов'язок зі сплати якого на позивача не поширюється.
Наголошувала на тому, що підприємницька діяльність нею не здійснюється з середини 2000 років. Після припинення ведення підприємницької діяльності нею були направлені повідомлення у всі органи, які вели облік сплати обов'язкових платежів. З 2015 року ОСОБА_1 офіційно працевлаштована. Отже, роботодавець за неї сплачує усі обов'язкові платежі.
Вказано на протиправність нарахування відповідних зобов'язань з огляду на те, що відносно неї будь-яких перевірок не проводилось, актів перевірок не складалось.
Акцентувала увагу на тому, що оскільки вона як фізична особа-підприємець обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), то в неї не виникає обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі.
18 червня 2020 року до суду від представника ГУ ДПС у Полтавській області надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач-2 вважав позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Зокрема, ним зазначено, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, позивач припинила свою підприємницьку діяльність 29.04.2020, станом на дату складення вимог про сплату боргу підприємницька діяльність припинена не була.
Зауважував, що відповідно до чинного законодавства платник ЄСВ зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати вказаний внесок, тому контролюючим органом правомірно нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ за період з 09.02.2018 по 19.07.2019 в розмірі 23 785 грн 08 коп., тобто за той період, коли особа вважалась фізичної особою-підприємцем, про що винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-436/4539У.
23 червня 2020 року від ГУ ПФУ в Полтавській області до суду надійшов відзив /а.с. 51-53/, за змістом якого відповідач-1, проти задоволення позовних вимог заперечував.
ГУ ПФУ в Полтавській області зазначено, що в порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ФОП ОСОБА_1 у встановлений законом строк не було своєчасно сплачено єдиний внесок до Пенсійного фонду України, внаслідок чого утворилась заборгованість за 2011 рік в сумі 4 010 грн 30 коп. та за 2012 рік в сумі 4572 грн 42 коп., на підставі чого винесені оскаржувані вимоги № Ф-1133 від 05.04.2012 на суму 4010 грн 30 коп. та № Ф-488 від 05.02.2013 на суму 4572 грн 42 коп.
В порушення вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що діяв на момент спірних правовідносин, позивач не здійснювала сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду, в зв'язку з чим утворилась заборгованість (недоїмка) по сплаті страхових внесків, яка станом на дату винесення вимоги про сплату боргу за друге півріччя 2010 року складає 1750 грн 80 коп. У зв'язку із наявністю заборгованості відповідно до вказаного Закону Управлінням правомірно винесена вимога про сплату боргу № Ф-110 від 05.02.2013.
В судове засідання позивач не з'явилась, надіслала заяву про проведення судового засідання без її участі, позов підтримала /а.с. 73/.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Обставини справи, встановлені судом
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач здійснювала підприємницьку діяльність. За твердженням позивача, з 2000 років вона припинила її здійснювати, про припинення підприємницької діяльності направила повідомлення в усі органи.
ГУ ПФУ в Полтавській області були сформовані вимога про сплату боргу № Ф-1133 від 05.04.2012 в сумі 4010 грн 30 коп. та вимога про сплату боргу № Ф-488 від 05.02.2013 в сумі 4572 грн 42 коп. у зв'язку з порушенням ФОП ОСОБА_1 . Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а також вимога про сплату боргу № Ф-110 від 05.02.2013 в сумі 1750 грн 80 коп. у зв'язку з порушенням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В наступному, ГУ ДПС у Полтавській області, до якого було законодавчо передано повноваження з адміністрування єдиного внеску, була сформована та направлена на адресу ФОП ОСОБА_1 податкова вимога № Ф-436/4539 від 15.08.2019 про сплату заборгованості з ЄСВ за період з 09.02.2018 по 19.07.2019 в сумі 23 785 грн 08 коп. /а.с. 40/.
Виявивши, що на майно позивачки накладено арешт та звернувшись із роз'ясненнями до Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області, у квітні 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про наявність вказаних вимог про сплату боргу.
Не погоджуючись із нарахованою заборгованістю, позивач звернулась до суду з даним позовом, оскаржуючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-110 від 05.02.2013 на суму 1750, 80 грн; № Ф-488 від 05.02.2013 на суму 4572,42 грн; № Ф-1133 від 05.04.2012 на суму 4010,70 грн; № Ф-436/4539У від 15.08.2019 на суму 23785,08 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Норми права, які підлягають застосуванню
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 №2464 (надалі - Закон №2464).
Відповідно до статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
З 01.10.2013 функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (постанова КМУ від 21.05.2014 №160 "Про утворення Державної фіскальної служби").
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 в подальшій редакції визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
З прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань платниками єдиного внеску.
Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).
Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж для кола платників, визначених абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, у 2017 році становив 2 112,00 грн (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн (3723 х 3 х 22%), у 2019 році - 2754,18 грн.
Статтею 6 Закону №2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Щодо заборгованості зі сплати страхових внесків, суд зазначає, що позивач була платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Відповідно до ст. 18 Закону № 1058-IV, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а також не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків передбачено статтями 19, 20 Закону № 1058-IV та розділом 5 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків" на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція 21-1).
Порядок, строки подання звіту про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб і суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, набутий страховий стаж до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах та його форму визначено у Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, що затверджений постановою Пенсійного фонду України від 05.11.2009 року № 26-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2009 року за № 1136/17152.
Так, відповідно до п. 2.2 зазначеного Порядку ФО - СПД, у тому числі ті, які обрали ОСО, самі за себе і за членів сім'ї, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 квітня року, наступного за звітним періодом. Базовим звітним періодом для них є календарний рік.
Згідно з п. п. 4 п. 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
У відповідності до ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Частиною 1 ст. 106 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку та розмірах, визначених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст. 106 Закону № 1058-IV, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Висновки щодо правозастосування
Враховуючи вищевикладене, на підставі вказаних нормативно-правових актів, відповідачами визначена заборгованість зі сплати страхових внесків за 2010 рік, заборгованість зі сплати ЄСВ за 2011 рік та 2012 рік (у період, коли адміністрування ЄСВ здійснювалось органами Пенсійного фонду), а також нарахована заборгованість ГУ ДПС у Полтавській області за період з 09.02.2018 по 19.07.2019.
Позивач стверджувала, що фактично припинила підприємницьку діяльність ще з середини 2000 років.
За чинним законодавством, обов"язок сплати ЄСВ (страхових внесків) залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.
В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона припинила свою підприємницьку діяльність ще у середині 2000 років спростовуються залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого лише 29.04.2020 державним реєстратором внесено запис № 25850060003012470 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця /а.с. 54-56/.
Таким чином, суд зазначає, що позивач станом на момент виникнення заборгованості була зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов'язана була сплачувати ЄСВ та у 2010 році - страхові внески.
Факт подання ОСОБА_1 заяв про припинення підприємницької діяльності до всіх контролюючим органом ніяким чином не доведений, й очевидно, що позивач не виконав усі необхідні для належного внесення запису до Єдиного реєстру дії. Запис про припинення його підприємницької діяльності не було внесено до 2020 року.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов'язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Абзацом сьомим частини першої статті 5 Закону №2464 зняття з обліку платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280 (надалі - Порядок обліку).
Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Як передбачено підпунктами 5 та 6 пункту 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Отже, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження такої діяльності.
Суд зазначає, що твердження позивачки про те, що вона не має обов'язку зі сплати ЄСВ, оскільки вона була працевлаштованою і за неї ЄСВ сплачував роботодавець, є необґрунтованим, оскільки відповідно до даних трудової книжки БТ НОМЕР_1 2240363, ОСОБА_1 , яка у 2015 році була працевлаштована на ПП "ВТК "Лукас", з 17.10.2017 є такою, що не працевлаштована, оскільки була звільнена з роботи за власним бажанням.
Суд зазначає, що за період, коли позивачка була працевлаштована, будь-яких нарахувань ЄСВ контролюючими органами не здійснювалось, обов'язок зі сплати ЄСВ визначений за 2011 та 2012 роки, а також за період з 09.02.2018 по 19.07.2019.
Аргумент про відсутність у позивача обов'язку зі сплати ЄСВ у зв'язку з тим, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, є безпідставним, оскільки чинне законодавство не передбачає звільнення від сплати ЄСВ у таких випадках.
Таким чином, ГУ ПФУ у Полтавській області правомірно нараховувало ОСОБА_1 зобов'язання з ЄСВ 8 582 грн 72 коп. та зобов'язання зі сплати страхових внесків в сумі 1750 грн 80 коп., а ГУ ДПС у Полтавській області правомірно визначено зобов'язання з ЄСВ в сумі 23 785 грн 09 коп., і, відповідно, у позивача існує обов'язок погасити вказані суми заборгованостей.
Отже, вимога про сплату боргу № Ф-110 від 05.02.2013 на суму 1750, 80 грн; вимога про сплату боргу № Ф-488 від 05.02.2013 на суму 4572,42 грн; вимога про сплату боргу № Ф-1133 від 05.04.2012 на суму 4010,70 грн; вимога про сплату податкового боргу від 15.08.2019 № Ф-436/4539У на суму 23785,08 грн, є правомірними та скасуванню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин суд вважає, що відповідач довів правомірність винесених вимог про сплату боргу, у зв'язку з чим суд визнає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
З матеріалів справи вбачається, що за подання адміністративного позову до суду ОСОБА_1 сплатила судовий збір у загальній сумі 1681 грн 60 коп.
Разом з тим, в ухвалі про залишення без руху позовної заяви, суд прийшов до висновку про необхідність сплати судового збору в загальній сумі 3363 грн 20 коп., отже за висновками ухвали суду від 12.05.2020 до сплати підлягає ще 1681 грн 60 коп.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позивачу відстрочено оплату судового збору у сумі, визначеній ухвалою від 12.05.2020, до ухвалення судового рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду цієї справи, суд вказує про помилковість свого висновку щодо необхідності сплати судового збору за подачу цього позову в сумі 3363 грн 20 коп.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем вірно сплачений судовий збір у сумі 1681 грн 60 коп., а відстрочена сума судового збору сплаті не підлягає.
З огляду на те, що суд вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 30 червня 2020 року.
Головуючий суддя І.С. Шевяков