Справа № 344/3167/20Головуючий у 1-й інстанції Іванчук В.М.
Провадження № 33/817/244/20 Доповідач - Ваврів І.З.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
02 липня 2020 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.
з участю: особи, що притягнута до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника Жиляка М.Д.,
розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягнута до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Жиляка М.Д. на постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року, -
Постановою Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Як визнав суд, ОСОБА_1 21 лютого 2020 року близько 10 год. 00 хв. в с. Нижнів Івано-Франківської області по вулиці Дністерська, 1, керував транспортним засобом марки “Fiat Scudo”, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя, тремтіння пальців рук. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 адвокат Жиляк М.Д. ставить питання про скасування вищевказаної постанови Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року.
В обґрунтування свої доводів, вказує, що до матеріалів справи долучено письмові пояснення свідків, які були відсутні при складанні протоколу.
Звертає увагу на порушення працівниками поліції вимог ст.266 КУпАП, які полягають в тому, що за умови наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані сп'яніння, його повинні були відсторонити від керування транспортним засобом, що не було зроблено.
Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння саме відповідно до встановленого порядку такого огляду, оскільки працівники поліції порядку проведення огляду на стан сп'яніння не дотримались.
На думку апелянта, диск з відеозаписом з нагрудної камери не може бути доказом по справі, оскільки відеозаписом не зафіксовано ознайомлення ОСОБА_1 з порядком огляду на стан алкогольного сп'яніння. При цьому, особа, яка склала протокол взагалі відсутня на відеозаписі.
Зазначає про порушення права на захист його підзахисного, оскільки суд розглянув справу без його участі та участі захисника особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності.
Просить скасувати постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року відносно ОСОБА_1 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Одночасно ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки участі у розгляді справи судом першої інстанції ні він, ні ОСОБА_1 не приймали, а апеляційну скаргу подали лише після отримання копії постанови суду.
Заслухавши ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Жиляка М.Д., які повністю підтримали подану апеляційну скаргу та просять скасувати постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року відносно ОСОБА_1 і закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як особа, відносно якої розглядалася справа про адміністративне правопорушення, так і його захисник - адвокат Жиляк М.Д. участі у розгляді справи судом першої інстанції не приймали.
Апеляційна скарга подана 30 травня 2010 року, тобто в межах строку апеляційного оскарження, визначеного ст.289 КУпАП, про що свідчить відмітка на поштову відправленні.
За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження постанови Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року апелянтом не пропущено.
Згідно зі ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Цих вимог закон суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не дотримався.
Допитаний в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що 21 лютого 2020 року близько 10 год. 00 хв. в с. Нижнів Івано-Франківської області був зупинений працівниками поліції за, як йому пояснили, недотримання безпечної дистанції та інтервалу руху. Після цього йому запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, але він відмовився, оскільки йому не вказали які в нього ознаки стану сп'яніння і, відповідно, підстави для такого огляду, а також у зв'язку з відсутністю свідків, коли йому пропонували пройти такий огляд.
Як слідує з постанови Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року, в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції навів наступні докази: дані що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 234510 від 21 лютого 2020 року; дані акту огляду на стан сп'яніння; письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; направлення водія на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння; дані рапорту поліцейського; відеозапис з нагрудної камери працівника поліції.
Поклавши ці докази в основу свого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, розглядаючи справу без участі особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції не врахував, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Так, протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є серед іншого і протокол про вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином складання протоколу є процесуальною дією, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення , а сам протокол, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.256 КУпАП, якою регламентовано вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення, у протоколі зазначаються прізвища та адреси свідків.
Окрім того, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735, зареєстрованої в МЮ України 11.11.2015 року за № 1413/27858, огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення від 21.02.2020 року факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння засвідчено в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Проте, на долучених до матеріалів справи матеріалах відеофіксації, вищевказані свідки відсутні.
При цьому, місцевий суд вказав як на доказ вини ОСОБА_1 пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Однак, вказані пояснення не можуть вважатися належним доказом правомірності притягнення апелянта до адміністративної відповідальності, оскільки ці особи в судовому засіданні безпосередньо судом не допитувалися, а тому їх свідчення не можуть бути беззаперечним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17, адміністративне провадження № К/9901/2047/18.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що апелянтом, який стверджував про відсутність свідків при складанні протоколу, ставилось питання про виклик вказаних свідків для допиту в суді першої інстанції для усунення вказаних протиріч, однак місцевим судом його клопотання залишено поза увагою.
З наведених вище міркувань не можуть бути належним доказом вини особи письмовий рапорт працівника поліції, який також судом не допитувався.
Не може також вважатися доказом вини ОСОБА_1 відеозапис із нагрудної камери працівника поліції, на який також зіслався місцевий суду, мотивуючи свій висновок про притягнення до адмінвідповідальності, оскільки на вказаному відеозаписі засвідчено, що працівник поліції пропонує пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за відсутності свідків, що є порушенням вимог ч.2 ст.266 КУпАП та положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735, зареєстрованої в МЮ України 11.11.2015 року за № 1413/27858.
Відповідно до ч.5 ст.266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Таким чином, приходжу до висновку, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, не забезпечив вимог закону щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки не обґрунтував належним чином своїх висновків щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, вважаю, що висновки суду першої інстанції, в силу неповноти проведеного судового розгляду, містять істотні суперечності щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за якою його Монастириським районним судом притягнуто до адміністративної відповідальності.
За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні достатні докази, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, який розглядався судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а відтак провадження по справі відносно нього підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст.294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Гарауса І.Р адвоката Жиляка М.Д. - задовольнити.
Постанову Монастириського районного суду Тернопільської області від 20 травня 2020 року, якою якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати та закрити провадження в справі на підставі п. 1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.