Справа № 442/7932/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/49/20 Доповідач: ОСОБА_2
03 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу першого заступника прокурора Львівської області ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2019 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Бронгалівка Теребовлянського району Тернопільської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
вищенаведеним ОСОБА_7 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України, за якою призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання з цивільним позовом та речовими доказами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 01.09.2019, орієнтовно о 01 год. 25 хв., керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем марки «SKODA», моделі «OCTAVIA COMBI», р.н. НОМЕР_1 , на автодорозі Нижанковичі - Стрий, ділянкою дороги між населеними пунктами с. Брониця та с. Лішня Дрогобицького району Львівської області, на відстані 1, 8 км до дорожнього знаку 5.45 Правил Дорожнього руху (початок населеного пункту с. Лішня), рухаючись в напрямку с. Лішня Дрогобицького району, всупереч вимог Правил Дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме: п. 1.5, згідно з яким «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків», п. 2.3, згідно з яким «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», п. 2.9, згідно з яким «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння», п.12.1, згідно з яким «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», п.12.2, згідно з яким «у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги», під час проїзду прямою ділянкою дороги не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого втратив керування над автомобілем, з'їхав у кювет правого узбіччя, де автомобіль перекинувся.
Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди пасажир автомобіля «SKODA», моделі «OCTAVIA COMBI», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_9 отримав наступні тілесні ушкодження: закрита черепно - мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, закрита травма грудної клітки у вигляді переломів першого та шостого ребер справа, четвертого - дев'ятого ребер зліва зі зміщенням, перелому тіла грудини зі зміщенням, накопиченням крові та повітря в обох плевральних порожнинах із розвитком плевральмонального шоку, підшкірний крововилив в ділянці лівого стегна, садно на чолі зліва, синці в ділянці п'ятого - десятого ребер зліва по задньо - під пахвовій лінії, в ділянках обох плечей, забійні рани в ділянках лівого стегна, обох колінних суглобів, які за ознакою небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій, просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_7 скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через м'якість в частині призначення додаткового покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік. На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_7 періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. У решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог перший заступник прокурора покликається на те, що суд, призначивши ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове - у виді позбавлення права керування транспортними засобами, звільнив обвинуваченого, як вбачається із резолютивної частини вироку, від відбування призначеного покарання, тобто як від основного, так і додаткового, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Окрім цього, суд, призначаючи обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, не врахував та не надав належної оцінки обставинам, що обтяжують покарання.
Заслухавши доповідача, прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, обвинуваченого, який покладається на розсуд суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, що ніким не оспорюється.
Згідно з ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим , ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом , на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Відповідно до ст.75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням, крім випадків засудження за корупційні злочини, застосовується судом при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років.
Згідно зі ст.77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише тільки щодо тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, тобто лише від основного покарання, що має бути належним чином мотивовано у вироку. При цьому, звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання не допускається. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.
Водночас, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 в повній мірі не дотримався наведених вище норм, оскільки, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, визначаючи останньому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове - у виді позбавлення права керування транспортними засобами, звільнив обвинуваченого як від основного, так і додаткового покарання.
Окрім цього, відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даними про особу винного.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді трьох років позбавлення волі та можливість його виправлення без реального відбування покарання відповідно до норм ст. 75 КК України, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Водночас, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Пунктом 20 зазначеної Постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Проте, суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, недостатньо врахував та не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, ступеню їх тяжкості та наслідкам, а також обставинам, що обтяжують покарання. А саме, судом не враховано, що ОСОБА_7 , керуючи автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, допустив порушення Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого втратив керування над автомобілем, з'їхав у кювет правого узбіччя, де автомобіль перекинувся, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які за ознакою небезпеки для життя відносяться до тяжких.
Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, його наслідки та обставини вчинення, а саме у стані алкогольного сп'яніння, що в силу п.13 ч.1 ст.67 КК України є обставиною, яка обтяжує покарання, дані, які характеризують особу ОСОБА_7 , колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне призначити останньому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Частиною першою ст. 420 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є обгрунтованими, підлягають до задоволення, а оскаржуваний вирок в частині призначення додаткового покарання - до скасування з ухваленням у цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргупершого заступника прокурора Львівської області ОСОБА_6 задоволити.
Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначення додаткового покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4