Справа № 458/350/18 Головуючий у 1 інстанції: Кріль Л.М.
Провадження № 22-ц/811/3360/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:19
02 липня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Сеньків Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 29 серпня 2019 року,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Турківської міської ради Львівської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання рішення Турківської міської ради Львівської області №2739 від 25.02.2010 року частково незаконним, визнання державного акту на земельну ділянку недійсним та скасування його реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що по сусідству з ним проживає ОСОБА_2 , який встановлюючи загорожу біля будинку, що придбав у ОСОБА_3 , захопив частину належної йому земельної ділянки. З відповіді Турківської міської ради йому стало відомо, що державний акт на спірну земельну ділянку виданий 20.10.2010 року ОСОБА_3 на підставі рішення Турківської міської ради №2739 від 25.02.2010 року. Надаючи відповіді на його скаргу, Турківський районний відділ ДП ЛРФ ЦЦЗК повідомив, що ОСОБА_3 було виготовлено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в акті визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки немає підпису ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та долучено комісійний акт від 24.06.2009 року, яким встановлено, що межові знаки між житловими будинками АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 не порушено і ОСОБА_5 безпідставно відмовляється підписати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Стверджує, що ні йому, ні його дружині не було відомо про виготовлення ОСОБА_3 державного акту на земельну ділянку для обслуговування будинку, межі земельної ділянки з ними не погоджувалися. З наведених підстав просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 29 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано незаконним рішення Турківської міської ради Львівської області №2739 від 25.02.2010 року в частині затвердження матеріально-технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за рахунок коштів державного бюджету жителям міста Турка, а саме: ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0487 га.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що йому не було відомо про виготовлення ОСОБА_3 державного акту на земельну ділянку для обслуговування будинку. Стверджує, що ні він, ні його дружина ОСОБА_5 не відмовлялися підписувати вказаний акт, який вважає фіктивним. Вважає, що суд не звернув увагу на те, що межові знаки та границі земельних ділянок з ним не узгоджувалися, оскільки відповідно до п.3.12 Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року №376, зареєстрованого в МЮУ 16.06.2010 року за №391/17686 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Просить рішення суду скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4625510100:01:028:03228) ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 , який виданий на підставі рішення №2739 від 25.02.2010 року XXXXV сесії V скликання Турківської міської ради Львівської області і скасувати його реєстрацію.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
З апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що рішення Турківського районного суду Львівської області оскаржується ОСОБА_1 лише в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4625510100:01:028:03228) ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 , який виданий на підставі рішення №2739 від 25.02.2010 року XXXXV сесії V скликання Турківської міської ради Львівської області та скасування його реєстрації, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4625510100:01:028:03228) ОСОБА_3 у АДРЕСА_2 , який виданий на підставі рішення №2739 від 25.02.2010 року XXXXV сесії V скликання Турківської міської ради Львівської області та скасування його реєстрації, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка з 17.03.2016 року належить на праві власності ОСОБА_2 , і що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що земельні ділянки чи їх окрема частина накладаються одна на одну.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Турківської міської ради Львівської області ХХХХУ сесії У скликання №2739 від 25.02.2010 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства» затверджено матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за рахунок коштів державного бюджету жителям м. Турка, в тому числі, ОСОБА_3 , за адресою АДРЕСА_2 , площею 0.0487 га.
З оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_3 20.10.2010 року, вбачається, що такий видано на підставі оскаржуваного ОСОБА_6 рішення Турківської міської ради Львівської області ХХХХУ сесії У скликання №2739 від 25.02.2010 року, а також рішення Турківської місткої ради УІІ сесії ІІ скликання від 26.04.1996 року.
Як вбачається з оскаржуваного рішення Турківського районного суду Львівської області від 29.08.2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано незаконним рішення Турківської міської ради Львівської області №2739 від 25.02.2010 року в частині затвердження матеріально-технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за рахунок коштів державного бюджету жителям міста Турка, а саме: ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0487 га.
Рішення Турківської міської ради Львівської області УІІ сесії ІІ скликання від 26.04.1996 року, яке, крім рішення Турківської міської ради Львівської області ХХХХУ сесії У скликання №2739 від 25.02.2010 року, було підставою для видачі оспорюваного позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК НОМЕР_2 865647, виданого ОСОБА_3 20.10.2010 року, ОСОБА_1 не оскаржувалося, а відтак таке є чинним.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, що станом на 16.05.2018 року власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0487 га у АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 , який залучений позивачем до участі у справі, як третя особа.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК НОМЕР_2 865647, виданий ОСОБА_3 20.10.2010 року, оскільки він виданий із порушенням норм чинного законодавства.
Визнаючи незаконним рішення Турківської міської ради Львівської області №2739 від 25.02.2010 року в частині затвердження матеріально-технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за рахунок коштів державного бюджету жителям міста Турка, а саме: ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0487 га, суд першої інстанції виходив з того, що матеріально-технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 затверджено без погодження межі із власником суміжної земельної ділянки, що свідчить про порушення норм чинного законодавства.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, і вважає, що саме лише визнання незаконним рішення Турківської міської ради Львівської області №2739 від 25.02.2010 року в частині затвердження матеріально-технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0487 га, не може бути підставою для скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК НОМЕР_2 865647, виданого ОСОБА_3 , оскільки позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 , у якого на момент видачі оспорюваного ним державного акту вже існувало право власності на земельну ділянку площею 0.06 га, що розташована у АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №484952, виданим 21.02.2008 року.
З копій державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №865647, виданого ОСОБА_3 та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №484952, виданого ОСОБА_1 не вбачається накладання цих земельних ділянок в цілому чи частково, позивач, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження накладання цих земельних ділянок.
Матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів на підтвердження накладання (повного чи часткового) земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що свідчило б порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 , які б підлягали судовому захисту.
Оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право, а позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та законних інтересів видачею ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №865647, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №865647, виданого 20.10.2010 року ОСОБА_3 на земельну ділянку у АДРЕСА_2 , який виданий на підставі рішення №2739 від 25.02.2010 року XXXXV сесії V скликання Турківської міської ради Львівської області та скасування його реєстрації.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 29 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 02.07.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.