Дата документу 01.07.2020 Справа № 314/3907/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/1270/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_3.
Єдиний унікальний №314/3907/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_4.
01 липня 2020 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_5
суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7
за участі секретаря ОСОБА_8.
прокурора ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 червня 2020 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»,
Вказаною ухвалою районного суду частково задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст.263, ст.348, ч.1 ст.122, ч.4 ст.296 КК України, строком на 30 діб, тобто до 07.07.2020 року включно.
В апеляційній скарзі обвинувачений просив ухвалу скасувати як незаконну та неправосудну. Свої вимоги мотивував тим, що в порушення вимог ст.342 КПК в судовому засіданні не було перевірено повноваження прокурора та захисника. Обвинувальні акти щодо нього та реєстри матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам закону та не мають юридичної сили, а отже він не може перебувати в статусі обвинуваченого. Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою було вручено йому з порушенням строку, встановленого ч.2 ст.184 КПК, при цьому клопотання не було завірено належним чином.
Обвинувачений ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Апеляційним судом було вжито заходи щодо здійснення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого. Проте за повідомленням уповноваженої особи слідчого ізолятора обвинувачений ОСОБА_1 відмовився виходити на відеоконференцзв?язок, а тому апеляційний розгляд здійснено за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З представлених матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст.263, ст.348, ч.1 ст.122, ч.4 ст.296 КК.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .
Суд, частково задовольняючи дане клопотання прокурора та продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою, виходив з того, що встановлені у даному провадженні ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжують існувати, а тому для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою. При цьому інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти цим ризикам.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності ризиків зазначених у ст.177 КПК, зобов'язаний оцінити та врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені прокурором ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .
Наявність існування вказаних ризиків об'єктивно підтверджується матеріалами провадження з огляду на обставини вчинення низки кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_1 , їх тяжкість (тяжкі та особливо тяжкі) їх підвищену суспільну небезпеку, а також тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у даних злочинах.
Крім того, на користь існування вказаних ризиків свідчать і ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності. У даній справі ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні одного злочину в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком.
Також судом першої інстанції було встановлено, що на обвинуваченого за місцем проживання неодноразово надходили скарги від сусідів та мешканців села. Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 проявляє агресію по відношенню до потерпілого ОСОБА_2 , веде себе зухвало та перешкоджає судовому розгляду у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим до нього судом неодноразово застосовувалися заходи, передбачені 330 КПК.
Наведені вище обставини у їх сукупності давали суду достатні підстави для висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності та вчинити інше кримінальне правопорушення. А з огляду на обставини вчинення інкримінованих злочинів, які поставлені у вину обвинуваченому ОСОБА_1 , а також того, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 триває і на даний час не завершений, існує ризик незаконного впливу на свідків з боку обвинуваченого.
На підставі викладеного колегія суддів критично ставиться до заперечень апеляційної скарги обвинуваченого про недоведення прокурором існування ризиків, на які він посилався в своєму клопотанні.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ("Летельє проти Франції").
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Даних, які б унеможливлювали подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, надані матеріали провадження не містять. Не надано таких даних і стороною захисту.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що суд розглянув клопотання прокурора, повноваження якого встановлено не було, є безпідставними. Адже клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого було подано прокурором ОСОБА_9., який входить до складу групи процесуальних прокурорів у даному кримінальному провадженні, а відтак здійснює повноваження прокурора відповідно до ст.36 КПК.
До заперечень апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд не перевірив повноваження захисника, яка приймала участь в судовому засіданні, колегія суддів ставиться критично. Адже з представлених матеріалів провадження вбачається, що клопотання прокурора було розглянуто за участю захисника ОСОБА_10., яка діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №028-0004093 від 08.05.2019 року, що відповідно до ст.50 КПК є підтвердженням її повноважень як захисника.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою було вручено йому з порушенням строку, встановленого ст.184 КПК, то колегія суддів відзначає, що ч.3 ст.331 КПК зобов'язує суд незалежно від наявності клопотань до спливу продовженого строку повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Решта доводів апеляційної скарги на вирішення питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого не впливають та правильності прийнятого судом рішення не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 червня 2020 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_4.ОСОБА_6ОСОБА_7