Дата документу 01.07.2020 Справа № 314/3907/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/1058/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_3.
Єдиний унікальний №314/3907/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_4.
01 липня 2020 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_5.
суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7
за участі секретаря ОСОБА_8
прокурора ОСОБА_9. (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (з доповненням) обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 квітня 2020 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»,
Вказаною ухвалою районного суду задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст.263, ст.348, ч.1 ст.122, ч.4 ст.296 КК України, строком на 60 діб, тобто до 07.06.2020 року включно.
В апеляційній скарзі з доповненням обвинувачений просив ухвалу скасувати як незаконну. Свої вимоги мотивував тим, що в судовому засіданні від 01.04.2020 року не було дотримано вимоги ч.2 ст.342 КПК, чим порушено забезпечення права на захист. Процесуальні документи (повідомлення про підозру, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, обвинувальний акт) складені з порушеннями вимог кримінального процесуального закону та «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях». Відтак дані документи не мають юридичної сили, а тому матеріали досудового розслідування є недопустимими доказами. Суд в порушення вимог ч.2 ст.217 КПК об'єднав в одне провадження усі справи щодо нього. Ухвала суду про задоволення клопотання прокурора, повноваження якого встановлено не було, не має юридичної сили, так як вона складена та ухвалена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Судове засідання відбулося за відсутності захисника, участь якого є обов'язковою, оскільки особа, яка приймала участь в судовому засіданні в статусі захисника, не підтвердила своїх повноважень. Клопотання про продовження строку тримання під вартою не має юридичної сили, оскільки не було зареєстровано судом, не завірене згідно Правил та було надано йому за 20 хвилин до судового засідання, що є порушенням вимог ст.184 КПК.
Обвинувачений ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Апеляційним судом було вжито заходи щодо здійснення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого. Проте за повідомленням уповноваженої особи слідчого ізолятора обвинувачений ОСОБА_1 відмовився виходити на відеоконференцзв?язок, а тому апеляційний розгляд здійснено за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З представлених матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.15, ч.1 ст.115, ч.1 ст.263, ст.348, ч.1 ст.122, ч.4 ст.296 КК.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .
Суд, задовольняючи дане клопотання прокурора, виходив з того, що у даній справі встановлені ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення та незаконно впливати на свідків, а тому для запобігання вказаних ризиків необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності ризиків зазначених у ст.177 КПК, зобов'язаний оцінити та врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів рішення суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Так, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення та незаконно впливати на свідків об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .
На підтвердження існування вказаних ризиків свідчать ті обставини, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів, в тому числі і проти життя та здоров'я особи, за вчинення яких передбачено покарання лише у виді позбавлення волі, зокрема і довічне позбавлення волі.
Наведені обставини дають достатні підстави для висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначене у разі визнання його винуватим, може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.
Крім того, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності. У даній справі ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні одного злочину в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком. З урахуванням чого, колегія суддів вважає доведеним ризик того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також з огляду на обставини вчинення інкримінованих злочинів, які поставлені у вину обвинуваченому ОСОБА_1 , є достатні підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків.
Крім того, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК обґрунтовано врахував репутацію обвинуваченого, на якого за місцем проживання неодноразово надходили скарги від сусідів та мешканців села. Під час судового розгляду обвинувачений проявляє агресію по відношенню до потерпілого ОСОБА_2 та перешкоджає судовому розгляду у кримінальному провадженні.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_1 та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про неможливість подальшого перебування обвинуваченого під вартою, районний суд дійшов правильного висновку, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зважаючи на конкретні обставини даного кримінального провадження колегія суддів вважає, що прокурор довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого ОСОБА_1 перебувати на волі.
Рішення суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в даній справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Посилання обвинуваченого на недопустимість доказів у кримінальному провадженні є передчасними, оскільки це питання підлягає оцінці при розгляді судом першої інстанції справи по суті пред'явленого обвинувачення.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що суд розглянув клопотання прокурора, повноваження якого встановлено не було, є безпідставними. Адже клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого було подано прокурором ОСОБА_9., який входить до складу групи процесуальних прокурорів у даному кримінальному провадженні, а відтак здійснює повноваження прокурора відповідно до ст.36 КПК.
До заперечень апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд розглянув клопотання про продовження строку тримання під вартою за відсутності захисника, оскільки захисник не підтвердила своїх повноважень, колегія суддів ставиться критично. Адже з представлених матеріалів провадження вбачається, що клопотання прокурора було розглянуто за участю захисника ОСОБА_10, яка діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №028-0004093 від 08.05.2019 року, що відповідно до ст.50 КПК є підтвердженням її повноважень як захисника.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою було вручено йому з порушенням строку, встановленого ст.184 КПК, то колегія суддів відзначає, що ч.3 ст.331 КПК зобов'язує суд незалежно від наявності клопотань до спливу продовженого строку повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Решта доводів апеляційної скарги на вирішення питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого не впливають та правильності прийнятого судом рішення не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу (з доповненням) обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 квітня 2020 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_4.ОСОБА_6.ОСОБА_7