Дата документу 03.07.2020 Справа № 334/8399/18
Єдиний унікальний № 334/8399/18 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.
Провадження № 22-ц/807/1833/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
03 липня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
КримськоїО.М.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року про передачу на розгляд до іншого суду справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» про зміну формулювання звільнення та виплату недоплаченої заробітної плати за роботу в надурочний час,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» про зміну формулювання звільнення та виплату недоплаченої заробітної плати за роботу в надурочний час.
10 лютого 2020 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про передачу справи № 334/8399/18 на розгляд господарського суду Запорізької області для розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство ПрАТ «Запоріжтрансформатор» на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
В обґрунтування клопотання вказано, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.10.2019р. відкрито провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор».
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року справу було передано на розгляд господарського суду Запорізької області, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПрАТ «Запоріжтрансформатор» (№ 908/2828/19).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права, помилковим тлумачення вимог спеціальних законів, якими врегульовано питання банкрутства, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та повернути справу до Ленінського районного суду для продовження її розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що заявлені у даній справі позовні вимоги є немайновими, не стосуються поновлення позивача на роботі, він не є посадовою або службовою особою боржника, а тому даний спір не підпадає під положення п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПУ України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що можливість передачі справи до суду іншої предметної юрисдикції, зокрема, до господарського суду, не передбачена положеннями діючого процесуального законодавства. Чинний ЦПК України передбачає можливість передачі справи з одного суду до іншого виключно в межах судів загальної юрисдикції та лише з підстав, визначених ст. 31 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 369 ч. 2 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Передаючи матеріали даної цивільної справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство ПрАТ "Запоріжтрансформатор", суд першої інстанції виходив з того, що справа не підсудна Ленінському районному суду м. Запоріжжя, оскільки з моменту порушення провадження у справі про банкрутство відповідач перебуває в особливому правовому режимі, а внаслідок змін у правовому статусі відповідача справа належить до виключної підсудності іншого суду - господарського, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію
різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне,
господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Глава 2 ЦПК України визначає цивільну юрисдикцію до якої входить: предметна та суб'єктна юрисдикція; інстанційна юрисдикція та територіальна юрисдикція.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Територіальна підсудність - компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів територіальної підсудності: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність, договірна підсудність, територіальна підсудність.
Отже, виходячи із змісту ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд може передати справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Нормами ЦПК України, чинним на час постановлення оскаржуваної ухвали, дійсно не передбачено передачу справи до іншого суду, якщо позивачем порушена предметна та суб'єктна юрисдикція (підвідомчість).
У випадку порушення позивачем предметної та суб'єктної підсудності, суддя відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Після відкриття провадження у справі, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Однак, судом першої інстанції вірно було враховано, що 18 жовтня 2018 року Верховною Радою України прийнято Кодекс України з процедур банкрутства (надалі - Кодекс), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів.
Кодекс набрав чинності 21 квітня 2019 року (опубліковано в газеті "Голос України" від 20.04.2019 року № 77) та введений в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, тобто з 21 жовтня 2019 року.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).
Пунктом 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу установлено, що з дня введення його в дію подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник встановлено статтею 7 Кодексу. Так, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, зазначена норма Кодексу України з процедур банкрутства містить вказівку на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ та процесуальне правило про передачу справ, стороною в яких є боржник, незалежно від юрисдикції цього спору.
Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 607/6254/15-ц (за позовом фізичної особи до ДП "Укрветсанзавод" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди), у постанові від 15 січня 2020 року зазначено, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що оскаржувана ухвала за формальними ознаками відноситься до визначеної в п. 9 ст. 353 ЦПК України ухвали про передачу справи до іншого суду, але за своєю правовою природою та змістом є ухвалою про закриття провадження. В конкретному випадку мова йде про передачу справ між судами різної предметної юрисдикції, яка фактично має наслідком закриття провадження у цивільній юрисдикції і відкриття нового провадження у господарській.
Однак не можна погодитися з таким доводом апеляційної скарги, оскільки закриття провадження у справі перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя у цивільному судочи-
нстві та унеможливлює захист його прав у господарському процесі до нового звернення з позовом, в той час як розгляд справи позивача у цій ситуації буде продовжений в межах справи про банкрутство відповідача господарським судом.
Що стосується тверджень апелянта про те, що його спір про зміну формулювання звільнення не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки його не мається в переліку, визначеному п. 8 ч. 1 статті 20 ГПК України, то вони є помилковими, оскільки у спеціальному законодавчому акті - Кодексі України з процедур банкрутства у статті 7 перелічено категорії спорів, та наостанок зазначено про спори щодо інших вимог до боржника. Та Велика Палата Верховного Суду у вищенаведеній постанові також підкреслила про підвідомчість всіх спорів з боржником у процесі його банкрутства господарському суду.
Враховуючи викладене, висновок суду про підсудність даної справи Господарському суду Запорізької області є вірним.
При цьому колегія зазначає, що помилкове посилання суду першої інстанції на ст. 31 ЦПК України, якою врегульовані наслідки порушення територіальної підсудності, не призвели до неправильного вирішення процесуального питання у відповідності до положень ст. 7 ч. 3 Кодексу України з процедур банкрутства, на яку додатково посилався суд першої інстанції.
Тому вказаний недолік оскаржуваної ухвали підлягає усуненню у спосіб, передбачений ст. 376 ЦПК України, шляхом зміни ухвали із виключенням з її мотивувальної частини посилання на ст. 31 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367-369, 372, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2020 року у цій справі змінити, виключивши із її мотивувальної частини посилання на ст. 31 ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Постанова прийнята, складена та підписана 03 липня 2020 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Кримська О.М.