Дата документу 01.07.2020 Справа № 320/5827/18
Єдиний унікальний №320/5827/18 Головуючий у 1 інстанції Купавська Н.М.
Провадження № 22-ц/807/2007/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
01 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права забудовника в порядку спадкування,-
У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Мелітопольської міської ради про визнання права забудовника в порядку спадкування.
Просив суд визнати за ним права та обов'язки забудовника домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_4 помер.
Правонаступник позивача ОСОБА_4 за заповітом ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, в якій просив визнати за ним права та обов'язки забудовника на 5/8 ідеальних часток житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 , зазначивши при цьому, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який за життя перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , сумісно з якою ним було побудовано вищевказаний житловий будинок.
Оскільки будівництво здійснювалось в період шлюбу ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на час відкриття спадщини мав право на Ѕ частину цього будинку, як один із подружжя, та з урахування того, що він ще й був непрацездатним, то мав право на обов'язкову долю у спадкуванні відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України, а отже, сукупно його частка складала 5/8 часток житлового будинку.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що оскільки заповіт ОСОБА_4 є дійсним, він у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контора для прийняття спадщини, але нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва на прийняття спадщини через відсутність правовстановлюючих документів на будинок з господарськими спорудами, просить визнати за ним права та обов'язки забудовника на 5/8 часток вищевказаного житлового будинку із господарськими спорудами.
03 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання прав забудовника в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судом його залучено до участі у справі і позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднано судом в одне провадження, оскільки у даному випадку має місце спір про одне й те ж спадкове майно і кожен із спадкоємців має свої позовні вимоги щодо цього майна.
ОСОБА_2 в своєму позові зазначав, що він як спадкоємець за законом у встановлений законом строк прийняв спадщину після смерті його бабусі ОСОБА_7 .
За життя його бабуся успадкувала за заповітом житловий будинок по АДРЕСА_2 , який належав її дочці ОСОБА_5 .
Оскільки будинок було побудовано у період шлюбу ОСОБА_6 , ОСОБА_4 мав право на Ѕ частку даного будинку, як один із подружжя. Крім того, він з урахуванням обов'язкової долі, як непрацездатний вдівець, мав право ще й на 1/12 частку спірного будинку, тобто, всього на 7/12 часток.
Отже, частка бабусі ОСОБА_7 буде складати 5/12 часток вищевказаного житлового будинку.
Однак, оформити свої спадкові права він не може, оскільки відсутні документи, які б підтверджували право власності померлої на нерухоме майно.
ОСОБА_2 просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 права та обов'язки забудовника на 5/12 часток житлового будинку по АДРЕСА_2 .
Рішенням Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 права та обов'язки забудовника в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 7/12 часток житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 права та обов'язки забудовника в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на 5/12 часток житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ним права та обов'язки забудовника в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 5/8 часток житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ., визнати за ОСОБА_2 права та обов'язки забудовника в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/4 частку житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 .відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 стало « ОСОБА_6 ».
ОСОБА_10 період шлюбу на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 25.10.1996 за №418/15 ОСОБА_5 було надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку з господарськими спорудами у приватну власність по АДРЕСА_4 .
Вказаним рішенням було затверджено планувальне завдання на будівництво житлового будинку, гаражу, літнього душу та дворової вбиральні.
Згідно наданої начальником КП «ММБТІ» інформації за матеріалами архівної справи за адресою: АДРЕСА_2 будинок з господарськими спорудами зданий в експлуатацію не був, а отже, право власності в КП «ММБТІ» не зареєстровано.
Враховуючи приписи ч.ч. 1,2 ст. 331 ЦК, ч.1 ст. 182 ЦК України, судом першої інстанції вірно встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає лише після прийняття його в експлуатацію та реєстрації права власності на це майно. До цього моменту нерухомого майна юридично не існує.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України забудовник вважається лише власником матеріалів та обладнання, які були використані в процесі такого будівництва (створення майна).
Встановлено, що ОСОБА_5 у зв'язку зі смертю право власності на житловий будинок не зареєструвала, таким чином є такою, що не набула права власності на вкаазний об'єкт нерухомості.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_5 , як забудовник, мала право вчиняти ці дії, а тому, такі її права входять до складу спадщини, як такі, що не є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця і можуть спадкуватися.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок будувався Каменєвими у період шлюбу.
Таким чином, ОСОБА_4 мав право на 1/2 частку недобудованого житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, до складу якого входять права та обов'язки забудовника на Ѕ частку житлового будинку з господарськими спорудами по 1-й АДРЕСА_5 .
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до п.8 Постанови ПВС України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Відповідно до спадкової справи №9/2013 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 звернулась її мати ОСОБА_7 та за законом її чоловік ОСОБА_4 , як непрацездатний вдівець, згідно ст.1241 ЦК України.
Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями за законом були: її мати ОСОБА_7 її чоловік ОСОБА_4 та її син ОСОБА_11 .
Судом першої інстанції вірно встановлено, що кожному із спадкоємців за законом належить 1/3 частка спадкового майна, що складає по 1/6 частці майна (1/2 ?3).
З огляду на вищезазначене, обов'язкова доля ОСОБА_4 у спадщині після смерті дружини складала 1/12 частку.
Таким чином, загальна доля спадкового майна ОСОБА_4 буде складати 7/12 частин (1/2+1/12) і саме на цю частку слід визнати права та обов'язки забудовника за ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просить суд визнати за ним права забудовника на 5/8 часток домоволодіння.
При цьому, ОСОБА_1 не було надано розрахунку часток, при цьому обґрунтовуючи свої позовні вимоги він враховує тільки двох спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_5 , що не відповідає дійсності з огляду на вищевикладене.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_7 , як спадкоємця за заповітом, буде складати 5/12 частин спадкового майна.
ОСОБА_7 та ОСОБА_4 свідоцтва про спадщину не отримали, оскільки відсутній документ, який підтверджує право власності спадкодавця на майно, про що приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Малярчук Т.М. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії /а.с.43-49,50,51/.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла.
З матеріалів спадкової справи №87/2017 після смерті ОСОБА_7 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_2 , як онук померлої.
Інший спадкоємець дочка ОСОБА_12 відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_2 .
В подальшому державним нотаріусом Володіною О.С. було видано свідоцтво на спадкове майно за законом, яке складалось із земельної ділянки в Промінівській сільській раді.
При зверненні ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 останньому було відмовлено з підстав ненадання правовстановлюючих документів на нерухомість, яка є спадковою масою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обгурнтованим висновок суду першої інстанції про те, що за ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за законом після смерті бабусі ОСОБА_7 , доля спадкового майна буде складати 5/12 часток.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ним помилково в позовній заяві було вказано про визнання за ним прав та обов'язків забудовника на 5/8 частко, а не на ѕ як це відповідає дійсності.
При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що ОСОБА_1 в ході розгляду справи уточнював позовні вимоги (а.с.206), з яких вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати за ним права та обов'язки забудовника в розмірі саме 5/8 ідеальних часток.
Крім цього, ОСОБА_1 03.03.2020 року надав до суду правову позицію щодо предмета спору, в якій також зазначає про те, що предметом спору є визнання парв забудовника на 5/8 частко домоволодіння, які належали первісному позивачу ОСОБА_4 (а.с.230).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ним помилково були зазначені вимоги про визнання за ним прав та обов'язків забудовника на 5/8 частко, а не на ѕ як це відповідає дійсності, є такими що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, та фактично змінює позовні вимоги.
З заявою про збільшення розміру позовних вимог до суду першої інстанції ОСОБА_1 не звертався.
Крім того, відповідно до ч.6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідних частинах.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідних частинах.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 03 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 липня 2020 року.
Головуючий
Судді: