23.06.2020 Справа №607/28554/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Грицака Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Лобач І.В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 18121,24 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди та 10 340 грн. у відшкодування моральної шкоди. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2019 року з вини відповідача ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода в якій було пошкоджено його автомобіль «ToyotaCamry» д.н.з. НОМЕР_1 . ПрАТ «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» виплатила йому страхове відшкодування у розмірі 21918,76 грн., однак вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 39640 грн. Також зазначає, що відповідачем не відшкодовано йому франшиза в розмірі 500,00 грн. Відтак вважає, що відповідач повинна сплатити йому 18121,24 грн. різниці між фактичним розміром матеріальної шкоди і страховою виплатою виходячи з розрахунку 39 640 - 21918, 76 = 17 621,24 + 500 = 18 121,24 грн. Також вказав, що внаслідок ДТП йому заподіяна моральна шкода, яка проявилася в постійному стресі у зв'язку з відсутністю можливості користуватися транспортним засобом та необхідністю пошуку додаткових коштів на ремонт автомобіля. Пошкодження автомобіля призвело до зміни звичного способу його життя та налагоджених стосунків у сім'ї та колегами, вплинуло на результати його роботи, змусило його хвилюватися за втрату майна, вживати додаткових заходів і зусиль для відновлення автомобіля, що негативно відобразилось на його самопочутті та стані здоров'я. Відтак вважає, що для справедливої сатисфакції за завдану моральну шкоду, враховуючи вимоги розумності та справедливості є сума 10 340 грн., яка складена ним з розрахунку 220 гривень за кожен день перебування автомобіля на відновлювальному ремонті. Також просить стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 5768,40 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2019 року в цивільній справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
13.02.2020 року відповідач ОСОБА_3 подала суду відзив на позову заяву з додатками, які приєднані до матеріалів даної цивільної справи. З доводів та суті відзиву на позов вбачається, що сторона відповідача не визнає у повному обсязі заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що між нею та приватним акціонерним товариством «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», було укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності. За умовами вказаного полісу №АМ/8172405, копія якого долучається в додатках до цього відзиву, максимальна сума відшкодування страховиком матеріальних збитків (шкоди), завданих майну третьої особи становить 100 000 (сто тисяч) гривень. Однак позивач самостійно погодився на суму 21 918, 76 гривень, відтак вважає, що на даний час будь-які претензії до неї майнового характеру є безпідставними та суперечать умовам Договору від 04 квітня 2019 року, який виконаний і ніким не скасований. Крім того зазначає, що сама по собі наявність товарних чеків та акту виконаних робіт, долучених позивачем до матеріалів справи, свідчить лише про вартість товарів та послуг, однак жодних документальних доказів про оплату позивачем вказаних грошових сум на рахунок вказаних приватних підприємців, або відображення цих грошових сум у податковій звітності даних підприємців ОСОБА_1 суду не надано. Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди вважає безпідставними, оскільки жодного документального доказу про наслідки впливу дорожньо-транспортної пригоди на стан його здоров'я не представлено. Визначення позивачем розміру моральних збитків з розрахунку тривалості ремонту його транспортного засобу вважає абсурдним, оскільки він особисто на власний розсуд обрав спосіб, як проводити відновлення його автомобіля, та вона жодним чином, не мала можливості вплинути на 47 - денну тривалість ремонтних робіт і тому стягнення з неї щоденно по 220 гривень вважає протиправним. На підставі наведеного, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до неї ОСОБА_3 , про відшкодування моральної та матеріальної шкоди просить відмовити. Крім цього зазначає, що розмір понесених нею судових витрат на даний час становить 3000 (три тисячі) гривень за оплату правничої допомоги адвоката, згідно Договору №2-5/20 від 10 лютого 2020 року.
19.02.2020 року позивач ОСОБА_1 подав суду письмові пояснення, щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, в яких в якості додаткової аргументації своїх позовних вимог послався на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 зокрема зазначив, що обраний ним спосіб захисту шляхом пред'явлення вимог безпосередньо до відповідача відповідає вимогам закону. Також позивач 19.02.2020 року та 24.02.2020 року подав документи на підтвердження заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди, зокрема витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, висновок експерта № 267 та виписку з медичної карти, рапорт поліцейського, протокол у справі про адміністративне правопорушення, схему ДТП, товарний чек.
24.02.2020 року відповідач ОСОБА_3 подала суду заперечення на відповідь на відзив в якому зазначила що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 не може бути застосовано до правовідносин, які виникли між ними, враховуючи те, що ОСОБА_1 попередньо добровільно обрав один із можливих способів захисту його прав та інтересів, звернувшись до акціонерного товариства «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП» з яким уклав Договір про врегулювання страхового випадку №0307/19 від 04 квітня 2019 року, за умовами якого було виключено його право на додаткове звернення до неї ОСОБА_3 , з вимогами про відшкодування матеріальної шкоди по наслідках спірної дорожньо-транспортної пригоди. Подані позивачем додаткові письмові докази щодо матеріалів кримінального провадження №1201921018000018 від 10.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 cт. 125 КК України, відносно ОСОБА_4 (по факту спричинення ОСОБА_4 умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ) вважає такими, що не стосуються підстав та предмету доказування у даній справі.
06.03.2020 року позивач ОСОБА_1 подав суду письмове пояснення в якому зазначив, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно- правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності». Зазначає, що вищезазначений правовий висновок неодноразово підтриманий Верховним судом України у постановах: № 6-725цс16 від 14.08.2016 року; № 756/12292/14-ц від 26.10.2016 року; №760/25782/14-ц від 21.12.2016 року. Також вважає, що правовий висновок Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц стосується інших обставин, іншого предмету спору та не стосується спорів потерпілих з винуватцями, який розглядається в даному випадку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Поморянський В.С. підтримали доводи позовної заяви, в своїх поясненнях посилалися на обставини, які викладені в позові і просили позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, в своїх поясненнях посилалася на доводи, які викладені у відзиві на позов, а також на судову практику ВС з розгляду справ даної категорії. В задоволенні позовних вимог просила суд відмовити.
Суд, заслухавши пояснення та доводи позивача, представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, вивчивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, та всі докази в їх сукупності, давши цим доказам в їх сукупності та взаємозв'язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав:
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об'єкт), щодо якої виник спір.
Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 03.05.2018, власником транспортного засобу Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_3 10 березня 2019 року о 11 год. 25 хв. в с. Ігровиця, керуючи транспортним засобом марки «Peugeot 107» номерний знак НОМЕР_3 , виїжджаючи з прилеглої території та перед початком руху, будучи неуважною, не переконавшись, що це буде безпечним маневром для інших учасників руху, не надала переваги в русі водію автомобіля марки «Toyota Camry» номерний знак НОМЕР_1 , в результаті чого відбулося зіткнення, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Вина ОСОБА_3 у вищезазначеному ДТП підтверджується постановою Тернопільського міськрайонного суду від 12.08.2019 року у справі №607/6905/19, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , як володільця забезпеченого транспортного засобу «Peugeot 107» номерний знак НОМЕР_3 на момент ДТП була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова група «Ю.БІ.АЙ-КООП», відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8172405.
Так, згідно Полісу №АМ НОМЕР_4 8172405 від 20.12.2018 року, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «Peugeot 107» номерний знак НОМЕР_3 , страхувальником ОСОБА_3 , строк дії полісу з 21.12.2018 року по 20.12.2019 року, ліміт відповідальності за шкоду завдану життю та здоров'ю (на одного потерпілого) становить - 200 000 грн., за шкоду завдану майну (на одного потерпілого) - 100 000 грн., франшиза - 500,00 грн.
04 квітня 2019 року між приватним акціонерним товариством «Страхова група «Ю.БІ.АЙ- КООП» та позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір про врегулювання страхового випадку №0307/19, предметом якого було узгодження розміру страхового відшкодування за страховим випадком, який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 2019 року в селі Ігровиця Тернопільського району, за участю ОСОБА_3 .
Згідно з пунктом. 1.4 вказаного Договору ОСОБА_1 та страхова компанія дійшли згоди про те, що розмір страхового відшкодування за вищевказаним ДТП становить 21 918, 76 грн з врахуванням франшизи в розмірі 500 (п'ятсот) гривень.
Пунктом 3.1 Договору ОСОБА_1 погодив, що по страховому випадку, який трапився 10 березня 2019 року, він не буде мати претензій, а усі зобов'язання щодо сплати страхового відшкодування за завдану матеріальну шкоду його автотранспортному засобу є виконаними у повному розмірі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив отримання від ПАТ «Страхова група «Ю.БІ.АЙ- КООП» 21 918, 76 грн. страхового відшкодування.
Протоколом про адміністративне правопорушення від 10.03.2019 року, серії БД № 243207 та додатком до нього - схемою наслідків ДТП вбачається, що транспортний засіб Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 отримав пошкодження, таких його складових: 1) пружину, 2) фару, 3) фару протитуманну, 4) бампер передній, 5)шину бампера, 6) кріплення бампера, 7) амортизатор, 8) шарову, 9) праве переднє крило.
За транспортування свого пошкодженого автомобіля, марки «Toyota Camry», д.н.з НОМЕР_1 з місця ДТП із селі Ігровиця Тернопільського району, Тернопільської області до міста Тернополя на стоянку ОСОБА_1 сплатив 1500 гривень.
Для відновлювального ремонту автомобіля позивачем ОСОБА_1 придбано пружину вартістю 5000 гривень; фару вартістю 2800 гривень; фару протитуманну вартістю 1100 гривень; бампер передній вартістю 2250 гривень; шину бампера вартістю 870 гривень; кріплення бампера вартістю 430 гривень; амортизатор вартістю 6600 гривень; шарову вартістю 440 гривень, а всього згідно товарного чеку від 08.04.2019 року на загальну суму 19 490 гривень.
Згідно експрес - накладної виданої НОВА ПОШТА від 05.05.2019 року ОСОБА_1 оплатив 2700 грн. за придбання та доставку правого переднього крила.
Згідно акта виконаних робіт № 153 складеного СТО «Біла» ( свідоцтво №18183402075 від 13.09.2018р.) 26 квітня 2019 року, ОСОБА_1 оплатив 15 950 гривень вартості послуги ремонтних робіт, зокрема: рихтувальні роботи, відновлення геометрії кузова, вартістю 4700 грн; фарбування переднього бампера, вартістю 2457 грн; фарбування переднього правого крила, вартістю 1890 гривень; фарбування лонжерона переднього, вартістю 945 гривень; фарбування підсилювача крила, вартістю 567 гривень; фарбування колісної арки, вартістю 945 гривень; монтаж деталей кузова, що фарбувалися, вартістю 1530 гривень; розхідні матеріали ( фарба, лак), вартістю 2916 гривень.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 5,6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до вимог частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування лише у разі, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Таким чином, частиною 2 статті 1166 ЦК України встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести наступні факти: неправомірність поведінки особи, тобто будь-якої поведінки, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди; втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов є підставою для відшкодування завданої шкоди.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Щодо твердження відповідача щодо безпідставності позовних вимог, оскільки гарантований розмір страхових виплат за її Договором страхування цивільно-правової відповідальності в розмірі 100 000 гривень повністю покривав фактичні збитки ОСОБА_1 , суд зазначає наступне:
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону
України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих в наслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач керувався правовими висновками Верховного Суду України, згідно яких «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.
Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні». Така позиція висловлена, зокрема у постанові від 14 вересня 2016року (справа № 6-725цс16).
Однак Велика Плата Верховного Суду у своїх постановах від 04 липня 2018 року (справа №755/18006/15-ц), від 03 жовтня 2018 року (справа №760/15471/15-ц) відступила від зазначених правових висновків і сформулювала правову позицію, згідно якої «Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
За таких обставин при вирішенні цього спору слід виходити з того, що відповідач як винна особа, цивільна відповідальність якої застрахована, несе матеріальну відповідальність за завдану шкоду лише у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (ст.1194 ЦК України).
Разом з тим згідно з п.12.1 ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно ст.9 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно п.36.6 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Учасниками справи не заперечуються такі факти:
- винність відповідача у завданні шкоди позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
- цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована і ліміт відповідальностізгідно страхового полісу складав 100000 грн.,
- позивач отримав страхове відшкодування у розмірі 21 918, 76 грн. згідно укладеного з приватним акціонерним товариством «Страхова група «Ю.БІ.АЙ- КООП», Договору про врегулювання страхового випадку №0307/19 від 04 квітня 2019 року.
Однак стороною відповідача заперечується заявлений позивачем розмір збитку та не визнається обов'язок його сплати.
Верховний Суд України у своїй постанові від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14 вказав, що аналіз норм статті 1166 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Згідно частин 1,2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд при оцінці наявних у справі доказів повинен виконувати положення ст.89 ЦПК України та враховувати висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Суд критично оцінює твердження відповідача про відсутність документальних доказів про оплату позивачем грошових сум на рахунок вказаних підприємців, або відображення цих грошових сум у податковій звітності підприємців, оскільки на думку суду надані ОСОБА_1 товарні чеки та акт виконаних робіт в повному обсязі підтверджують оплату позивачем вартості придбаних товарів та послуг для відновлювального ремонту автомобіля після ДТП в розмірі 39 640 грн.
Таким чином заявлений позивачем розмір матеріального збитку 39 640 - 21918, 76 = 17 621,24 + 500 = 18 121,24 грн. доведений у встановленому законодавством порядку.
Зважаючи на встановлені обставини, беручи до уваги, що розмір матеріального збитку понесеного позивачем на придбання товарів та послуг для відновлювального ремонту та транспортування автомобіля після ДТП не виходить за межі розміру ліміту страхової виплати, також враховуючи що відповідачем по справі не спростовано доводів позивача про невідшкодування суми франшизи, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути франшизу в розмірі 500 (п'ятсот) грн. у якості відшкодування матеріальної шкоди.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачений обов'язок страховика відшкодувати моральну шкоду потерпілій особі у разі виключно ушкодження транспортного засобу, отже спір про відшкодування моральної шкоди має вирішуватися відповідно до загальних норм Цивільного кодексу України.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).
Згідно з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, а саме пункту 3 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктом 5 Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить.
Як убачається з пункту 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Оскільки встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача, що призвели до ДТП було пошкоджено майно позивача - транспортний засіб «Toyota Camry» номерний знак НОМЕР_1 , суд приймає до уваги доводи позовної заяви про те, що позивачу було завдано моральну шкоду, що виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав як фізична особа у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього, що внаслідок ДТП та пошкодження транспортного засобу, було порушено його буденне життя, створено моральний та психологічний дискомфорт, оскільки пошкоджено засіб для пересування і він не підлягав експлуатації протягом тривалого часу, тобто змінено ритм життя.
Подані позивачем додаткові письмові докази щодо матеріалів кримінального провадження №1201921018000018 від 10.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 cт. 125 КК України, відносно ОСОБА_4 (по факту спричинення ОСОБА_4 умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ) суд вважає такими, що не стосуються підстав та предмету доказування у даній справі.
Відтак на переконання суду для справедливої сатисфакції за завдану позивачу моральну шкоду, враховуючи вимоги розумності та справедливості є сума 3000 (три тисячі) грн., яка підлягає до стягнення з відповідача.
Судові витрати.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 5768,40 грн. до яких відносить судовий збір - 768,40 грн, 1000, 00 грн. витрати на правову допомогу, 1000,00 витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів проведення експертизи, 1000,00 грн витрати пов'язані із витребуванням доказів, 2000,00 грн. витрати пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій необхідних для розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, подаючи позовну заяву, до суду сплатив 768,40 грн. судового збору, які підлягають відшкодуванню відповідачем у зв'язку із задоволенням частково позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», «Заїченко проти України»).
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 представляє адвокат Поморянський В.С. згідно ордеру №058279. В судовому засіданні адвокат Поморянський В.С. заявив про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення, на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а відтак суд не вирішує питання стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Доказів понесення позивачем витрат пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, експертів проведення експертизи, витребування доказів, та інших процесуальних дій необхідних для розгляду справи матеріали справи не містять, а відтак вимоги про їх відшкодування до задоволення не підлягають.
Інтереси відповідача в ході розгляду справи представляв адвокат Будз Т.В. на підставі Договору про надання правничої допомоги №2-5/20 від 06 лютого 2020 року. Згідно розрахунку (калькуляції) грошової винагороди (гонорару) адвоката Будза Т.В. вартість наданих ним послуг, враховуючи факт складення адвокатом відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив та участь адвоката у двох судових засіданнях у справі становить 3573,40 грн. Квитанція від 12.02.2020 року та від 24.02.2020 року підтверджує сплату відповідачем 3 574 гривень гонорару адвоката Будза Т.В. на підставі Договору про надання правничої допомоги №2-5/20 від 06.02.2020 року.
23 червня 2010 року відповідачем подано Договір №2-5-1/20 від 23.06.2020 року про припинення надання відповідачу правничої допомоги адвоката Будза Т.В. Разом з тим, згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч.5 цієї статті ЦПК).
Враховуючи наведені норми та заперечення позивача проти розміру відшкодування судових витрат, з огляду на обсяг матеріалів справи, який є не значним, те що справа не відноситься до справ значної складності, зважаючи на кількість судових засідань в яких брав адвокат участь у справі, та часткове задоволення позову, суд вважає, що заявлений відповідачем до відшкодування розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в суді є не співмірним ні за обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ні за складністю і об'ємом справи, тому підлягає зменшенню до 1000,00 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-80, 81, 82, 83, 89, 133, 137-141, 259, 263-265, 272-273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 франшизу в розмірі 500 (п'ятсот) грн. у якості відшкодування матеріальної шкоди, 3000 (три тисячі) грн. моральної шкоди та 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1000 (одну тисячу) грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30- денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 03.07.2020.
Головуючий суддяР. М. Грицак