справа № 165/1283/19
провадження №2/165/36/20
23 червня 2020 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого Ференс-ПіжукО.Р.,
за участю секретаря судового засідання Пилипчук М.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нововолинську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Благодатної селищної ради міста Нововолинська Волинської області про скасування реєстрації Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку,-
встановив:
16.05.2019 представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Чайка О.Ф. поштовим зв?язком надіслав до суду позовну заяву до ОСОБА_4 , Благодатної селищної ради міста Нововолинська Волинської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку уточнив 13.02.2020, де просив ухвалити рішення про визнання за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1520 га., що становить 40/100 загальної площі за вказаною вище адресою.
Також просив зобов?язати відповідача номер два дати дозвіл на складання проектно-кошторисної документаціїї щодо реєстрації права власності на 40/100 площі, тобто 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі щодо поділу ділянки і присвоєнння кадастрових номерів.
Вимоги мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 24.10.2017 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грабовською С.В., яке зареєстроване в реєстрі за №789, (спадкова справа №19/2017), позивач ОСОБА_3 успадкував майно після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема, право на 40/100 частки житлового будинку з господарськими, побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що було придбане спадкодавцем на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.06.1999.
Вказує, що 07.10.1999 Жовтневою селищною радою міста Нововолинська Волинської області відповідачу було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії 1-ВЛ, № 030317 за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Жовтневої селищної ради народних депутатів від 08.05.1997, згідно з яким земельну ділянку загальною площею 0.38 га було передано у власність ОСОБА_4 , в тому числі 0,32 га сільськогосподарських угідь ( з них - 0,18 га- рілля, 0,16 га - багаторічні насадження) та 0,06 га під будівлями, лісами та іншими угіддями. Вказаний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів під №8.
Наголошує, що ОСОБА_3 , 24.10.2017 набув у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право власності на 40/100 частки житлового будинку з господарськими, побутовими будівлями та споркудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,а відтак отримав право на безоплатну передачу йому 40/100 земельної ділянки у власність від 0,38 га. земель, право власності на яких, згідно Державного акта, належить відповідачу ОСОБА_4 .
Вказує, що рішенням Жовтневої селищної ради народних депутатів від 08.05.1997 року, земельну ділянку площею 0,38 га було передано для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, ведення особистого підсобного господарства відповідачу ОСОБА_4 . Вважає, що під час видачі 07.10.1999 на імя відповідача Державного Акта на право власності на землю, тобто після відчуження ОСОБА_4 на користь батька позивача ОСОБА_5 30.06.1999 40/100 житлового будинку, проектна установа не внесла зміни у технічну документацію щодо видачі державного акту про право приватної власності на землю ОСОБА_4 на земельну ділянку заадресою: АДРЕСА_1 , у частині переліку власників вище згаданої земельної ділянки, зокрема спадкодавця - батька позивача ОСОБА_5 .
На думку представника позивача, у разі виділення часток земельної ділянки у натурі, необхідно було виготовити дві технічні документації з актами погодження меж і видати два державних акти з площами відповідно 0.228 га - ОСОБА_4 та 0,152 га - ОСОБА_5 . При цьому наголошує, що 40/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який було зареєстровано у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 08.07.1999 року в реєстрову книгу за номером 469, однак державний акт ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , було видано 07.10.1999 року. Вважає, що видача і реєстрація Державного акта була здійснена з порушенням діючого, на той час, законодавства, тому просить його скасувати.
Предстваник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав наведених у позові. Вважає, що спірні правовідносини виникли між його довірителем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 з моменту набуття позивачем права власності в порядку спадкування на частку жилого будинку, тобто з 24.10.2017, а тому застосуванню при вирішенні спору підлягає стаття 120 ЗК України. Вказує, що позивач у встановлені строки звернувся до суду за захистом порушеного права як власник нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці. Просить позов задовлити з врахуванням вимог, викладениїх у заяві, що подана до суду представником позивача 13.02.2020.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Улибіна-Вельгус М.В. позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову щодо визнання за позивачем права приватної власності на земельну ділянку площею 0,1520 га за адресою: АДРЕСА_3 , відмовити. Пояснила, що 28 травня 1997 року Жовтневою селищною радою народних депутатів було прийнято рішення про передачу відповідачу по справі ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,38 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, ведення особистого підсобного господарства.
Зазначає, що на той час діяв наказ № 28 від 15.04.1993 Державного комітету по земельних ресурсах «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею,договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», який передбачав, що розробку технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Технічна документація при складанні державних актів включала: при складанні державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, що видаються громадянам на земельні ділянки, якими вони користуються: виписку з рішення місцевої Ради народних депутатів про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування; обриси обміру земельної ділянки; план земельної ділянки, складений за результатами обміру; збірний план землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площ; матеріали погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.
Наголосила, що відповідачем було подано всі необхідні документи у землевпорядну організацію. Твердження представника позивача стосовно того, що проектна установа повинна була внести зміни у технічну документацію щодо видачі Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_6 у частині переліку власників земельної ділянки, зокрема ОСОБА_5 , вважає безпідставними, з огляду на те, що останній не був мешканцем селища Жовтневе, який міг би претендувати на безкоштовну передачу земельної ділянки, не спадкував майно після смерті матері, а предметом договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.06.1999 року є тільки житловий будинок, а не земельна ділянка. Вказує, що незважаючи на роз?яснення нотаріусом при оформленні договору купівлі продажу змісту статтей 22, 30 Земельного кодексу України (1990 р.), 86 ЦК України (1963 р.), ОСОБА_5 не виконав вимог чинного на той час законодавства та не оформив право власності на земельну ділянку, а відповідно і не став власником земельної ділянки.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_4 правомірно, а саме на підставі рішення Жовтневої селищної ради народних депутатів від 28.05.1997 року, набув право власності на земельну ділянку загальною площею 0,38 га, тобто ще до відчуження 40/100 будинку на користь батька позивача.
Вказує, що рідний брат відповідача ОСОБА_5 , після укладення між ними договору купівлі-продажу частини будинку від 30.06.1999 року, вимоги законодавства не виконав. Наголосила, що відповідач самостійно тривалий час несе витрати по утриманню земельної ділянки і вживає дієвих заходів з метою недопущення руйнування частини будинку? що належала ОСОБА_5 та яку успадкував позивач.
Вважає, що відповідач номер два - селищна рада, при постановленні рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 , діяла в межах закону, без перевищення владних повноважень. Відповідач, дотримуючись усіх вимог чинного на той час законодавства, отримав і належним чином оформив своє право власності на земельну ділянку, якою користується уже понад 20 років, вчасно сплачуюючи податок.
Зазначає, що з дня постановлення рішення органом місцевого самоврядування і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивача ОСОБА_5 не звернувся до ОСОБА_4 , селищної ради з приводу оформлення права власності на земельну ділянку в зв?язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Стверджує, що чинними на той час нормами, які регулювали питання позовної давності - статтями 71, 76, 80 ЦК України (1963 року) передбачалося встановлення загального строку для судового захисту прав особи у три роки, обов'язкове застосування судом позовної давності, перебіг якої починається з дня виникнення права на позов і сплив якої є підставою для відмови в позові. Вважає, що спадкодавцем - позивачем пропущено строк позовної давності для захисту своїх майнових прав. У переліку спадкового майна відсутнє будь-яке підтвердження того, що спадкодавець ОСОБА_5 володів земельною ділянкою, тому, на думку представника відповідача ОСОБА_4 , видачею Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я її довірителя, не порушено прав чи законних інтересів позивача, а відповідно й відсутній будь-який спір між сторонами. Вказує, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті. Тому вважає, що в даній справі відсутній належний суб'єктний склад учасників процесу, оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Чайки О.Ф., представника відповідача адвоката ОСОБА_7 -Вельгус М.В., беручи до уваги лист селищного голови Благодатної селищної ради від 17.06.2020 № 355/01-13, дослідивши докази, надані сторонами на підтвердження свох вимог та заперечень, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневої селищної ради міста Нововолинська Волинської області від 08.05.1997 №7/2 (а.с.127) ОСОБА_4 передано безоплатно у приватну власність земельну присадибну ділянку в АДРЕСА_3 , одержаного у спадщину від померлої матері, площею 0,38 га, на основі даних обласного держархіву від 12.05.1997№ 834/1-38 (як колишній хутір).
Рішенням Жовтневої селищної ради міста Нововолинська Волинської області від 28.05.1997 №7/2 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва, обслуговування житлових будинків і господарських будівель, садівництва та переходу в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства» (а.с.91-98) ОСОБА_4 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для будівництва, обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибних) та в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_4 , земельну ділянку біля будинку одержавного у спадщину від матері у приватну власність, площею 0,38 га.
Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством.
Вирішення судом справ здійснюється на підставі актів цивільного законодавства, які є чинними на час виникнення спірних правовідносин (ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України).
Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.
У відповідності до вимог статті 22 ЗК України (в редакції від 06.04.1999 року), право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Згідно ст. 23 ЗК України (в редакції від 06.04.1999 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів та виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Абзацом 2 ст. 22 ЗК України (в редакції від 06.04.1999 року) передбачено, що приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
07 жовтня 1999 року Жовтневою селищною радою міста Нововолинська Волинської області було видано Державний акт про право приватної власності на землю ОСОБА_4 на земельну ділянку за вищезазначеною адресою (а.с.9).
Як вбачається з пояснювальної записки до технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.126), підставою для розробки технічної документації по виготовленню державного акта на право приватної власності на землю є вищезазначене рішення. Земельна ділянка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, ведення підсобного господарства, загальною площею 0,38 га, з них 0,32 сільськогосподарських угідь, та 0,06 га під будівлями і дворами (а.с.128,129).
Крім того, актом від 14.07.1999 було погоджено межі з суміжними землекористувачами (а.с.127).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.06.1999, ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 40/100 житлового будинку, розмір житлової площі якого складає 79,1 кв.м, з частиною господарських та побутових будівель і споруд по АДРЕСА_3 на даний час смт. Благодатне) міста Нововолинська Волинської області (а.с.7). Нотаріусом було роз'яснено сторонам зміст статтей 22,30 Земельного кодексу України (1990 р.), 86 ЦК України (1963 р.).
Рішенням Жовтневої селищної ради міста Нововолинська Волинської області від 17.11.2004 № 65 «Про впорядкування нумерації будинків (а.с.17) встановлено, що індивідуальний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , який складається з двох квартир, належить ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_6 ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.12)
Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_5 за життя, після придбання частини житлового будинку, не оформив право власності на земельну ділянку.
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грабовською С.В. (а.с.8) та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.10), спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з 40/100 частки житлового будинку з господарськими, побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є його син ОСОБА_3 , у тому числі з урахуванням Ѕ частки від якої відмовилась на його користь дружина померлого ОСОБА_5 ОСОБА_8 . Належність вказаного нерухомого майна спадкодавцю підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 30.06.1999 та зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 08.07.1999 року в реєстрову книгу за реєстровим номером №469.
Право власності позивача ОСОБА_3 на 40/100 частин житлового будинку з господарськими, побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за № 1387371607107 24.10.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
З набуттям у встановленому порядку 24.10.2017 права власності на частину жилого будинку, до позивача, у відповідності до ч.1 ст.377 ЦК України, ст.120 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних пмравовідносин), переходить право власності,право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Згідно ч. 1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Застосовуючи положення ст. 120 ЗК України у поєднанні із ст. 125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Крім того, пунктом «є» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Вказаний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 12.10.2016 у справах за № 6-2225цс16 та № 6-2099цс16, 6-2цс15 від 11.02.2015 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Вищезазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими норами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та земельної ділянки та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання права власності. Якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Позивачу ОСОБА_3 , після набуття 24.10.2017 права власності в порядку спадкування за законом на жиловий будинок, стало відомо про порушення його права (а.с.13), зокрема щодо переходу права власності на земельну ділянку, яке підлягає судовому захисту за нормами законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
Доводи представника відповідача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_7 -Вельгус М.В. щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними і не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки має місце загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, а у випадку переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти.
Як зазначено у Постанові КЦС ВС України від 26.12.2019 (справа № 364/515/19) визнанню за позивачем права власності на земельну ділянку не обов?язково має передувати рішення суду про припинення права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки право ОСОБА_4 на частину земельної ділянки припинено внаслідок набуття позивачем права власності на 40/100 житлового будинку.
З врахуванням наведено, суд не вбачає підстав для скасування реєстрації Державного акту про право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_4 07.10.1999.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтримання вимоги про визанння за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,1520 га, що становить 40/100 загальної площі 0,38 га., представником позивача - адвокатом Чайкою О.Ф. надано схему поділу земельної ділянки (а.с.143), яка не може бути взята до уваги судом при вирішення спору, оскільки не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, що визначені ст.77,78 ЦПК України.
Як встановлено судом, із загальної площі земельної ділянки, що становить 0,38 га, під будівлями і дворами відповідачу ОСОБА_4 було виділено 0,06 га землі. Після відчуження ОСОБА_4 40/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, до батька позивача ОСОБА_5 перейшло право власності на землю для обслуговування належної йому частини будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 0,024 га, із розрахунку 0,06 га х 40:100 =0,024 га.
Враховуючи навелені вище норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд, з метою захисту прав позивача на безперешкодне обслуговування та користування належною йому на праві власності частиною жилого будинку, приходить до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог та визнає за ОСОБА_3 право приватної власності на земельну ділянку площею 0,024 га для обслуговування 40/100 житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 жовтня 2017 року і зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24 жовтня 2017 року.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Благодатної селищної ради міста Нововолинська Волинської області надати дозвіл на складання проектно-кошторисної документації щодо реєстрації права власності на 40/100 площі, тобто 0,15 га за вищевказаною адресою, у тому числі щодо поділу ділянки і присвоєння кадастрових номерів до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів стосовно звернення позивача до Благодатної селищної ради та відмови відповідачем номер два у наданні такого дозволу власнику частини нерухомого майна ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги, що відповідач є особою з інвалідністю другої групи, судовий збір суд залишає за позивачем.
Керуючись ст. 12, ст. 13, ст.81, ст. 89, ст. 141, ст. 263, ст. 264ЦПК України, ст.ст. 22,23Земельного кодексу ( в редакції 1999), ст. 86 Цивільного кодексу України (в редакції 1999), ст.ст. 377, 381, 392 ЦК України, 120.125.141 Земельного кодексу України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на земельну ділянку площею 0,024 га для обслуговування 40/100 житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 жовтня 2017 року і зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24 жовтня 2017 року.
У решті позовних вимог відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Нововолинський міський суд Волинської області до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальний строк щодо апеляційного оскарження судового рішення продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення виготовлений 03 липня 2020 року
Головуючий підпис
Згідно з оригіналом
Суддя О.Р. Ференс-Піжук