Справа № 161/10527/20
Провадження № 2/161/2795/20
03 липня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Ярмолюк В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,
02.07.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь заборгованість договором позики в розмірі 5500 дол. США, а також судові витрати по справі, які складаються із судового збору в розмірі 1883,4 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.07.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Разом із позовною заявою представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, в обгрунтування якої останній зазначив, що предметом розгляду в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача коштів, які були отримані ОСОБА_2 в борг. Відповідач у обумевлений правочином строк не повернув. Вирішити спір у позасудовому порядку не виявляється за можливе, оскільки як повідомив відповідач, коштів у нього немає. Жодних дій на добровільне погашення заборгованості ОСОБА_2 не вчиняється. Разом з тим, як їй стало відомо, у праві приватної власності відповідача перебуває земельна ділянка. Враховуючи дії ОСОБА_2 , які спрямовані на уникнення від повернення суми позики, з урахуванням предмету даного спору, з метою реального забезпечення виконання рішення суду, просить суд накласти арешт на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,3157 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 0722885000:03:000:4323, яка розташована на території Піддубцівського сілької ради Луцького райну (а.с. 7-8).
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечуються накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Частиною 2 ст. 150 ЦПК України передбачено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Забезпечення позову, по своїй суті, застосовується з метою надання гарантії виконання в майбутньому прийнятого судового рішення та виключно в разі такої необхідності, при цьому, такі заходи мають бути співмірними заявленим позивачем вимогам.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанова № 9), - забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та з урахуванням роз'яснень Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
При цьому відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, зі змісту ст. ст. 149 та 151 ЦПК України вбачається, що до предмету доказування під час розгляду заяви про забезпечення позову, зокрема входять обставини, які свідчать про те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому виконання рішення суду.
Суд вказує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Позивач, посилаючись на необхідність забезпечення позову, з метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, не надає жодних належних, достовірних та достатніх доказів факту вчинення відповідачем недобросовісних дій, які свідчать свідчить про небажання повернути кошти, що є предметом розгляду даної справи, а мотивація заяви ґрунтується виключно на припущеннях, що суперечить ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
Також, суд приймає до уваги положення ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Враховуючи вищезазначені положення ст. ст. 149, 150 ЦПК України, відповідні роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, а також те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 149-150, 153, 157, 353-354 ЦПК України, суд, -
У задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її оголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали складений 03 липня 2020 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська