Справа № 481/343/20
Провадж.№ 2/481/154/2020
іменем У К Р А Ї Н И
03.07.2020 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:
головуючої судді Уманської О.В.,
за участю секретаря Кузьміної Н.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Новий Буг, Миколаївської області цивільну справу № 481/343/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
Встановив:
10.03.2020 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах позивачки ОСОБА_3 , звернулась до Новобузького районного суду Миколаївської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позов обґрунтовує тим, що з 30.10.2004 року вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.10.2013 року розірваний.
У шлюбі сторони народили дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає постійно із позивачкою ОСОБА_3 , а відповідач у свою чергу участі у житті дитини не приймає, аліменти на утримання сина у повному обсязі не сплачує.
В період шлюбу за спільні сімейні кошти колишнім подружжям було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , про що 20.01.2009 року укладено договір купівлі-продажу в якому вказано покупцем відповідача ОСОБА_2 . Зазначає, що оскільки вищевказаний будинок був придбаний за спільні кошти та в період шлюбу сторін тому він є спільною сумісною власністю подружжя. На день звернення з даним позовом до суду між сторонами не досягнуто домовленості про порядок поділу нерухомого майна. Просить визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 18.03.2020 року провадження у справі було відкрито і справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Крім того, ухвалою суду від 30.03.2020 року в порядку забезпечення позову, було накладено арешт на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково. Суду пояснив, що дійсно у період шлюбних стосунків із позивачкою ОСОБА_3 ними було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано по Ѕ частині на нього та на позивачку. Однак після припинення шлюбних відносин фактично квартира залишилась у користуванні лише позивачки ОСОБА_3 , а відповідач припинив користування квартирою, натомість відповідач залишився проживати у спірному будинку, при цьому позивачка не мала пред'являти на нього будь-яких вимог, про що між ними було досягнуто домовленість. Оскільки позивачка не проживає у спірному будинку вже довгий час. Не витрачає кошти на його утримання, не сплачує витрати на комунальні послуги, не займається його ремонтом та благоустроєм, відповідач просив суд задовольнити позов частково, та визнати за позивачкою право власності на 1/3 частину будинку, а за ним залишити право власності на 2/3 частини спірного будинку.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Відповідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що з 30.10.2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новобузького районного районного суду Миколаївської області від 25.10.2013 року розірваний, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 виданим 30.10.2004 року та копією рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 25.10.2013 року по справі № 481/1614/13-ц (а.с.6,7).
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.9).
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 21.07.2017 року у справі № 481/751/17 із ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його доходу щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 липня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.
За час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 сторонами придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 18.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.В., зареєстрованого в реєстрі за №2583, який укладений на ім'я ОСОБА_2 на Ѕ частину, та на ім'я ОСОБА_3 на Ѕ частину (а.с.14-23) .
Крім того, за час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_4 року сторонами придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 20.01.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Самойленко С.М., зареєстрованого в реєстрі за №85, який укладений на ім'я ОСОБА_2 (а.с.134-135) .
Заявою від 20.01.2009 року на ім'я приватного нотаріуса Самойленка С.М., позивачка ОСОБА_3 дала згоду на укладення даного договору чоловіком ОСОБА_2 , за гроші, які є спільною сумісною власністю, а придбана нерухомість буде об'єктом права спільної сумісної власності (а.с.136).
Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною 2 ст.60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.
Аналізуючи зазначену норму, суд вважає, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (ч.3 ст.61 та ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч.1 та ч.2 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Положеннями ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорюватись поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Пунктом 24 цієї Постанови роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року в справі №6-211цс14 дійшов до висновку, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 01 липня 2015 року в справі №6-612цс15, передбачено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2641цс15, в постанові від 05 квітня 2017 року в справі №6-399цс17.
З'ясувавши обставини справи та оцінивши докази, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вказане домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане майно придбано в період шлюбу та за спільні кошти, що також підтвердив у судовому засіданні і відповідач, і його слід поділити у відповідності до ст. 70 СК України, визнавши рівними частки дружини та чоловіка, по 1/2 частці кожному. Будь-яких обставин, якими може бути обґрунтоване відступлення від рівності часток у майні відповідачем не надано, зважаючи на те, що відповідач не приймає ніякої участі в утриманні іншого спільно майна - квартири, власником Ѕ частини якої він також являється.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст.372 ЦК України).
З поділом нерухомого майна право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільної сумісної власності на нерухоме майно (будинок) припиняється, відповідно, нерухоме майно (будинок) набуває статусу спільної часткової власності сторін на майно, де ідеальна частка кожного рівна 1/2.
Визнання в порядку поділу майна за кожним права власності на майно в ідеальній частці, що є рівною для кожного 1/2, не позбавляє сторони права в подальшому звернутися до суду з вимогами про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в порядку статті 364 ЦК України, чи про припинення права на частку у спільному майні в порядку статті 365 ЦК України, рівно як і не позбавляє права на укладення цивільно-правових угод щодо майна, яким володіють на праві спільної власності. З поділом спільного майна подружжя в ідеальних частках майно з об'єкту права спільної сумісної власності стає об'єктом права спільної часткової власності.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору в розмірі 1322,67 грн.
На підставі ст.ст. 57, 60, 61, 65, 69-71 СК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Поділити спільне сумісне майно, припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу, визнати:
- за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Новобузьким РВ УМВС України в Миколаївській області 25.02.2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м.Нового Бугу, Новобузького району, Миколаївської області ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ( реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) в користь ОСОБА_3 1322(одну тисячу триста двадцять дві) грн. 67 коп. понесених судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5 ч.1Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину встановленого КМУ пов'язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Повний текст рішення виготовлений 03.07.2020 року
Суддя Уманська О.В.