Справа № 161/1138/20
Провадження № 2/161/1392/20
17 червня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Салій О.В.,
з участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького національного технічного університету про поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Луцького національного технічного університету про поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно наказу від 01.10.2010 року №171-06-30 вона була призначена на посаду доцента кафедри іноземних мов Луцького національного технічного університету і відтоді постійно працювала в університеті.
Вказує, що згідно наказу в.о. ректора Луцького НТУ №444-05-35 від 27.09.2019 року була створена комісія по розслідуванню факту вчинення нею аморального проступку і згідно висновку комісії встановлено вказані факти та рекомендовано звільнити її з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.
Разом з тим, її було запевнено, що вона залишиться на роботі, але тимчасово буде працювати лаборантом в Луцькому НТУ.
Однак, 08.01.2020 року їй було вручено трудову книжку, з якої їй стало відомо, що згідно наказу від 10.10.2019 року №126-07-35 її було звільнено із займаної посади в зв'язку з вчиненням аморального проступку, вважає її звільнення з роботи незаконним, оскільки не вчиняла такого проступку.
У зв'язку з чим просить визнати незаконним наказ від 10.10.2019 року №126-07-35 в частині звільнення її з роботи та поновити її на роботі на посаді доцента кафедри української та іноземної лінгвістики Луцького національного технічного університету.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом Луцького національного технічного університету від 10.10.2019 року №126-07-35 звільнено ОСОБА_1 , доцента кафедри української та іноземної лінгвістики, у зв'язку із вчиненням аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України (а.с. ).
Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб'єктів господарювання.
До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники.
Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку, як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
Згідно із ч. 2 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов'язані серед іншого зобов'язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров'я; дотримуватись педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства , приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров'ю здобувача освіти.
Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. №9 роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.
Як з'ясовано в судовому засіданні, підставою для звільнення ОСОБА_1 стали матеріали службового розслідування, якими підтвердився факт вчинення останньою аморального проступку (а.с. 9-11).
Отже, твердження позивача, що вона не вчиняла аморального проступку, не заслуговують на увагу та спростовуються актом №1 проведення розслідування факту вчинення аморального проступку доцентом кафедри української та іноземної лінгвістики Горобець І.А. від 04.09.2019 року, вході якого при опитуванні студентів підтвердилися викладені факти (а.с. 9-11).
Відповідно до змісту вимог ст.ст.12,13,76-81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, приймаючи до уваги вище викладене, суд вважає, що при звільненні позивача із займаної посади доцента кафедри іноземних мов Луцького національного технічного університету за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи (п.3 ст .41 КЗпП України) дотримані вимоги закону, її трудові права адміністрацією цього закладу порушені не були, наказ про звільнення відповідає нормам чинного законодавства, в наказі конкретизовано причину звільнення, яка відповідає фактичним обставинам і додані до нього необхідні документи, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
При цьому, твердження позивача про те, що їй не було відомо про прийнятий наказ про її звільнення від 10.10.2019 року також не заслуговує на увагу, оскільки як вбачається із представлених доказів, а саме: акту від 10.10.2019 року про відмову ОСОБА_1 в отриманні трудової книжки та копії наказу про звільнення, остання відмовилась від отримання зазначених документів (а.с. )
Із акту від 11.10.2019 року про отримання трудової книжки та копії наказу, складеного комісією працівників відділу кадрів Луцького ЛТУ також вбачається, що 11.10.2019 року о 11.10 год. в приймальні ректора було вручено ОСОБА_1 трудову книжку та копію наказу про її звільнення, однак остання відмовилась від проставлення підпису на оригіналі наказу про отримання його копії (а.с. ).
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки.
Тобто, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України, що узгоджується з правовою позицією викладеною Верховним Судом України в постанові від 27 квітня 2016 року по справі №6-216цс16 та постанові від 02 березня 2016 року по справі №6-1263цс15 та підтверджено постановами Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі №61-8122св18, від 28 березня 2018 року по справі 61-7240св18, та ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року по справі №61- 44849ск18.
З огляду на те, що позивачу про прийнятий наказ стало відомо 11.10.2019 року, однак позовна заява подана до суду лише 21.01.2020 року, в порядку статті 234 КЗпП України позивач не зверталася до суду з заявою про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення, а тому вважає його пропущеним без поважних причин, однак у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
А тому, керуючись ст. ст. 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 41, 233, 234 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцького національного технічного університету про визнання незаконним наказу від 10.10.2019 року №126-07-35 про звільнення та поновлення на роботі - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 23 червня 2020 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк