Справа №463/7326/19
02 липня 2020 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря
судового засідання Івасюти Н.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 М ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в особі представника Паславської Вікторії Ігорівни (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 7-А, оф.8) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40) про стягнення суми страхового відшкодування,
встановив:
позивач звернувся в суд з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача в порядку регресу суму збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 79 097, 81 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.07.2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Белла-Трейд» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту серії АМ №109909. 23.06.2017 року у м. Тернопіль відбулась ДТП за участю застрахованого автомобіля Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля Volkswagen державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок вищевказаної ДТП, транспортному засобу Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 завдано механічних пошкоджень. Відповідно до повідомлення про ДТП, винною особою у настанні ДТП є ОСОБА_3 . Оскільки, майнові інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Белла-Трейд» були застраховані, позивачем було проведено на користь страхувальника виплату страхового відшкодування в розмірі 79 097,81 гривень. Позивач вказує, що письмово повідомив відповідача листом про компенсацію в добровільному порядку витрат, понесених у зв'язку з проведенням страхової виплати потерпілому. Відтак після проведення виплати потерпілому у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди (в порядку регресу). Оскільки відшкодування не проведено просить стягнути з відповідача вищенаведену суму грошових коштів.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи за її відсутності та залучення до участі у справі співвідповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві.
Відповідач подав до суду відзив, згідно якого власником автомобіля Volkswagen державний реєстраційний номер НОМЕР_2 він не являється. Автомобіль належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД». Він є працівником даної компанії та на момент ДТП виконував свої трудові обов'язки. Зазначає, що не є особою, відповідальною за відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП.
Ухвалою суду від 10.06.2020 року справу призначено до судового розгляду.
26.06.2020 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД».
Відповідно до ч.1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Клопотання про залучення співвідповідача позивачем подано після спливу строків, зазначених у частинах першій статті 51 ЦПК України, при цьому не доведено, що позивач не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відмовлено. Так, зокрема до поданного клопотання не було долучено жодного доказу на підтвердження обставин наведених у ньому. Водночас матеріали справи свідчать, що позивач був обізнаний про обставини наведені у клопотанні про залучення співвідповідача ще у січні 2020 року, оскільки отримав копію заяви про перегляд заочного рішення у якій ці обставини були зазначені, а подальшому був обізнаний про скасування заочного рішення. Разом з тим, протягом підготовчого провадження у справі позивач жодних клопотань з цього приводу не подавав, що підтверджується наявними у матеріалах справи заявами уповноважених представників про проведення розгляду за їх відсутності.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Згідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 11.07.2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Белла-Трейд» було укладено договір №109909 добровільного страхування наземного транспорту серії АМ №109909 та додаткову угоду №08 від 15.12.2016 року, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування /а.с.5-17/.
23.06.2017 року у м. Тернопіль відбулася ДТП за участю застрахованого автомобіля Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та автомобіля Volkswagen державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок вищевказаної ДТП транспортному засобу Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 завдано механічних пошкоджень.
З повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 23.06.2017 року встановлено учасників ДТП та обставини за яких відбулося зіткнення /а.с.19/.
Згідно актів огляду транспортного засобу Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 26.06.2017 року та 30.06.2017 року /а.с.26-29/, рахунку «СГМ-К-Р8400 від 04.07.2017 року /а.с.30-33/, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 81 567, 00 гривень.
23.06.2017 року ОСОБА_4 звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку /а.с.20/.
На підставі заяви ОСОБА_4 від 23.06.2017 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було складено страховий акт №UA2017062300030/L10/01 від 10.08.2019 року /а.с.35/.
Згідно розрахунку суми відшкодування до справи №UA2017062300030/L10/01 від 10.08.2019 року, сума страхового відшкодування, яку належить виплатити ОСОБА_4 становить 79 097,81 /а.с.34/.
Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було проведено виплату страхувальнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Белла-Трейд» в розмірі 79 097,81 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 04.07.2017 року №918 /а.37/.
Вбачається, що позивачем як страховиком Товариства з обмеженою відповідальністю «Белла-Трейд» було виконано свій обов'язок за договором страхування та здійснено виплату в межах суми страхового відшкодування.
На підставі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Таким чином, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Позивач звернувся до страховика відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» із вимогою про виплату страхового відшкодування в розмірі 79 097,81 гривень. Страховою компанією відповідача відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав пропуску встановленого строку на звернення до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, передбачених п.37.14 ст.37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
21.02.2019 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу, згідно якої просить ОСОБА_3 відшкодувати майнову шкоду, яка складає 79 097,81 гривень.
Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України, встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.
Згідно вимог ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст.1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів, а згідно з ч. 2 цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується виною особою.
Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобіль марки Volkswagen державний реєстраційний номер НОМЕР_2 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД».
З наказу №2 «Про прийняття на роботу» від 09.01.2014 року та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.06.2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є працівником (директором) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД».
З наказу про відрядження № 10-В від 31.05.2017 року вбачається, що в період з 01.06.2017 року по 30.06.2017 року ОСОБА_3 , як директор компанії, перебував у відрядженні, з метою пошуків нових об'єктів та для підпису документів в м. Харків, м. Біла Церква, м. Дніпропетровськ, м. Вінницю, м. Кременчук, м. Київ, м. Тернопіль, м. Нововолинськ, с. Новаки Хмельницької АДРЕСА_2 , м. Ужгород та інших містах України.
Таким чином, на момент ДТП, яке відбулось 23.06.2017 року у м. Тернопіль відповідач виконував свої трудові обов'язки, визначені, в тому числі, наказом про відрядження № 10-В від 31.05.2017 року.
Відповідно до положень частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За змістом п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор, тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися; п.5 - під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України, суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була.
Відповідно до п.5 вказаної Постанови, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває з даною організацією в трудових відносинах і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.
Таким чином, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, в трудових відносинах, а шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-933цс16.
З оцінки наданих відповідачем доказів вбачається наявність між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД» трудових правовідносин на момент вчинення ДТП, так як ОСОБА_3 керував транспортним засобом Volkswagen державний реєстраційний номер НОМЕР_2 як працівник (директор) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД» та в той момент виконував свої трудові обов'язки(перебував у службовому відрядженні).
Таким чином суд, з урахуванням положень частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, обов'язок виплати страхового відшкодування за наслідками ДТП покладений саме на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АРЕАБУД».
В свою чергу ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Водночас, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
За даних обставин у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до розділу XII пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення складено 03 липня 2020 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.