Справа № 461/3124/20
Провадження № 2/461/902/20
про відмову у забезпеченні позову
03.07.2020 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі головуючого судді Стрельбицького В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
встановив:
У провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири.
У порядку забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Дослідивши матеріали заяви, суд приходить до наступного висновку.
Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 року по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Позивач вказує, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають за межами території України, станом на сьогодні квартира є їхнім єдиним майном. ЇЇ родичами було виявлено, що квартира АДРЕСА_1 виставлена на продаж. Відчуження відповідачем квартири за відсутності інших доходів на території України унеможливить захист та поновлення порушених на думку позивача майнових прав та унеможливить виконання рішення суду про стягнення коштів, в разі постановлення судом такого. За твердженням позивача, відчуження відповідачем належного йому майна, оскільки відповідачі не отримують доходу на території України, не мають будь-якого іншого майна, на яке можна звернути стягнення, призведе до неможливості виконання рішення суду, що порушить її права.
З метою унеможливлення відчуження майна відповідача належним способом забезпечення є накладення арешту на майно, яке належить відповідачам, оскільки лише внаслідок застосування такого способу забезпечення квартира не може бути відчужена третім особам.
Однак, суд приходить до переконання про не доведення позивачем того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, або позбавить позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких вона звернулась до суду. Крім цього, обставини на які покликається позивач у заяві, можуть бути предметом дослідження лише при розгляді справи по суті та під час винесення остаточного рішення по справі, а такий вид забезпечення позову наперед формує думку суду щодо обставин, викладених у позовній заяві, що суперечить завданням та принципам цивільного судочинства. Більше того, суд приходить до переконання, що позивач належним чином не обґрунтував того, що співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову для відповідача з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів для нього, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії є пропорційним.
При цьому, суд виходить з того, заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Водночас, за даних обставин суд приходить до переконання, що доводи наведені в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову не доводять того, що незабезпечення позову не зможе гарантувати реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.
Проаналізувавши подану заяву та доводи наведені в її обґрунтування, суд приходить до висновку, що у такій не наведено достатніх законних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених ч. 2 ст.149 ЦПК України, а тому виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки, на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, і такий захід є адекватним для захисту прав та інтересів позивача, у співвідношенні до гарантованих прав інших учасників справи.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд -
постановив:
Заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до розділу XII пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст ухвали складено 03 липня 2020 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.