Єдиний унікальний номер №440/1386/18
Провадження № 2/943/226/2020
25 травня 2020 року м. Буськ Львівська область
Буський районний суд Львівської області у складі:
головуючої-судді Шендрікової Г.О.,
за участю секретаря судового засідання Волошин Х.С.
без участі сторін
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Буську без фіксації технічним засобом «Камертон» цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання. В обґрунтування своїх вимог вказала, що з відповідачем по справі вони перебувають у шлюбі з 16 липня 1998 року. Шлюб був зареєстрований Давидчинською с/адміністрацією Дубровського району Брянської області, Російська Федерація, про що було складено відповідний актовий запис за № 4. У шлюбі народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Після народження сина спільне життя сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та обов'язки щодо ведення спільного господарства. Кожен зі сторін має протилежні погляди на шлюб в цілому, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Наприкінці 2003 року позивач із сином повернулись в Україну у м. Буськ, Львівської області та припинила спілкування з відповідачем. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, сторони мешкають окремо, не ведуть сумісного господарства, не мають спільного бюджету. Спору що до поділу сумісно нажитого майна сторони не мають. У відповідача є інша сім'я, народилась дочка. Позивач вважає подальше зберігання формально існуючих шлюбних відносин з відповідачем недоцільним, просить винести рішення, яким розірвати цей шлюб.
Крім того, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на час навчання сина у твердій грошовій сумі розміром 2500 грн. покликаючись на те, що син ОСОБА_4 проживає разом із нею і знаходиться на її утриманні. Відповідач добровільно допомагати дитині відмовляється. Навчання потребує значних матеріальних витрат (плата за навчання, витрати на дорогу, оскільки син доїжджає з міста Буська до Львова, харчування та інші). Доходів позиваки не достатньо для забезпечення сина усім необхідним.
29 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільні справі, зроблено ряд доручень. Доручено компетентному суду Російської Федерації допитати відповідача та вручити копію позовної заяви з доданими документами до неї.
19.03.2020 року на адресу суду Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Львів) надіслано виконання доручення із протоколом судового засідання складені Трубачевським районним судом Брянської області Російської Федерації.
Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, надала на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, в яких просила стягнути аліменти на час навчання сина з дня подання позовної заяви та до 27.06.2019 року, оскільки змінились обставини, стягнути з відповідача судовий збір, витрати на правничу допомогу та переклад документів на російську мову, не проти розгляду справи без її присутності, наполягає на задоволенні позовних вимог за первісним позовом та уточненою заявою.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явився, згідно протоколу судового засідання від 19.12.2019 року Трубачевського районного суду Брянської області Російської Федерації позовні вимоги не визнав, повідомив, що шлюб між ним та позивачкою розірвано на території Російської Федерації, на даний момент у нього зареєстровано шлюб з іншою жінкою і є донька 11 років. Вказав, що з сином спілкувався до 2014 року та надавав матеріальну допомогу, але син сам перестав з ним спілкуватися. Заперечив про розгляд справи без його участі та відмовився від розгляду справи у режимі відеоконференції, відмовився надати суду документ про присвоєння ідентифікаційного номера.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 16 липня 1998 року Давидчинською с/адміністрацією Дубровського району Брянської області, Російської Федерації, про що було складено відповідний актовий запис за № 4 відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16 липня 1998 року.
Від шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 18.06.1999 року. Батьками зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до п. 11 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», передбачено, що правові наслідки шлюбу з іноземним елементом визначаються ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право». Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі. Наприклад, якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку відсутності такої ситуації - правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Згідно ст. 58 Закону України «Про міжнародне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умовами додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.
Згідно ст. 63 Закону України «Про міжнародне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків.
Згідно ст. 13 ЗУ «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Документом, яким встановлено безпосередні процедури легалізації шлюбу, укладеного за кордоном, є Наказ Міністерства юстиції України № 52/5від 18.10.2000 року «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» із змінами та доповненнями. Тобто, для визнання шлюбу державою Україна, укладеного в іншій країні, з усіма правовими наслідками, шлюб необхідно легалізувати. За загальним правилом, легалізація це процедура приведення документів у ту форму, яка відповідає законодавству іноземної держави і визнається державними органами цієї держави. Процедура легалізації в Україні таких документів, як: свідоцтво про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04.06.2002 року.
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до ст.ст. 2, 3 зазначеної Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставляння апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Так, з поданого позивачем в якості доказу документу про укладення шлюбу вбачається проставляння на ньому апостилю.
Таким чином, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований Давидчинською с/адміністрацією Дубровського району Брянської області, Російська Федерація, 16 липня 1998 року , про що було складено відповідний актовий запис за № 4, є дійсним на території України і не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення.
З огляду на те, що позивач є громадянкою України, а позивач є громадянином Російської Федерації, правовідносини пов'язані із розірванням шлюбу та стягнення аліментів, є такими, що містять «іноземний елемент».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до роз'яснень, викладених у листі ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та
особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Згідно зі статтею 496 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
При цьому суди повинні враховувати, що суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до ч.3ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до ст. 112 ч.2 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України- документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно положень ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що між сторонами втрачено почуття любові одне до одного. Сім'я розпалася та існує формально.
Як встановлено судом, в родині позивача та відповідача втрачена основа сім'ї, почуття довіри, поваги та любові один до одного, а тому суд не може примусити сторони до збереження подружніх відносин, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки та може бути припинено внаслідок волевиявлення як одного так і обох з подружжя шляхом його розірвання.
Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Сторони мають сина , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , батьками дитини зазначені позивач та відповідач.
Згідно поданих довідок та договору, ОСОБА_3 дійсно навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ м. Львів на денній формі навчання від 11.08.2017 року, закінчення навчання в червні 2021 року. Однак, з 27.06.2019 року навчання закінчив у зв'язку зі зміною обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до п. 20 Постанови № 3 Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчання після досягнення повноліття,
виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але не менше 23 років; продовження ними навчання; потреба, у зв'язку з цим, у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що заявлений позов про стягнення аліментів на час навчання є підставним.
За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно вимог п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах), задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яких доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення ЄСПЛ від 10 січня 2010 року у справі «Дубовик проти України», рішення ЄСПЛ від 18 лютого 2010 року у справі «Гуриненко проти України»).
З огляду на викладене, з урахуванням того, що на обґрунтування вартості правничих послуг, послуг перекладу ряду документів для відповідача, позивачем надано на підтвердження квитанції про оплату, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодування понесених позивачем.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст.105,109,110,112 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,Цивільного процесуального кодексу України, ст. 21 Конституції України, ст. 58, 63 ЗУ «Про міжнародне право», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином Російської Федерації та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований 16.07.1998 року Давидчинською с/адміністрацією Дубровського району Брянської області, Російська Федерація, за актовим записом № 4.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - не встановлено, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце праці - священнослужитель с.Усох, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі розміром 2500 (дві тисячі п'ятсот ) гривень із всіх видів заробітку(доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з 17 липня 2018 року і до часу закінчення навчання сином, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 включно.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - не встановлено, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце праці - священнослужитель с.Усох, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 понесені нею витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги в сумі 3000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - не встановлено, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце праці - священнослужитель с.Усох, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 понесені нею витрати пов'язані з перекладом ряду документів в сумі 1928 грн. та 405 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - не встановлено, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце праці - священнослужитель с.Усох, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 судові витрати по справі за сплату судового збору у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області (пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 30.06.2020 р.
Суддя: Г. О. Шендрікова