30.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2215/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
секретар судового засідання: Вітко Г.С.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 (повний текст рішення складено 14.02.2020 року, суддя Кеся Н.Б.) у справі № 904/2215/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на боці Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро
про визнання недійсним правочину
1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-Позивач) 29.05.2019р. звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі-Відповідач), в якому просило суд:
- визнати недійсним правочин, оформлений Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" заявою від 11 травня 2019 року №490007-Сл-7969-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог;
- витребувати у Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" належним чином завірену копію Договору відступлення права вимоги від 02.05.10 №02-05/19;
- залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (ЄДРПОУ 39572642, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Шевченка, будинок 2);
- здійснити розподіл судових витрати за результатом вирішення спору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №490007-Сл-7969-0519 від 11.05.2019, вчинена з порушенням положень ст.ст. 203, 601 ЦК України, що є підставою для визнання її недійсною в судовому порядку, за правилами ст. 215 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" задоволено у повному обсязі.
Визнано недійсним правочин оформлений Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" заявою від 11 травня 2019 року №490007-Сл-7969-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Рішення обґрунтовано тим, що грошові вимоги ПАТ "Дніпропетровськгаз" до АТ НАК "Нафтогаз України" на суму 362 159 166, 57 грн., які є предметом заліку за заявою від 11.05.2019, є спірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов'язання, суд першої інстанції визнав, що правочин, оформлений відповідачем заявою від 11.05.2019 року №490007-Сл-7969-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним, як такого, що вчинений з порушенням вимог ч.1 ст. 203 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача на те, що позивачем не оспорений договір відступлення права вимоги №02-05/19 (арк.с. 62-64 Т.6), не впливає на результати вирішення спору, оскільки зазначений договір не встановлює грошових зобов'язань позивача, а лише замінює одну із сторін у раніше укладених договорах. В силу ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», в якій просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» задовольнити, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 по справі №904/2215/19 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог AT «НАК «Нафтогаз України» відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що вимога щодо безспірності зустрічних вимог взагалі не передбачена ст.ст. 601, 602 ЦК України, ст. 203 ГК України.
Скаржник зазначає, що з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).
Шляхом зарахування можуть припинятися зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. При цьому, скаржник зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони щодо можливості проведення зарахування зустрічних вимог на стадії виконання судового рішення.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постановах від 24.02.2016 у справі №6-2784цс15, від 11.11.2008 у справі №37/144-41/261, від 09.12.2008 у справі №37/638; з правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові від 14.12.2017 по справі №911/128/17, що також підтримується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 16.03.2018 р. по справі №904/10149/16.
Скаржник вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її, на думку скаржника, слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи зокрема і положення п.1 ч.1 ст.211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).
Таким чином, надіслання відповідачем вказаної заяви є вчиненням ним одностороннього правочину, спрямованого на припинення зобов'язань сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №914/2492/14).
При цьому, скаржник зазначає, що інститут зарахування покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.04.2009 у справі №32/426-6/248).
Скаржник зазначає, що як вбачається зі змісту заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зобов'язання сторін, щодо яких боржником направлено до АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідну заяву, є грошовими та однорідними, строк виконання цих зобов'язань настав.
AT «Дніпропетровськгаз» належним чином повідомило AT «НАК «Нафтогаз України» у справі про вчинення одностороннього заліку, внаслідок якого його грошові зобов'язання перед AT «НАК «Нафтогаз України» у справі №904/4470/16 на загальну суму 362 159 166,57 грн. є припиненими.
Однак, на думку скаржника, ці доводи необґрунтовано були відхилені судом першої інстанції з посиланням на вимогу про безспірність вимог, які зараховуються, що взагалі не передбачено ст.ст. 601, 602 ЦК України.
Більше того, наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони (постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17).
Водночас, скаржник звертає увагу, що вимоги AT «Дніпропетровськгаз» є безспірними, оскільки виникли на підставі договору від 02.05.2019 року №02-05/19 відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та AT «Дніпропетровськгаз», який є діючим та не оскаржений.
Таким чином, в основу рішення судом фактично покладено судження щодо необхідності дотримання вимоги про безспірність, в той же час, скаржник вважає, що судом допущено поширювальне тлумачення ст. 601 ЦК України, судом не надано правової оцінки усім обставинам в сукупності, а саме джерелу виникнення переплати, документам, якими оформлені правовідносини з приводу її передачі, не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.04.2019 по справі № 918/541/18.
Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: ст.ст. 601, 602 ЦК України, ст. 203 ГК України, та порушив норми процесуального права, а саме ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Скаржник вважає, що суд, вважаючи, що безспірність вимог AT «Дніпропетровськгаз» не доведена, не вирішив спір між сторонами, не надав оцінку сутності заборгованості AT «НАК «Нафтогаз України» перед ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» у вигляді переплати.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року №619 в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників:
- плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 куб.м (людино-місяць);
- плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача - 18,3 куб.м (людино-місяць);
- плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 куб.м (людино-місяць).
Саме ці норми враховані в актах приймання-передачі природного газу, підписаних з боку ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та AT «НАК «Нафтогаз України».
Скаржник зазначає, що в подальшому, Кабінетом Міністрів України було затверджено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов КМУ від 29 квітня 2015 року №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (надалі - Постанова КМУ №237) та від 23 березня 2016 року №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (надалі - постанова КМУ №203), що діяли у період 2014-2018 p.p. та втратили чинність.
Так, зокрема постановою №237 внесено до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06. 1996 р. № 619, такі зміни: у графі «Норма споживання» цифри « 6», « 9» і « 18» замінити відповідно цифрами «З», « 4,5» і « 9»; в абзаці першому пункту 5 приміток до норм цифру « 9» замінити цифрами « 4,5».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 року, дану постанову КМУ визнано незаконною та нечинною.
В свою чергу, постановою КМУ №203 затверджено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників згідно з додатком до неї, а саме:
- Плита газова за наявності централізованого куб. метрів 3,3 гарячого водопостачання людино-місць
- Плита газова у разі відсутності централізованого 5,4 гарячого водопостачання та газового водонагрівача
- Плита газова та водонагрівач 10,5
Скаржник зазначає, що саме по таким заниженим нормам виставлялися рахунки до сплати населенню.
Скаржник зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 року, постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №203 визнано протиправною та нечинною.
Водночас, урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27 лютого 2019 р. (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30 січня 2019 р.), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів 2 та 3 Постанови КМУ №63 від 30.01.2019, а саме:
- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2015 p., № 36, ст. 1075) та від 23 березня 2016 р. № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (Офіційний вісник України, 2016 p., № 24, ст. 958);
- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. № 619 (ЗП України, 1996 p., № 13, ст. 360), в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 p., а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що протягом 2015-2019 pp. ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» закуповувало природний газ для потреб населення, в тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у НАК «Нафтогаз України», із прийняттям зазначених постанов КМУ виникла різниця у вартості природного газу спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 року та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, по яких не допускається заборгованість, згідно з постановою КМУ №63 від 08.02.2019 року та №143 від 27.02.2019 року.
Таким чином, у ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» виникла переплата перед НАК «Нафтогаз України» по договорах поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.
Це стало підставою для направлення ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» на адресу AT «НАК «Нафтогаз України» листів від 28.02.2019 №49703-Сл-3292-0219 та від 11.04.2019 №49703-Сл-5589- 0419, в яких ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» просило позивача здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку AT «НАК «Нафтогаз України» та повідомити суму переплати підприємства за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року у розрізі договорів.
Цього позивачем здійснено не було, а право вимоги від AT «НАК «Нафтогаз України» частини переплати на загальну суму 362 159 166,57 грн. й було відступлене від ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» на користь AT «Дніпропетровськгаз» згідно з укладеним договором відступлення права вимоги від 02.05.2019 року №02-05/19.
Скаржник зазначає, що оцінку даним правовідносинам суд не надав, внаслідок чого не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме положення постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143.
Скаржник зазначає, що суд, не надавши оцінку сутності заборгованості AT «НАК «Нафтогаз України» перед ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» у вигляді переплати, не зазначив в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Так, відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правоччнів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Скаржник вважає, що дії AT «Дніпропетровськгаз» повністю узгоджуються з нормами Цивільного кодексу України, а саме ст. 601, а заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог оформлена відповідно до вимог ЦК України та ГК України.
Таким чином, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 203, 215 ЦК України.
На думку скаржника, суд застосував до спірних правовідносин ст. 518 ЦК України, залишивши поза увагою положення ст. 519 ЦК України.
Скаржник зазначає, що предметом позову AT «НАК «Нафтогаз України» до AT «Дніпропетровськгаз» є визнання недійсним правочину, оскільки позивач мав заборгованість перед відповідачем на підставі договору відступлення права вимоги від 02.05.2019 №02-05/19, який є діючим та не оскаржений.
Скаржник зазначає, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, яка відповідає вимогам ст. 601, 602 ЦК України, не може бути визнана недійсною тільки з підстав незгоди із вимогою первісного кредитора, оскільки сама вимога не визнана судом недійсною.
Дійсність/недійсність вимоги не може розглядатися в рамках розгляду справи про недійсність проведеного заліку, оскільки виходить за межі доказування в силу приписів ст. 204 ЦК України та п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Це також підтверджується правовою позицією Верховного суду, викладену в постанові від 31.10.2019 у справі №759/9034/16-ц, у якій суд зазначив: «Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача за кредитним договором, оскільки позивач не порушував питання про визнання договорів Факторингу від 28 листопада 2012 року недійсними з підстав недодержання сторонами встановлених законом вимог».
Отже, висування позивачем (AT «НАК «Нафтогаз України») заперечень проти вимоги нового кредитора (AT «Дніпропетровськгаз») не виключає необхідності визнання недійсною самої вимоги у разі незгоди з нею позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, на думку скаржника, неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 204, 518, 519 ЦК України.
Також скаржник вважає, що оскільки у відповідності до статті 255 ГПК України ухвала про відмову у призначенні експертизи не підлягає оскарженню, відмова у задоволенні клопотання призвела до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, внаслідок чого не відбулося всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.
Скаржник зазначає, що підтвердження факту розміру переплати AT «НАК «Нафтогаз України» на користь ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» міститься у звіті незалежного аудитора від 10.06.2019 року у відповідності до висновків якого: «з огляду на проведені коригування, зважаючи на відсутність рішень судів, які б визнавали нечинною постанову КМУ №143 від 27.02.2019 року (повністю або в якійсь частині), є підстави вважати, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» мало право вимагати від НАК «Нафтогаз України» перерахунок заборгованості (а саме повернення вказаної суми переплати), а НАК «Нафтогаз України» має зустрічне зобов'язання зазначену суму коштів врахувати у зменшення суми заборгованості (збільшення передоплати)».
Скаржник зазначає, що даний звіт аудитора міститься у матеріалах справи та підтверджує доводи AT «Дніпропетровськгаз» щодо наявності заборгованості позивача перед відповідачем, однак, в судовому рішенні суд не надав мотивів відхилення цього доказу та взагалі не надав йому оцінку.
Скаржник зазначає, що обставини справи №910/16135/18 не є ідентичними обставинам справи №904/2215/19, оскільки у справі №910/16135/18 у вимогах сторін була відсутня ознака однорідності.
Водночас, суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2019 по справі №918/541/18, а саме:
« 34. Судами попередніх інстанцій, на підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено факт припинення зобов'язання за договором складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-BJT.
36. Разом з тим, суди встановили, що позивачем до матеріалів справи не подано доказів на підтвердження неправомірності договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-BJ1 та не доведено його нікчемність або недійсність у судовому порядку».
Відповідно до правових позиції Верховного Суду, викладених у постанові від 26.11.2019 справі №920/240/18 зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов'язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер».
Скаржник зазначає, що AT «НАК «Нафтогаз України» жодним чином не спростовувало розміру переплати, яка виникла у позивача перед третьою особою, а вимоги AT «Дніпропетровськгаз» виникли на підставі договору відступлення права вимоги, який є діючим та не оскаржений, тобто є безспірними.
Скаржник зазначає, що судом не надана правова оцінка факту невиконання AT «НАК «Нафтогаз України» постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143.
Таким чином, скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено, та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст.ст. 203, 204, 215, 518, 519, 601, 602 ЦК України та порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 13,14, 86, 236 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 по справі №904/2215/19 є таким, що винесено з нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
3.Узагальнені доводи інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовільнити, погоджуючись, зокрема, з доводами скаржника.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, погоджуючись, зокрема, з висновками суду першої інстанції.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 та призначено розгляд справи на 24.03.2020 року.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.04.2020 року.
24.03.2020р. за Вх.№2763/20 від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
31.03.2020р. за Вх.№3035/20 від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на період дії особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду, у зв'язку із запровадженням карантинних заходів на всій території України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.06.2020 року.
У судовому засіданні представники учасників справи надали свої пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства. Представник Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не з'явився в судове засідання, був повідомлений належним чином про дату час і місце розгляду справи.
Від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» 02.06.2020р. за Вх.№ 4657/20 надійшло клопотання про долучення документів (копій) до матеріалів справи. Колегія суддів вирішила за можливе долучити документи (копії) до матеріалів справи, оскільки Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» були надані обґрунтовані підстави неможливості долучення до справи вищевказаних документів (копії) до суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.06.2020 року, та визнано обов'язкову явку у судове засідання представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
16.06.2020 року в судовому засіданні була оголошена перерва на 30.06.2020 року.
26.06.2020р. за Вх.№5393/20 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз» надійшло клопотання про долучення документів (копій) до матеріалів справи.
26.06.2020р. за Вх.№5394/20 від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
26.06.2020р. за Вх.№5396/20 від Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» надійшло пояснення по суті питань, що виникли в судовому засіданні, проведеному 16.06.2020 року.
30.06.2020 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Колегія суддів вирішила за можливе долучити подані сторонами по справі документи, оскільки були надані обґрунтовані підстави неможливості долучення до справи вищевказаних документів до суду першої інстанції.
В судовому засіданні представники сторін надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.
5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі №904/4470/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог НАК "Нафтогаз України" до АТ "Дніпропетровськгаз" про стягнення заборгованості за договором №13-137-ВТВ від 04.01.2013 року купівлі-продажу природного газу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги НАК "Нафтогаз України" задоволено частково та постановлено:
- стягнути з АТ "Дніпропетровськгаз" на користь НАК "Нафтогаз України" 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат, 181 027,48 грн витрат по сплаті судового збору;
- стягнути з АТ "Дніпропетровськгаз" на користь НАК "Нафтогаз України" 199 130, 23 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.16 у справі № 904/4470/16 господарським судом Дніпропетровської області 07.10.2016 видано відповідні накази.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 у справі № 904/4470/16 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі №904/4470/16 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 залишено в силі.
03.05.2019 на адресу НАК "Нафтогаз України" від АТ "Дніпропетровськгаз" надійшли повідомлення від 02 травня 2019 №497007.2 Сл-6463-0518 про заміну первісного кредитора та вимога від 02 травня 2019 року №490007.1-Сл-7677-0519 про виконання грошового зобов'язання (арк.с. 77-83 Т.1).
Вимогу АТ "Дніпропетровськгаз" обґрунтувало тим, що між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" (Первісний Кредитор) та АТ "Дніпропетровськгаз" (Новий Кредитор) укладено договір від 02.05.2019 №02-05/19 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний Кредитор відступив, а Новий Кредитор набув право вимоги до НАК "Нафтогаз України" щодо виконання грошового зобов'язання у сумі 382457448,59 грн, яке є переплатою і начебто виникло у зв'язку із невиконанням НАК "Нафтогаз України" постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 № 143 в рамках договорів, укладених між НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" №15-709-Н від 30.06.2015, №16-106-Н від 30.12.2015, №16-405-Н від 28.10.2016, №17-204-Н від 28.10.2016, №17-404-Н від 29.09.2017 та №18-504-Н від 05.11.2018.
11 травня 2019 року Акціонерне товариство "Дніпропетровськгаз" направило на адресу НАК "Нафтогаз України" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 490007-Сл-7969-0519 (арк.с. 84-85 Т.1).
За змістом зазначеної заяви, відповідач повідомив, що має перед позивачем непогашене грошове зобов'язання в сумі 362159166,57 грн, яке складається з наступних сум:
- заборгованість за природний газ в сумі 348 222 726,62 грн;
- 3% річних в сумі 3 583 797,82 грн;
- інфляційних втрат в сумі 9 972 484,42 грн;
- витрат по сплаті судового збору в сумі 181027,48 грн, що підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постановою Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/4470/16 за позовом НАК "Нафтогаз України" до АТ "Дніпропетровськгаз" про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-137- ВТВ. Одночасно НАК "Нафтогаз України" має перед АТ "Дніпропетровськгаз" непогашене грошове зобов'язання у сумі 382457448,59 грн, яке виникло у зв'язку з невиконанням НАК "Нафтогаз України" вимоги АТ "Дніпропетровськгаз" від 02.05.2019 №490007.1-Сл-7677-0519. Строк виконання даного зобов'язання настав 11.05.2019.
Зважаючи на викладене, посилаючись на положення ст. 601 ЦК України, відповідач заявив про припинення зобов'язання, яке виникло на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16, у сумі 362 159 166,57 грн шляхом його зарахування.
Як вбачається з матеріалів справи, третя особа 28.02.2019 звернулась до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з вимогою щодо необхідності виконання Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року (арк.с. 21-23 Т.1), в якій просить здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 (у розрізі договору). До листа відповідач додав коригуючи акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них.
Зокрема, за змістом Коригуючого акту від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №15-709-Н від 30.06.2015 (арк.с. 24 Т.1) зменшено вартість природного газу до 263 294 010,41 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-106-Н від 30.12.2015 (арк.с. 25 Т.1) зменшено вартість природного газу до 688 149 467,70 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №18-504-Н від 05.11.2018 (арк.с. 26 Т.1) зменшено вартість природного газу до 66 567 090,93 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 27 Т.1) зменшено вартість природного газу до 216 333 986,16 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 28 Т.1) зменшено вартість природного газу до 42 413 518,78 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-404-Н від 29.09.2017 (арк.с. 29 Т.1) зменшено вартість природного газу до 283 486 871,82 грн;
Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-204-Н від 12.04.2017 (арк.с. 30 Т.1) зменшено вартість природного газу до 196 011 543,36 грн;
За Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-204-Н від 12.04.2017 (арк.с. 41 Т.1) зменшено вартість природного газу до 196 011 543,36 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-404-Н від 29.09.2017 (арк.с. 42 Т.1) зменшено вартість природного газу до 283 486 871,82 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 43 Т.1) зменшено вартість природного газу до 42 413 518,78 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 44 Т.1) зменшено вартість природного газу до 216 333 986,16 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-106-Н від 30.12.2015 (арк.с. 45 Т.1) зменшено вартість природного газу до 688 149 467,70 грн;
за Коригуючим актом від 28.02.2019 вартості отриманого природного газу по договору №18-504-Н від 05.11.2018 (арк.с. 46 Т.1) зменшено вартість природного газу до 66 567 090,93 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №18-504-Н від 05.11.2018 (арк.с. 57 Т.1) зменшено вартість природного газу до 66 567 090,93 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №18-504-Н від 05.11.2018 (арк.с. 58 Т.1) зменшено вартість природного газу до 66 567 090,93 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 60 Т.1) зменшено вартість природного газу до 42 413 518,78 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 61 Т.1) зменшено вартість природного газу до 42 413 518,78 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 62 Т.1) зменшено вартість природного газу до 216 333 986,16 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-405-Н від 28.10.2016 (арк.с. 63 Т.1) зменшено вартість природного газу до 216 333 986,16 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №15-709-Н від 30.06.2015 (арк.с. 65 Т.1) зменшено вартість природного газу до 263 294 010,41 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №15-709-Н від 30.06.2015 (арк.с. 66 Т.1) зменшено вартість природного газу до 263 294 010,41 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-204-Н від 12.04.2017 (арк.с. 68 Т.1) зменшено вартість природного газу до 196 011 543,36 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-204-Н від 12.04.2017 (арк.с. 69 Т.1) зменшено вартість природного газу до 196 011 543,36 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-404-Н від 29.09.2017 (арк.с. 71 Т.1) зменшено вартість природного газу до 283 486 871,82 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №17-404-Н від 29.09.2017 (арк.с. 72 Т.1) зменшено вартість природного газу до 283 486 871,82 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-106-Н від 30.12.2015 (арк.с. 74 Т.1) зменшено вартість природного газу до 688 149 467,70 грн;
за Коригуючим актом від 11.04.2019 вартості отриманого природного газу по договору №16-106-Н від 30.12.2015 (арк.с. 75 Т.1) зменшено вартість природного газу до 688 149 467,70 грн.
Зазначені коригуючи акти підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" та не підписані Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
11.04.2019 Третя особа повторно звернулась до АТ "НАК "Нафтогаз України" з вимогою щодо необхідності виконання Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року та №143 від 27.02.2019 року (арк.с. 37-39 Т.1), в якій просить здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 (у розрізі договору).
У відповідь на вимогу Третьої особи, позивач направив лист щодо коригування заборгованості (арк.с. 40 Т.1), в якому повідомив, що пункти 1-3 Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року втратили чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року. У зв'язку з цим, позивач повернув надані Третьою особою вищевказані коригуючи документи документи без розгляду.
В обґрунтування своїх заперечень проти заяви про зарахування вимог Позивач посилається на те, що розрахунки між сторонами за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в 2015, 2016, 2017, 2018 роках, закриті актами приймання-передачі природного газу, які у повному обсязі оплачені покупцем природного газу (арк.с.86-259 т.1, 1-11, 56-250 т.2, 2-250 т.3, 1-250 т.4, 1-94 т.5). З наявністю переплати за цими договорами позивач не згодний.
02.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газофікації "Дніпропетровськгаз" (найменування якого змінено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз") був укладений договір про відступлення права вимоги №02-05/19 (арк.с. 62-64 Т.6), відповідно до умов якого Первісний кредитор (Третя особа) відступає, а Новий кредитор (далі-Відповідач) набуває право вимоги на суму 382 457 448,59 грн по зобов'язанню, яке виникло у АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" в частині вартості отриманого природного газу та розподіленого населенню ПАТ "Дніпропетровськгаз" по договорам, за якими заборгованість АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" складає: договір №15-709-Н від 30.06.2015 заборгованість - 70 010 998,41 грн.; договір № 16-106-Н від 30.12.2015 заборгованість -166 307 009,31 грн.; договір № 16-405-Н від 28.10.2016 заборгованість - 58524863,92 грн.; договір №17-204-Н від 12.04.2017 заборгованість - 36649003,97 грн.; договір №17-404-Н від 29.09.2017 заборгованість - 42 915 085,12 грн.; договір №18-504-Н від 05.11.2018 заборгованість - 8 050 487,87 грн.
6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги, є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї зі сторін, згідно вимог ст. 601 ЦК України.
У разі угода про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, така сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Разом з тим, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. За відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.
Наведений висновок суду щодо необхідності дотримання умови безспірності вимог узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складів колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.11.2019 у справі №910/16135/18.
Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Причиною виникнення спору між сторонами є різне тлумачення сторонами норм споживання природного газу, чинних в часі укладених договорів постачання, та можливості коригування цих норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 р. №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014р., а також штрафних санкцій, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Отже, третя особа наполягає на тому, що норми споживання враховані ним і позивачем при виконанні договорів, підлягають коригуванню і за рахунок цього коригування виникає переплата, обрахована ним в коригуючих актах.
Згідно з п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу від 30.06.2015р. (т.1 арк.с.87) кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів Покупця або за нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими постановою КМУ від 08.06.1996р. №619, у разі використання газу побутовими споживачами за відсутності в них газових лічильників.
Наразі наявні у справі акти приймання-передачі природного газу (т.1 арк.с.96-102, 115-123, 130-135, 143-147, 160-172, 186-191) не містять посилання на обсяг газу, який був використаний населенням за відсутністю газових лічильників з застосуванням норм споживання природного газу, у зв'язку з чим неможливо зробити висновок про використання сторонами п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу в частині застосування сторонами договору норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996р. №619.
Колегія суддів також враховує, що:
- законодавством у сфері газопостачання не передбачено складання коригуючих актів щодо обсягу і вартості спожитого газу;
- розрахунки проведені за договором без зауважень, у той час, як згідно з п.3.5 договору від 30.06.2015р. передбачено, що корегування планових обсягів газу оформляється Покупцем у вигляді заявки (т.1 арк.с.87), чого на час чинності правовідносин зроблено не було;
- норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників не враховані і у актах між ПАТ «Дніпропетровськгаз» та третьою особою. Довідки до актів, підписані відповідачем, не можуть бути враховані, оскільки вони не узгоджені зі змістом самих актів, які ці норми не враховують;
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що первинними бухгалтерськими документами не підтверджена заборгованість третьої особи перед позивачем, відтак відсутні правові підстави для проведення заліку взаємних зустрічних однорідних вимог.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
Довід скаржника про те, що вимога щодо безспірності зустрічних вимог взагалі не передбачена ст.ст. 601, 602 ЦК України, ст. 203 ГК України, відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.
Насправді важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються
Зарахування, передбачене ст. 601 ЦКУ, здійснюється за наявності наступних умов:
1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;
2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду;
3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню. Основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру.
Як вище встановлено колегією суддів, позивач заперечував наявність у нього грошового зобов'язання перед Третьою особою, частина якого була відступлена останнім на користь Відповідача та в подальшому стала предметом заліку, тобто між сторонами існувала неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, що вказує на відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, та як наслідок, свідчить про відсутність всіх необхідних умов, передбачених ст. 601 ЦК України, для здійснення такого зарахування.
Зважаючи на те, що грошові вимоги ПАТ "Дніпропетровськгаз" до АТ НАК "Нафтогаз України" на суму 362159166,57 грн., які є предметом заліку за заявою від 11.05.2019, є спірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов'язання, колегія суддів приходить до висновку, що правочин, оформлений відповідачем заявою від 11.05.2019 року №490007-Сл-7969-0519 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним, як такого, що вчинений з недодержанням вимог ч.1 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Такі висновки щодо необхідності безспірності грошових вимог, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін "прозорість вимог"), від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18.
Довід скаржника про те, що позивач не здійснив відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку AT «НАК «Нафтогаз України» та не повідомив суму переплати підприємства за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року у розрізі договорів, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що позивач направив лист щодо коригування заборгованості (арк.с. 40 Т.1), в якому повідомив, що пункти 1-3 Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року втратили чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року. У зв'язку з цим Позивач повернув надані Третьою особою вищевказані коригуючи документи документи без розгляду, отже, вони не були враховані. Складання коригуючих актів не передбачено ні умовами договору з додатками, ні законодавством.
Довід скаржника про те, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не може бути визнана недійсною тільки з підстав незгоди із вимогою первісного кредитора, оскільки сама вимога не визнана судом недійсною, відхиляється колегією суддів з огляду на те, що це не впливає на результати вирішення спору, оскільки зазначений договір не встановлює грошових зобов'язань позивача, а лише замінює одну із сторін у раніше укладених договорах.
В силу ст.518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Такі заперечення були висунуті і обґрунтовано враховані судом першої інстанції.
Довід скаржника про те, що оскільки у відповідності до статті 255 ГПК України ухвала про відмову у призначенні експертизи не підлягає оскарженню, відмова у задоволенні клопотання призвела до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, внаслідок чого не відбулося всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне. Відсутні підстави для призначення експертизи, оскільки заборгованість не підтверджена первинними бухгалтерськими документами.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства при розгляді справи.
Посилання скаржника на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.10.2019 у справі №759/9034/16-ц, колегія вважає необґрунтованим, оскільки справа, що розглядається, та справа, на яку посилається скаржник є різними за обставинами, посилання на наявність аудиторського висновку не спричиняє скасування рішення, оскільки викладені у ньому питання мають різний правовий характер та не є підставою для скасування постановленого у справі рішення.
8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.
Право скаржника не порушено.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
10. Судові витрати.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 03.07.2020 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Судді Ю.Б. Парусніков
Т.А. Верхогляд