вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2020 р. Справа№ 910/14636/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Дідиченко М.А.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Селіфонов В.В. (ордер АА №1030683 від 01.06.2020 року);
від відповідача: Муха Р.М. (ордер ВН №114239 від 02.06.2020 року);
від третьої особи: Селіфонов В.В. (довіреність від 02.03.2020 року б/н),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" та фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни
на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року
у справі №910/14636/19 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни
до товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "МДМ Інвест"
про стягнення коштів та виселення, -
В жовтні 2019 року позивач - фізична особа-підприємець Шептун Інеса Олексіївна (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" (далі - відповідач) про стягнення 552 000,00 грн. та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув приміщення, яке було передане у суборенду, після закінчення терміну дії договору суборенди №2 від 21.07.2016 року та не оплатив орендні платежі за час фактичного користування приміщенням.
13 січня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 1 035 000,00 грн. (276 000,00 грн. - заборгованості, 115 000,00 грн. - штраф, 644 000,00 грн. - неустойка).
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року позовні вимоги задоволено частково: виселено товариство з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" з нежитлового приміщення загальною площею 108,6 кв.м., яке розташоване за адресою: 04201, м. Київ, просп. Маршала Рокосовського, 10.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 276 000,00 грн. - заборгованості, 115 000 грн. - штрафу, в іншій часині позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав на обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 276 000,00 грн. заборгованості та 115 000,00 грн. штрафу. Також, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем приміщення після закінчення строку дії договору, передбачені п. 3.4. (акт приймання-передачі (повернення) приміщення), суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача про виселення відповідача із займаного приміщення.
В той же час, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення 644 000,00 грн. неустойки, так як позивачем нараховано та заявлено вимоги про стягнення з відповідача орендної плати за увесь час фактичного користування приміщенням, відповідно до п. 4.1. Договору, після закінчення строку його дії, у зв'язку з чим у даному випадку положення ч. 2 ст. 785 ЦК застосуванню не підлягають.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року по справі №910/14636/19 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт вказав, що він не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що спірні правовідносини між сторонами регулюються саме договором суборенди №2 від 21.07.2016 року та вважає, що заборгованості за договором суборенди №2 від 27.07.2016 року у нього перед позивачем не має. Твердження суду першої інстанції, що відповідач припинив сплачувати суборендну плату з серпня 2019 року не відповідає дійсності, оскільки він перестав платити таку плату за договором №2 від 21.07.2016 року з лютого 2019 року, так як 31.01.2019 року між сторонами було укладено договір суборенди №2/19 від 31.01.2019 року. Також апелянт зазначає, що 24.01.2020 року відповідачем фактично було повернуто позивачу нежитлове приміщення, а саме передано позивачу ключі від приміщення, однак без укладення відповідного акту прийому-передачі.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою позивач - фізична особа-підприємець Шептун Інеса Олексіївна, в якій просила змінити рішення господарського суду міста Києва від 03 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ «Одужуйте швидше» неустойки в розмірі 644 000 грн. та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила на те, що відповідач після спливу терміну дії договору суборенди не повернув приміщення за актом приймання-передачі позивачу, продовжуючи ним користуватись. Окрім того зазначивши, що після закінчення терміну дії договору, відповідач, починаючи із серпня 2019 року, припинив сплачувати плату за користування приміщенням. При цьому зазначив, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача штраф, передбачений п.10.5 договору на загальну суму 115 000, 00 грн. Однак зазначає, що суд першої інстанції неправомірно не застосував положення ст. 785 ЦК України, оскільки вимогами зазначеної статті передбачено самостійну майнову відповідальність у сфері орендних правовідносин, та вважає що з відповідача потрібно було стягнути подвійну оренду плату за користування річчю за час прострочення у розмірі 644 000, 00 грн.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 22.04.2020 року, справу №910/14636/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуюча суддя); судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі №910/14636/19 та призначено до розгляду на 02.06.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року розгляд справи відкладено на 16.06.2020 року.
У судовому засіданні 16.06.2020 року було оголошено перерву до 23.06.2020 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.06.2020 року апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні 23.06.2020 року проти апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Підтримав вимоги апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни та просив змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши неустойку в розмірі 644 000, 00 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Одужуйте швидше» підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.07.2016 року між фізичною особою-підприємцем Шептун Інесою Олексіївною (позивач, Суборендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" (відповідач, Суборендар) укладено договір суборенди №2 (надалі - Договір, а.с. 23 т. 1), за умовами якого Суборендодавець передає в суборенду Суборендареві, а Суборендар приймає у Суборендодавця в суборенду на весь Строк Суборенди, як він зазначений у Статті 3.1. далі, частину нежилого приміщення, загальною площею 108.6 кв. метрів (сто вісім цілих шість десятих метра квадратних), яке розташовано за адресою: 04201, м, Київ, проспект Рокоссовського Маршала, будинок 10 (надалі - Приміщення). Розташування приміщень наведено у Додатку №1 (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору, приміщення площею 78.8 кв. метра знаходиться у користуванні Суборендодавця згідно Договору оренди №4 від 14.07.2016 року, укладеного з власником Приміщення (ТОВ "МДМ ІНВЕСТ", третя особа). Право на передачу Приміщень у суборенду Орендодавцем зазначено у п. 8.1. Договору оренди. Копія Договору оренди №4 від 14.07.2016 року додається.
Як передбачено в п. 2.1. Договору, приміщення, що орендується, надається Суборендарю для розміщення аптеки.
Згідно з п. 3.1. Договору строк суборенди за Договором суборенди починається від дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Приміщень (надалі - "Дата початку") та триває до 01 липня 2019 року.
Пунктом 3.4. Договору встановлено, що після закінчення або дострокового припинення Строку суборенди Суборендар повертає Суборендодавцеві Приміщення за Актом приймання-передачі (повернення) Приміщень, у стані не гіршому ніж те, в якому Приміщення передавалось в суборенду, разом зі зробленими невід'ємними поліпшеннями з урахуванням нормального зносу протягом Строку суборенди.
01.08.2016 року сторони підписали акт приймання-передачі приміщення в суборенду. (а.с. 27-28 т. 1)
Відповідно до п. 4.1. Договору починаючи з дати початку, суборендар сплачує суборендну плату за приміщення (надалі - "Суборендна плата") до дати повернення приміщення за актом приймання-передачі або до виселення у встановленому порядку.
Згідно із п. 4.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 26 грудня 2017 року), щомісячна Суборендна плата починаючи з дати Початку і до звільнення Приміщення становить 46 000,00 грн. (сорок шість тисяч гривень, 00 копійок) в т.ч. ПДВ. Суборендна плата не змінюється протягом одного календарного року з моменту укладання цього Договору, за виключенням умов її перегляду, передбачених цим договором.
Протягом 01 грудня - 31 грудня кожного календарного року протягом строку суборенди сторони зобов'язані погодити новий розмір суборендної плати, який діятиме протягом наступного календарного року. Якщо сторони не погодять новий розмір суборендної плати, то існуюча суборендна плата автоматично збільшується на сукупний розмір індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України за попередні 12 календарних місяців.
Підставами для збільшення розміру суборендної плати є показники індексу споживчих цін (індекс інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України та показники курсу української гривні до долара США, що встановлюється НБУ. У будь-якому випадку зміна суборендної плати здійснюється за погодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Не дивлячись на розмір інфляції в Україні який за період з січня 2017 року по листопад 2017 року, який склав 112,5%, що тягне за собою необхідність збільшення суборендної плати, суборендодавець іде на зустріч суборендарю та встановлює пільгову суборендну плату на період з 01 січня 2018 року по 01 грудня 2018 року у розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок) разом з ПДВ щомісячно.
Відповідно до п. 4.4. Договору, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності Суборендар сплачує суборендну плату не пізніше, ніж на десятий день поточного календарного місяця строку суборенди, за який здійснюється оплата.
В матеріалах справи міститься претензія №7 від 09.10.2019 року, в якій позивач вимагав невідкладно повернути суборендодавцеві приміщення за актом прийому-передачі та сплатити наявну заборгованість у розмірі 138 000,00 грн., 46 000,00 грн. штрафу та 368 000,00 грн. неустойки. (а.с 32 т. 1)
Як вказує позивач, відповідач після закінчення строку оренди припинив сплачувати суборендну плату з серпня 2019 року, чим допустив наявність заборгованості за договором у розмірі 276 000,00 грн. (заборгованість за серпень - грудень 2019 року та січень 2020 року, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 13.01.2020 року).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 276 000,00 грн. заборгованості та 115 000,00 грн. штрафу. Також, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем приміщення після закінчення строку дії договору, передбачені п. 3.4. (акт приймання-передачі (повернення) приміщення), суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача про виселення відповідача із займаного приміщення.
В той же час, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення 644 000,00 грн. неустойки, так як позивачем нараховано та заявлено вимоги про стягнення з відповідача орендної плати за увесь час фактичного користування приміщенням, відповідно до п. 4.1. Договору, після закінчення строку його дії, у зв'язку з чим у даному випадку положення ч. 2 ст. 785 ЦК застосуванню не підлягають.
Однак, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Статтею 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено.
Як вбачається зі змісту ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно із ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
З приписів статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечують сторони. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення сторін щодо поновлення договору на новий строк або змін умов договору, то такий договір припиняється.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.06.2018 року у справі №909/442/17, від 12.03.2019 року у справі №911/536/18, від 13.06.2019 року у справі №910/11633/18.
Зазначені норми не встановлюють, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Згідно з п. 3.1. договору строк суборенди за договором суборенди починається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень (надалі - "Дата початку") та триває до 01 липня 2019 року.
В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення позивача до відповідача, як на дату закінчення строку договору оренди так і протягом місяця після закінчення цього строку.
Так, в матеріалах справи міститься претензія, яка була надіслана позивачем відповідачу лише 15.10.2019 року (а.с. 32, 33 т. 1), тобто більше ніж через три місяці після закінчення строку дії договору оренди №2 від 12.07.2016 року, а тому не може розцінюватись судом як заява позивача про припинення дії договору оренди відповідно до приписів статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України.
Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідно до вимог закону сторонами не вчинено дій для припинення договору №2 від 21.07.2016 року, а отже правовідносини сторін за договором суборенди щодо спірного об'єкту не припинились.
У зв'язку з чим, вимога позивача про виселення відповідача із займаного приміщення, у зв'язку із закінченням строку дії Договору, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про стягнення 276 000,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із п. 4.2. Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 26 грудня 2017 року), щомісячна суборендна плата починаючи з дати Початку і до звільнення Приміщення становить 46 000,00 грн. (сорок шість тисяч гривень, 00 копійок) в т.ч. ПДВ. суборендна плата не змінюється протягом одного календарного року з моменту укладання цього Договору, за виключенням умов її перегляду, передбачених цим договором.
Протягом 01 грудня - 31 грудня кожного календарного року протягом строку суборенди Сторони зобов'язані погодити новий розмір суборендної плати, який діятиме протягом наступного календарного року. Якщо сторони не погодять новий розмір суборендної плати, то існуюча суборендна плата автоматично збільшується на сукупний розмір індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України за попередні 12 календарних місяців.
Підставами для збільшення розміру суборендної плати є показники індексу споживчих цін (індекс інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України та показники курсу української гривні до долара США, що встановлюється НБУ. У будь-якому випадку зміна суборендної плати здійснюється за погодженням Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Не дивлячись на розмір інфляції в Україні який за період з січня 2017 року по листопад 2017 року, який склав 112,5%, що тягне за собою необхідність збільшення суборендної плати, суборендодавець іде на зустріч суборендарю та встановлює пільгову суборендну плату на період з 01 січня 2018 року по 01 грудня 2018 року у розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок) разом з ПДВ щомісячно.
Відповідно до п. 4.4. Договору, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності суборендар сплачує суборендну плату не пізніше, ніж на десятий день поточного календарного місяця Строку суборенди, за який здійснюється оплата.
Як вбачається з позовної заяви (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за період з серпня 2019 по січень 2020 року.
Апелянт зазначає, що у спірний період діяв договір суборенди №2/19 від 31.01.2019 року. Однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне. Так, в матеріалах справи міститься лише ксерокопія вказаного договору. Ні відповідачем, ні позивачем оригіналу даного договору надано не було.
Частинами 5-6 статті 91 ГПК України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
А тому, оскільки відповідачем не було надано договір суборенди №2/19 від 31.01.2019 року, суд першої інстанції правомірно не прийняв зазначений доказ (ксерокопію договору суборенди №2/19 від 31.01.2019 року (а.с. 70 т.1) до уваги.
Більш того, як вбачається з даного договору строк його дії був визначений наступним чином - з дати підписання акту приймання-передачі (дата початку) та до 01.01.2022 року.
В той же час, в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі за договором суборенди №2/19 від 31.01.2019 року.
Таким чином, оскільки сторонами за договором суборенди №2/19 від 31.01.2019 року не було дотримано усіх необхідних умов для передачі та використання цього майна, а враховуючи, що договори оренди цивільним законодавством віднесено до категорії реальних догорів, тому відсутність належних доказів передачі орендованого майна за договором суборенди № 2/19 від 31.01.2019 року свідчить про відсутність факту початку дії даного договору, який був укладений 31.01.2019 року.
Крім того, як вже було встановлено вище, договір суборенди №2 від 21.07.2016 року не припинив свою дію і був продовжений на той же строк і на тих же умовах.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відповідачем за лютий місяць 2019 року було сплачено 46 500,00 грн., за березень 2019 року - 47 000,00 грн., за квітень 2019 року - 47 000,00 грн., за травень 2019 року - 47 500,00 грн., за червень 2019 року - 48 000,00 грн., за липень 2019 року - 48 000,00 грн., чого не було враховано судом першої інстанції.
Однак, дані твердження апелянта не підтверджені належними доказами, оскільки в матеріалах справи містяться лише платіжні доручення, які були надані відповідачем (а.с. 88-91 т. 1), з яких вбачається, що апелянтом було сплачено на рахунок позивача 46 000,00 грн. за січень 2019 року, 47 000,00 грн. за березень 2019 року, 47 000,00 грн. за квітень 2019 року, 47 500,00 грн. за травень 2019 року.
В той же час, відповідачем до матеріалів справи не надано жодних доказів сплати на рахунок позивача орендних платежів ні за Договором суборенди №2 від 21.07.2016 року, ні за будь-яким іншим правочином за період з серпня 2019 року по січень 2020 року, а тому твердження апелянта в цій частині колегією суддів відхиляються.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, враховуючи, що відповідач неналежним чином виконував умови договору суборенди в частині сплати орендної плати, доказів протилежного відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 276 000,00 грн. заборгованості з суборендної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу, колегія суддів зазначає про наступне.
Статтями 230, 231 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 10.5. Договору, в разі прострочення терміну оплати суборендної плати та інших платежів за договором більш ніж на тридцять календарних днів суборендар сплачує суборендодавцю, окрім пені, штраф в розмірі п'ятдесят відсотків від фактичної заборгованості.
Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 115 000,00 грн. штрафу.
Стосовно вимоги позивача про стягнення 644 000,00 грн. неустойки колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Колегія суддів зазначає, що неустойка, яка передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є спеціальною мірою відповідальності наймача орендованого майна, яка застосовується виключно після припинення договірних відносин з оренди майна.
В той же час, як було встановлено вище, договір суборенди №2 від 21.07.2016 року не припинив свою дію і був продовжений на той же строк і на тих же умовах, а тому підстави для нарахування неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні.
У зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 644 000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача про те, що він фактично звільнив спірне приміщення та передав його позивачу, колегією суддів відхиляються, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні докази (зокрема акт прийому-передачі нежитлового приміщення), які доводили б передачу спірного приміщення позивачу.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
За таких обставин справи, апеляційна скарга ТОВ "Одужуйте швидше" підлягає частковому задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. В задоволенні апеляційної скарги ФОП Шептун Інеси Олексіївни відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України суд, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року у справі №910/14636/19 залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року у справі №910/14636/19 задовольнити частково.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року у справі №910/14636/19 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" на користь фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни 276 000 грн. заборгованості, 115 000 грн. штрафу та 5 865,00 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.»
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шептун Інеси Олексіївни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Одужуйте швидше" 2 881,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Матеріали справи №910/14636/19 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 03.07.2020.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Дідиченко