вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2020 р. Справа№ 920/125/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Сумської області від 30.03.2020
у справі №920/125/20 (суддя Котельницька В.Л.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного професійно-технічного навчального закладу "Недригайлівське вище професійно-технічне училище"
про стягнення 2854 грн 45 коп.,
У лютому 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу "Недригайлівське вище професійно-технічне училище" (далі - відповідач) про стягнення 2854,45 грн., у тому числі: 2660,38 грн. пені та 194,07 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №122/16-ТКЕ(Т)-29 постачання природного газу від 18.02.2016 в частині своєчасної оплати природного газу.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що акти приймання-передачі направлялись до казначейської служби поштою і після реєстрації зобов'язань кошти перерахувались позивачу, що викликало затримку оплати. Також вказав на пропуск позовної давності з вимог про стягнення неустойки та порушення процедури досудового врегулювання спору.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 30 березня 2020 року позов задоволено частково.
З Державного професійно-технічного навчального закладу "Недригайлівське вище професійно-технічне училище" стягнуто на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 1330 грн 19 коп. пені, 194 грн 07 коп. - 3% річних, 2102 грн витрат по сплаті судового збору.
Зменшено розмір заявленої Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені на 50%.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1330,19грн. та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити вказані позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при вирішенні питання щодо зменшення пені не врахував майновий стан позивача, який має спеціальні обов'язки з постачання природного газу, а збитковість підприємства (відповідача) не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 01 червня 2020 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.
Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 лютого 2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником, та Державним професійно-технічним навчальним закладом "Недригайлівське вище професійно-технічне училище", як споживачем, було укладено Договір №122/16-ТЕ(Е)-29 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У пункті 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 лютого 2016 року, і діє в частині реалізації газу до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 договору).
До договору сторонами були укладено додаткову угоду №1 від 31.03.2016, якою вони доповнили договір умовами щодо балансування природного газу та оплати з балансування.
На виконання умов договору позивачем протягом лютого-березня 2016 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 133048,29грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 100 636,84 грн та від 31.03.2016 на суму 32411,45грн, а покупцем прийнято вказаний природний газ.
Отриманий природний газ відповідач оплатив у повному обсязі, однак, з порушенням встановлених договором строків, сплативши 100 636,84 грн. - 25.03.2016 (прострочення становить 10 днів) та 32411,45 грн. - 27.05.2016 (прострочення становить 42 дні), що підтверджується доданими до позовної заяви розрахунком заборгованості та довідкою по операціях за період з 01.01.2016 по 30.09.2019.
У зв'язку із порушенням строків оплати позивач, відповідно до умов договору, здійснив нарахування пені у розмірі 2660,38 грн та трьох процентів річних у розмірі 194,07 грн. грн. по кожному акту окремо, з врахуванням сплачених відповідачем сум, та звернувся до суду із даним позовом.
Розглянувши спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими, однак оцінив доводи відповідача у відзиві як клопотання про зменшення пені, тому, скориставшись своїм правом, зменшив розмір пені на 50%.
Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками та вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Частинами 1, 2 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору №122/16-ТКЕ(Т)-29 постачання природного газу від 18.02.2016, який за своєю правовою природою є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був чинним і обов'язковим для сторін.
Договір також відповідає вимогам статті 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором постачання природного газу та стягнення з боржника пені і процентів річних.
З матеріалів справи, а саме: довідки "Операції по Договору "122/16-ТЕ(Т)" Підприємство "Недрігайлівське ВПУ ДПТНЩ" з 01.01.2016 по 30.09.2019 та Розрахунку штрафних санкцій та 3% річних за договором, вбачається, що відповідач за отриманий у лютому-березні 2016 року природний газ розрахувався в повному обсязі 27.05.2016, з порушенням строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, по кожному з актів.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім цього, у сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 умов цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальник, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У зв'язку із порушенням строків оплати позивачем, на підставі наведених норм ЦК України, ГК України та умов договору постачання, нараховані та заявлені до стягнення з відповідача пеня у розмірі 2660,38 грн. та три проценти річних у розмірі 194,07 грн. по кожному акту приймання-передачі природного газу.
Однак, 30 листопада 2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно норм ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов пункту 1.2 Договору постачання газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У актах приймання-передачі також вказано, що позивач передає, а відповідач приймає природний газ власного видобутку виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг опалення та постачання гарячої води населенню.
Отже, за встановлених обставин відповідач є теплогенеруючою організацією, а придбаний газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалась населенням, що позивачем не спростовано.
Наявність чи відсутність відповідної ліцензії, у даному випадку, не випливає на статус відповідача, як теплогенеруючої організації, оскільки ліцензуванню, зокрема, не підлягає вироблення теплової енергії для власних цілей.
Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.
Разом з тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто, до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені обставини погашення заборгованості за договором постачання до набрання чинності Законом (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що нараховані позивачем суми пені та 3% річних не підлягають стягненню з відповідача згідно з ч. 3 ст. 7 Закону, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційним господарським судом, з огляду положення статті 236 ГПК України, при розгляді даної справи враховані висновки Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 05.08.2019 у справі №927/934/18, від 21.05.2020 у справі №910/5501/19, від 27.05.2020 у справі №910/17428/18, від 29.05.2020 у справі №920/706/19 та інших.
Однак суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував висновки Верховного Суду та не застосував до спірних правовідносин Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", отже його рішення не можна визнати законним.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору.
Частиною 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
У зв'язку із відмовою у позові судові витрати, відповідно до 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
2. Скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 30 березня 2020 року.
3. У позові відмовити.
4. Справу повернути до Господарського суду Сумської області.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02.07.2020.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук