Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 136/216/18-ц
провадження № 61-4996св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група», на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року у складі судді Стадника С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група»,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» (далі - ТОВ «Прилуцьке») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Зазначала, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га, кадастровий номер 0522284000:04:000:0095, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району. 12 березня 2014 року між нею та ТОВ «Прилуцьке» укладений договір оренди належної вказаної земельної ділянки терміном на 5 років, договір зареєстрований 23 серпня 2014 року державним реєстратором Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за № 6779571. Про існування вказаного правочину дізналася після того, як отримала від ТОВ «Прилуцьке» матеріали реєстраційної справи, тобто у травні 2017 року. Вказує, що вказаний правочин нею не підписувався, а тому відсутнє її волевиявлення, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Прилуцьке», про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га, кадастровий номер 0522284000:04:000:0095, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні дані, які вказували б на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була її представником або ж виконала підпис з її відома. Отримання позивачем коштів від ТОВ «Прилуцьке» за використання належної їй земельної ділянки не може свідчити про схвалення нею вказаного договору, оскільки є лише платою за користування чужим майном, що відповідає звичаям ділового обороту. Таким чином, встановлені обставини вказують на відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. За таких обставин, суд вважає, що договір оренди землі від 12 березня 2014 року слід визнати недійсним, оскільки позивач вказаний правочин не підписувала і волевиявлення на його укладення не давала, з огляду на що позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, встановивши, що укладений від імені ОСОБА_1 правочин підписано не нею, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 3487/3488/18-21 від 20 серпня 2018 року, дійшов правильного висновку про задоволення позову. При цьому суд першої інстанції правильно виходив з неспростованих відповідачем пояснень ОСОБА_1 про те, що про укладення від її імені оспорюваного правочину вона дізналася лише у травні 2017 року. З позовом до суду вона звернулася 12 лютого 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що позивачка могла дізнатися про існування договору оренди землі у 2014 році, безпідставні, оскільки допустимих, належних, достатніх доказів цьому відповідач також не надав. У справі відсутні будь-які відомості, що відповідачем позивачці здійснювались виплати орендної плати за оспорюваним правочином. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги є безпідставними й на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Прилуцьке», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група» (далі - ТОВ «СХК «Вінницька промислова група»), просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мала жодних об'єктивних перешкод довідатись про наявність договору оренди земельної ділянки з часу його укладення, натомість за умови розсудливого та добросовісного ставлення до своїх прав як власника земельної ділянки моглі і повинна була довідатись про порушення своїх прав. Позивач із 2014 року отримує орендну плату, тому була обізнана щодо існування оспорюваного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що позивач про існування договору дізналася у травні 2017 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Липовецького районного суду Вінницької області цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року зупинено дію рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року замінено відповідача у справі - товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» на товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група».
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п'яти суддів.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0095), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.
12 березня 2014 року від імені ОСОБА_1 (далі - орендодавець) укладено з ТОВ «Прилуцьке» (далі - орендар) договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Прилуцьке»зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0522284000:04:000:0095 строком на 5 років.
Позивач зазначала, що про існування вказаного правочину дізналася після того, як отримала від ТОВ «Прилуцьке» матеріали реєстраційної справи, тобто в травні 2017 року. Вказаний договір вона не підписувала, тобто її волевиявлення на укладення правочину відсутнє.
За заявою представника позивача суд призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання: «Чи виконаний підпис в графі «Орендодавець» договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0095), ОСОБА_1 чи іншою особою?», «Чи виконаний підпис в графі «Орендодавець» договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0095) шляхом наслідування почерку ОСОБА_1 ?».
За результатами проведеного дослідження судовий експерт Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України Сімчук Л. Ю. склала висновок № 3487/3488/18-21 від 20 серпня 2018 року, в якому вказала, що підпис в графі «Орендодавець» договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0095), виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування її почерку.
Відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а. с. 90).
Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.
Вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
З урахуванням приписів статті 202 ЦК України правочином є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторін і воля учасників правочину полягає в їх обопільній, добровільній, усвідомленій згоді спільно досягти певної законної мети (набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки) шляхом прийняття на себе певних прав і обов'язків. Таким чином, підставою для визнання недійсним договору за частиною першою статті 215 ЦК може бути встановлений судом дефект такого елемента правочину, як воля його учасника (учасників) - відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення учасника (учасників) в момент вчинення правочину.
Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.
Вирішуючи даний спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано врахували висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи № 3487/3488/18-21 від 20 серпня 2018 року, в якому вказано, що підпис в графі «Орендодавець» договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0095), виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.
Суд правильно вважав висновок судової почеркознавчої експертизи належним і допустимим доказом та оцінив його у сукупності з іншими доказами. Висновки вказаної судової експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов'язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту.
Установивши, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельних ділянок волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, оскільки договір нею не підписаний, і вказані обставини не спростовані відповідачем, що є процесуальним обов'язком, та зворотного не доведено, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суд дав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги стосуються строку позовної давності. Заявник зазначає, що позивач не мала жодних об'єктивних перешкод довідатись про наявність договору оренди земельної ділянки з часу його укладення, натомість за умови розсудливого та добросовісного ставлення до своїх прав як власника земельної ділянки могла і повинна була довідатись про порушення своїх прав. Позивач із 2014 року отримує орендну плату, тому була обізнана щодо існування оспорюваного договору.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності у спріних правовідносинах, суд правильно виходив з неспростованих відповідачем пояснень ОСОБА_1 про те, що про укладення від її імені оспорюваного правочину вона дізналася лише у травні 2017 року. З позовом до суду вона звернулася 12 лютого 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
Доводи скарги про те, що суд не врахував, що позивачка могла дізнатися про існування договору оренди землі у 2014 році, безпідставні, оскільки допустимих, належних, достатніх доказів цьому відповідач також не надав. У справі відсутні будь-які відомості, що відповідачем позивачці здійснювались виплати орендної плати за оспорюваним правочином.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про наявність у позивача волевиявлення на укладення оспорюваних договорів оренди землі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «СХК «Вінницька промислова група», залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик