Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 208/3964/16-ц
провадження № 61-47704св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Перша Дніпродзержинська державна нотаріальна контора, Кам'янська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , про встановлення факту, визнання права власності в порядку спадкування за законом, вселення та виселення.
Позов мотивовано тим, що прабабусею ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та прадідом ОСОБА_6 було збудовано домоволодіння АДРЕСА_1 , яке не було зареєстроване. Після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 домоволодіння було успадковано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 фактичним вступом в управління та володіння спадковим будинком, тобто вчинили дії, що свідчили про прийняття ними спадщини. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 помер раніше за неї. Після смерті ОСОБА_7 успадкували майно її діти, а саме ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , а тому єдиними спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_11 є ОСОБА_1 та її рідна тітка ОСОБА_3 , яка не претендує на спадщину.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень до позову, просила:
встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 ;
встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літера А-1, загальною площею 69,7 кв м, житловою площею 47,5 кв м, Б-1 літньої кухні, В-1 гаражу, Г-1 душу, Д-1 сараю, З-1 вбиральні, № 1 огорожі, № 2 огорожі, № 3 огорожі, № 4 воріт з хвірткою, № 5 водопроводу, № 8 зливної ями, тротуар;
вселити ОСОБА_12 у домоволодіння АДРЕСА_1 ;
виселити ОСОБА_2 з домоволодіння АДРЕСА_1
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено:
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літера А-1, загальною площею 69,7 кв м, житловою площею 47,5 кв м, Б-1 літньої кухні, В-1 гаражу, Г-1 душу, Д-1 сараю, З-1 вбиральні, № 1 огорожі, № 2 огорожі, № 3 огорожі, № 4 воріт з хвірткою, № 5 водопроводу, № 8 зливної ями, І тротуар.
Вселено ОСОБА_12 у домоволодіння АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_2 з домоволодіння АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_9 , з якою вона на час смерті проживала разом, та відповідно до вимог статті 1268 ЦК України, прийняла спадщину після смерті своєї тітки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності спадкодавцям, яке було прийнято в спадщину у встановленому законом порядку, а тому спірне домоволодіння може бути об'єктом права власності і на нього може бути визнано право власності в порядку спадкування, і як наслідок може бути вселено позивача та виселено відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року скасовано.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання права власності в порядку спадкування за законом, вселення та виселення відмовлено.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на який відсутній затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття збудованого громадянином житлового будинку, оскільки у розумінні законодавства, яке регулювало питання виникнення права власності на побудований будинок у спадкодавця на момент закінчення його будівництва. За життя у ОСОБА_5 не виникло право власності на цей будинок, а тому відсутні правові підстави для встановлення юридичного факту та визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті тітки ОСОБА_9 , з наступним вселенням позивачки у спірний будинок та виселенням з нього відповідача.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалася на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що незрозуміло чому суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки позовні вимоги щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; вселення ОСОБА_1 у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та виселення з нього відповідача ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження наявними доказами у справі. Фактично суд апеляційної інстанції навіть вийшов за межі поданої відповідачем апеляційної скарги та. таким чином, порушив норми як матеріального так і процесуального права.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надавала позовної вимоги про визнання спірного будинку спадковим майном, а тому суд першої інстанції взагалі не мав правових підстав для визнання права власності на будинок в порядку спадкування за законом. Жодного письмового доказу про те, що ОСОБА_5 взагалі коли-небудь жила у будинку АДРЕСА_1 позивачкою суду надано не було, а жоден із допитаних свідків з боку позивачки не надав підтвердження тому, хто саме будував будинок та постійно в ньому проживав.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що згідно договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві власності від 18 червня 1956 року відділом комунального господарства виконкому Дніпродзержинської міської ради депутатів та відповідно до рішення виконкому № 238 від 03 квітня 1956 року ОСОБА_5 виділена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва житлового будинку.
Відповідно до технічного паспорту, на зазначеній земельній ділянці було зведене домоволодіння, яке складається з житлового будинку літера А-1, загальною площею 69,7 кв.м, житловою площею 47,5 кв. м., Б-1 літньої кухні, В-1 гаражу, Г-1 душу, Д-1 сараю, З-1 вбиральні, № 1 огорожі, № 2 огорожі, № 3 огорожі, № 4 воріт з хвірткою, № 5 водопроводу, № 8 зливної ями, І тротуар.
ОСОБА_5 є бабусею ОСОБА_3 та прабабусею ОСОБА_1 .
ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , після її смерті спадщину прийняли ОСОБА_7 та ОСОБА_8
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями були її діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 .
Позивач ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_9 ,
ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_9 .
Рішенням апеляційного суду від 13 червня 2016 року в справі № 208/5994/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Дніпродзержинська в особі Дніпродзержинської міської ради, третя особа: Перша Дніпродзержинська державна нотаріальна контора про визнання права власності апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 жовтня 2015 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Дніпродзержинська в особі Дніпродзержинської міської ради, третя особа: Перша Дніпродзержинська державна нотаріальна контора про визнання права власності - відмовлено.
У справі № 208/5994/15-ц встановлено, що районним судом під час ухвалення рішення та визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно за ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_9 , не було враховано наявність правонаступників, а саме ОСОБА_1 , яка є племінницею та ОСОБА_3 , яка є її рідною сестрою. Подаючи позовну заяву до суду першої інстанції, ОСОБА_2 не було зазначено сторонами по справі правонаступників ОСОБА_9 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , чим при розгляді справи за їх відсутності, було порушено їх права як спадкоємців на нерухоме майно, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц (провадження № 61-15368св18) зазначено, що: «у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
За таких обставин, оскільки ОСОБА_2 не належить до спадкоємців ОСОБА_9 , позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання, факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування пред'явлені до неналежного відповідача, та в їх задоволенні потрібно було відмовити, оскільки в цій частині вони заявлені до неналежного відповідача. Натомість у задоволенні позовних вимог про вселення та виселення, як похідних, слід відмовити у зв'язку з тим, що не підлягають задоволенню первісні вимоги (про встановлення факту спільного проживання, факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування), а тому постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 рокузмінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук