справа № 753/23940/18
провадження № 22-ц/824/6016/2020
02 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
при секретарі Примушку О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавцявиконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича, за участю ОСОБА_2 та стягувача ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року у складі судді Сирбул О. Ф.,
встановив:
06.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. по зверненню стягнення на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , без виділу частки в натурі та за наявності забезпечувальної ухвали суду, а передачу цієї частки майна стягувачу у виконавчому провадженні № 55229314 з примусового виконання виконавчих листів Дарницького районного суду м. Києва № 753/6449/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів, а також скасувати постанову та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 28 листопада 2018 року (ЗВП №55229314).
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 55229314 з примусового виконання виконавчих листів Дарницького районного суду м. Києва № 753/6449/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 коштів.
03.12.2018 на адресу боржника надійшли постанова та акт приватного виконавця Жаботинського І. В. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 28.11.2018.
Постанова приватного виконавця мотивована тим, що в рамках виконавчого провадження №55229314 було передано на реалізацію майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 : Ѕ частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Електронні торги не відбулися тричі, а тому 28.11.2018 надійшла заява стягувача про залишення за нею нереалізованого майна.
Вважає, що виконавець передав нереалізоване майно стягувачу незаконно з таких підстав.
До 28.11.2018 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстровано за дружиною боржника ОСОБА_2 .
В порушення вимог ст. 328, ч.4 ст.334 ЦК України, ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець звернув стягнення на виставив на електронні торги майно, яке не зареєстроване за боржником на праві власності.
Квартира за адресою : АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю, а тому звернення стягнення на частку цієї квартири можливе лише після виконання вимог ст. 73 СК України та ст. 371 ЦК України. Виконавцем проігноровано вимоги цих норм та звернено стягнення на частку в спільній сумісній власності без виділу її в натурні.
Крім цього, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року у справі №359/6969/18 вжито забезпечувальних заходів шляхом накладення арешту та забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, в т.ч. квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була направлена приватному виконавцю. Не дивлячись на наявність ухвали суду, приватний виконавець допустив 01.10.2018 проведення торгів та в результаті відчужив Ѕ частину вищевказаної квартири, що вказує на зловмисність та завідому незаконність дій приватного виконавця, що діяв у змові з ОСОБА_3 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при проведенні виконавчих дій не порушив встановлений законом порядок їх проведення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року та постановити нову ухвалу про задоволення скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приватний виконавець звернув стягнення та виставив на електронні торги майно, яке не зареєстроване за боржником на праві власності, не звернувся до суду з заявою про вирішення питання про звернення стягнення на майно, яке за боржником не зареєстроване. Судом першої інстанції не застосовано норми абз.2 ч.4 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначив, що закон передбачає можливість продажу частки спільної сумісної власності лише після виділу її в натурі для звернення стягнення на неї, що було проігноровано приватним виконавцем. При цьому судом першої інстанції помилково застосовано положення Закону України «Про виконавче провадження», а не норми ст.73 СК України та ст. 366, 371 ЦК України, які підлягали застосуванню.
Виконавцем було допущено проведення торгів та відчуження майна, яке ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року у справі № 359/6969/18 суду було арештоване та заборонено вчиняти будь-які дії по його відчуженню, зокрема, квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 01.10.2018 вказана ухвала була чинною та була обов'язковою для приватного виконавця.
Висновок суду першої інстанції щодо недоцільності посилання на порушення черговості при продажу майна зроблено без витребування копії виконавчого провадження та дослідження реальної оцінки майна.
У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача ОСОБА_3 - адвокат Хіміч В. О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
Зазначив, що доводи ОСОБА_1 про необхідність виділу в натурі частки у спільній власності для звернення стягнення на неї в ході виконавчого провадження засновані на невірному трактуванні норм законодавства України, що підтверджено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі №367/6231/16-ц та Верховним Судом в справі №753/19519/18.
З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі №367/6231/16-ц, з моменту набуття ОСОБА_2 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , права власності на квартиру, остання була спільним майном подружжя не залежно від того, що зареєстрована виключно за ОСОБА_2 . Доводи боржника про те, що він не є власником квартири і приватним виконавцем звернуто стягнення на майно, яке не було зареєстроване за ним на праві власності, чим порушено вимоги ч. 4 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" не відповідають дійсності.
Також зазначив, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не було вжито жодних дій щодо повідомлення ДП "СЕТАМ" про існування ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 у справі №359/6969/18. Постанова та акт про передачу майна стягувачу були складені приватним виконавцем 28.11.2018,тобто на наступний день після скасування ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року.
Щодо порушення приватним виконавцем черговості продажу майна ОСОБА_1 зазначив, що боржником не було надано доказів того, що квартира АДРЕСА_1 є місцем фактичного проживання боржника. Під час опису та арешту вказаної квартири 09.08.2018 було встановлено, що остання передана в оренду іншій особі. Після звернення стягнення на нерухоме майно боржника залишок заборгованості ОСОБА_1 становить 505 206,84 грн.
В судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Кобилецький В. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник стягувача - адвокат Пекар А.О. просила відмовити у задоволенні поданої апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
На підстав частини першої статті 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з частиною п'ятою статті 48 Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно частини четвертої статті 50 Закону у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
За змістом статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. перебувало зведене виконавче провадження № 55229314 по виконанню виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 08 листопада 2017 року на підставі рішення цього ж суду по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 10.10.2016, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в розмірі 72 651 дол. США 43 центи, що еквівалентно 1 890 651 грн 75 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року, за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І. В. визначена частка боржника ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя - квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Накладено арешт на Ѕ частину вказаної квартири.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про порушення приватним виконавцем положень ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованими.
Судом встановлено, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року накладено арешт, зокрема, на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження цього майна.
Копія вказаної ухвали надійшла приватному виконавцю Жаботинському І. В. 27.09.2018.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2018 року зупиненовиконання ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року до закінчення апеляційного провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
В рамках зведеного виконавчого провадження №55229314 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жаботинським І. В. було передано на реалізацію майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 - Ѕ частина однокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Після передачі майна на реалізацію, відповідальною особою за організацію проведення торгів, в тому числі, публікацію повідомлень про електронні торги, здійснення прийому заявок на участь в електронних торгах, проведення електронних торгів, визнання електронних торгів такими, що не відбулися, організацію та проведення повторних та третіх електронних торгів, оформлення результатів електронних торгів було Державне підприємство «СЕТАМ».
14.08.2018 не відбулися перші електронні торги; 06.09.2018 не відбулися другі електронні торги; 01.10.2018 не відбулися треті електронні торги.
04.10.2018 надійшла заява від стягувача ОСОБА_3 про залишення за собою нереалізованого майна.
28.11.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жаботинським І. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
З огляду на те, що приватним виконавцем в період дії ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2018 року про накладення арешту не вчинялися виконавчі дії по зверненню стягнення на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , доводи апеляційної скарги щодо незаконності дій останнього під час наявності забезпечувальної ухвали є необґрунтованими.
Судом встановлено, що в добровільному порядку рішення суду боржником ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 грошових коштів не виконане, в зв'язку із чим приватним виконавцем, зважаючи на його обов'язок здійснювати всі заходи, необхідні для виконання рішення суду, були вжиті заходи примусового виконання рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529 цс 19) зазначено, що «поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. (…) частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні».
У справі, яка переглядається, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, було необхідно для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу за судовим рішенням.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 09 квітня 2020 року (справа №753/10519/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Заперечуючи проти доводів боржника в тій частині, що до звернення стягнення на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , приватному виконавцю було відомо про наявність у боржника садового будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_5 та земельної ділянки під ним площею 0,44 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0536, представник стягувача - адвокат Тинна Д. С. посилалась на ті підстави, що Ѕ частини вартості садового будинку та земельної ділянки було недостатньо для задоволення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у виконавчому провадженні, а тому приватним виконавцем було звернуто стягнення на частину іншого майна у відповідності до вимог ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Будь-яких доказів на підтвердження дійсної вартості садового будинку та земельної ділянки, а також доказів того, що боржник пропонував вказане майно реалізувати в першу чергу матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судові рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови складено 02 липня 2020 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк