Справа № 761/11283/15 Головуючий у І інстанції Піхур О.В.
Провадження №22-ц/824/9772/2019 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
02 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі судді Таргоній Д.О., розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними - відмовлено.
Не погоджуюджись із вказаним рішенням, 10 червня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Однак, у відкритті апеляційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва постановлено у січні 2019 року (т.2 а.с.242-254,), тоді як апеляційну скаргу подано до суду першої інстанції у червні 2020 року.
Відповідно до наявного в матеріалах справи супровідного листа від 24 січня 2019 року копію повного тексту оскаржуваного рішення було направлено учасникам по справі (т.2 а.с.255).
Повний текст судового рішення ОСОБА_1 отримав 13 лютого 2019 року, що ним особисто не заперечується.
18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року визнана неподаною та повернута особі, яка її подала (т. 3 а.с. 25-27).
Матеріали апеляційної скарги на 32 арк. разом з ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року були направленні на адресу ОСОБА_1 , яка зазначена в апеляційній скарзі (т. 3 а.с. 28) та отримані останнім, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (т. 3 а.с. 35).
В липні 2019 року ОСОБА_1 було подано касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, яку постановою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року залишено без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Зокрема, ЄСПЛ у справах «SVITLANA NAUMENKO v. UKRAINE», «TREGUBENKO v. UKRAINE», «PRAVEDNA v. RUSSIA», «ZHELTYAKOV v. UKRAINE» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «YUNION ALIMENTARIYA v. SPAIN» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).(п. 42 Рішення).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення).
Звертаючи з апеляційною скаргою у червні 2020 року, ОСОБА_1 , в якості поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду зазначає, що з липня 2019 року по травень 2020 року він чекав результатів розгляду своєї касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, якою йому повернуто апеляційну скаргу.
В той же час, апеляційний суд не приймає такі доводи, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та надано десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення зазначеного недоліку.
Ухвалою цього суду від 13 червня 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліку апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною і повернено заявнику.
Постановляючи таку ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що заявник вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху не виконав, судовий збір у розмірі 5 481 гривень у встановлений судом строк не сплатив.
Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 4 липня 2019 року залишенобез змін.
З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до висновку про те, що не сплативши судовий збір за подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 на власний розсуд обрав шлях касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про повернення скарги, замість виконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
При цьому, як судом апеляційної інстанції, так і Верховним Судом встановлено відсутність доказів, підтверджуючих скрутний майновий стан скаржника, що унеможливлював би сплату ним судового збору.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав копію повного тексту судового рішення 13 лютого 2019 року, а апеляційну скаргу подав 10 червня 2020 року. При цьому, доказів сплати судового збору матеріали, додані до скарги не містять.
Доказів того, що строк на апеляційне оскарження пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили ОСОБА_1 не надав та в матеріалах справи вони не містяться.
Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня коли ОСОБА_1 дізнався про існування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року.
Керуючись ст. 357, 358 ЦПК України, суддя,
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів та визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя Д.О. Таргоній