справа № 761/10755/19 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
провадження № 22-ц/824/5599/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У березні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 червня 2010 року у розмірі 38 249 грн. 39 коп., яка складається з наступного: - 5 339 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 29 412 грн. 60 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 797 грн. 59 коп. - штраф (процентна складова).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 червня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розміру 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і відповідач дає право банку у будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач не виконує належним чином зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 09 червня 2010 року у розмірі 5 339 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у відповідній частині, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Відсутність підпису позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. У даному випадку кредитний договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування 09 червня 2010 року і саме з цього дня відповідач розпочав користуватися карткою, що підтверджується розрахунком заборгованості. Застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) не може мати місце, оскільки вона не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами. Дана справа має бути розглянута апеляційним судом з урахуванням постанов Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справах № 642/5533/15-ц, № 153/1334/16-ц та від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц. У заяві-анкеті відповідач заповнив персональні дані, адресу проживання та іншу додаткову інформацію, необхідну для отримання кредитної картки. У довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» зазначено тип картки, тип кредитної лінії, базову відсоткову ставку за користування кредитом, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань. Відповідач особисто поставив підпис про отримання договору, а, відповідно, і про всі відомі йому умови. Саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами договору не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Розрахунок заборгованості підтверджує її розмір та відповідачем не оскаржувався. Вирішуючи питання щодо періоду стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд мав також керуватися приписами ст. 536 ЦК України, згідно з яких боржник зобов'язаний сплачувати проценти не за можливість скористатися кредитом, а саме за користування ним. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 15 червня 2018 року у справі № 922/2263/17. Якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок. Оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Отже, рішення суду першої інстанції переглядається в частині відмови у задоволенні позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 09 червня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.8).
Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 09 червня 2010 рокустаном на 31 січня 2019 року складає 38 249 грн. 39 коп., з яких: 5 339 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 29 412 грн. 60 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 797 грн. 59 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.6).
Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі не містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Апеляційний суд погоджується в цій частині з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що 09 червня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розміру 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач просить стягнути на його користь заборгованість по тілу кредиту, заборгованість по процентах, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, що стосується заборгованості по тілу кредиту, і в цій частині рішення суду відповідачем не оскаржується.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилається на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», в якій зазначено тип картки, тип кредитної лінії, базову відсоткову ставку за користування кредитом, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань. Позивач вказує на те, що при укладенні кредитного договору були досягнуті всі істотні умови договору.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка міститься в матеріалах даної справи, не містить даних, які персоніфікують особу відповідача. Так, у довідці не зазначено ані прізвища, імені, по батькові відповідача, ані його паспортних даних, ані ідентифікаційного номера, ані будь-яких інших даних, за наявності яких можна ідентифікувати позичальника. У зв'язку з цим, надану суду довідку не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 червня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір відсотків за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів.
В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що відсутність підпису позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. У даному випадку кредитний договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування 09 червня 2010 року і саме з цього дня відповідач і розпочав користуватися карткою, що підтвердження розрахунком заборгованості.
03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 342/180/17, в якій зробила висновок про те, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг надає кредитору можливість додавати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. А, отже, для того, щоб Умови та Правила банку були застосовані необхідно, щоб вони містили підпис позичальника.
На час розгляду апеляційним судом даної справи не існує інших судових рішень Великої Палати Верховного Суду, в яких було б відступлено від зазначеної правової позиції.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заповнення позичальником в анкеті-заяві персональних даних, адреси проживання та іншої додаткової інформації, необхідної для отримання кредитної картки, користування позичальником кредитними коштами, відсутність факту оскарження відповідачем розрахунку заборгованості не свідчать про те, що ОСОБА_1 погодився на нарахування процентів, пені, комісії та штрафів у порядку, який передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг, та на яких наполягав позивач у позовній заяві.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у зазначеній справі висновок був зроблений за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб.
Однак, в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме погодження між ним та позичальником усіх істотних умов договору, і відповідно, виникнення у нього права на нарахування на підставі цих умов заборгованості.
Позивач вважає, що дана справа має бути розглянута апеляційним судом з урахуванням постанов Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справах № 642/5533/15-ц, № 153/1334/16-ц та від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц.
Однак, у справі застосуванню підлягає постанова Великої Палати Верхового Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки на час розгляду апеляційним судом даної справи не існує інших судових рішень Великої Палати Верховного Суду, в яких було б відступлено від зазначеної правової позиції.
АТ КБ «Приватбанк» також зазначає, що вирішуючи питання щодо періоду стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд мав також керуватися приписами ст. 536 ЦК України, згідно з яких боржник зобов'язаний сплачувати проценти не за можливість скористатися кредитом, а саме за користування ним. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17
Однак, такі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ним не доведено, що сторони погодили нарахування процентів у заявленому до стягнення розмірі, а також спосіб, в який вони нараховані.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, суд повинен був надати свій розрахунок.
Разом з тим, такі доводи позивача не спростовують висновків суду щодо відсутності доказів, які вказували б на узгодження між сторонами умов договору щодо нарахування процентів, комісії, пені та штрафів. У силу вимог ст. 13, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок довести наявність у відповідача заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення відсотків, комісії, пені та штрафів відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а, відтак, апеляційним судом не переглядалося.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено 02 липня 2020 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.