справа №756/16695/2017 Головуючий у І інстанції - Андрейчук Т.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/5742/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
30 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору,
встановив:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 червня 2008 року між ним та ВАТ «Універсал Банк» укладено кредитний договір №055-2008-2050, згідно з яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 104390 доларів США на строк по 10 червня 2033 року.
Процентна ставка за користування кредитом становила 13,45% річних.
Як стверджував позивач, при укладенні оспорюваного кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 відповідач у порушення вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позичальнику ОСОБА_1 у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Також ОСОБА_1 зазначив, що відповідач вдався до нечесної підприємницької практики, ввів його в оману щодо валюти кредиту, порядку його надання, процентної ставки за кредитом та умов повернення кредиту.
Просив суд, визнати недійсним кредитний договір від 12 червня 2008 року №055-2008-2050, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем під час укладення кредитного договору не було проведено переддоговірної роботи з позивачем, що призвело до його невигідного становища; не було повідомлено позивача про наявні програми та форми кредитування, чим саме відповідачем було свідомо введено позивача в оману щодо істотної умови договору - його ціни; та застосування Банком щодо позивача обману з приводу наявності в нього необхідної суми іноземної валюти, вважає, що умови кредитного договору є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності здійснюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків.
Ці обставини свідчили про те, що банк, скориставшись необізнаністю позивача, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач був позбавлений з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно.
Зазначає, що він не міг знати на час підписання кредитного договору, що графік та зміст договору не відповідає вимогам закону та не містить всієї необхідної інформації, яка має бути в таких видах документів, бо позичальник не є юристом, а банк запевняв, що у нього єдина форма договорів і графіка для всіх клієнтів, і ця форма не змінюється на вимогу клієнта.
Позивач не міг знати на час підписання кредитного договору, що договір містить несправедливі умови, а відповідач приховав від нього повну та достовірну інформацію про свою послугу і про наслідки валютних ризиків, що несправедливо покладені на позичальника.
Позивач не міг знати на час підписання кредитного договору, що банк у своїй роботі застосовує нечесну підприємницьку практику, бо банк запевняв що позичальник має справу із солідною юридичною особою, яка є одним з найкрупніших банків Європейського союзу.
Зазначає, що у даному спорі початок перебігу строку позовної давності пов'язаний із моментом коли особа довідалася про порушення своїх прав.
Звертає увагу, що строк дії кредитного договору ще не сплинув та порушення прав все ще триває, оскільки на сьогоднішній день договір так і не містить загальної вартості кредиту, достовірного графіку, реальної відсоткової ставки та все ще містить несправедливі та дискримінаційні умови, що призводять до суттєвого дисбалансу договірних прав та відносин.
На зазначену апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» через представника подало письмові пояснення, в яких посилалося на те, що у кредитному договорі №055-2008-2050 від 12 червня 2008 року, Додатку 1 та Додатку 2 зазначена вся інформація передбачена п. 3.1 Постанови НБУ Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Відповідно до п. 8.5 Кредитного договору №055-2008-2050 від 12 червня 2008 року позичальник підтвердив, що до укладення кредитного договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у кредитора.
Крім того, підписавши анкету-заяву на отримання іпотечного кредиту від 26 травня 2008 року ОСОБА_1 також підтвердив, що він отримав в повному обсязі інформацію (в письмовій формі) щодо кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту у Банку відповідно до вимог чинного законодавства про захист прав споживачів.
Просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №055-2008-2050, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 104 390 доларів США на строк по 10 червня 2033 року.
Базова процентна ставка за користування кредитом становила 13,45% річних, процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк (підвищена процентна ставка) - 40,35% річних.
10 липня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050, якою на період з 10 липня 2009 року по 04 серпня 2009 року зменшено базову процентну ставку за користування кредитом до 9,42% річних та погоджено, що з 05 серпня 2009 року застосовуватиметься базова процентна ставка у розмірі 13,45% річних.
Розмір підвищеної процентної ставки не змінено.
05 серпня 2009 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050, за умовами якої на період з 05 серпня 2009 року по 09 січня 2010 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 9,42% річних, підвищену - у розмірі 17,42% річних та погоджено, що з 10 січня 2010 року до 09 січня 2015 року застосовуватиметься базова процентна ставка у розмірі 13,89% річних, а підвищена - у розмірі 21,89% річних.
Починаючи з 10 січня 2015 року базова процентна ставка визначена на рівні 13,45% річних, а підвищена - 21,45% річних.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено з посиланням на належні, допустимі та достовірні докази, що при укладенні оспорюваного кредитного договору банком застосувалась нечесна підприємницька практика, зокрема, що банк вчинив дії чи допустив будь-яку бездіяльність, що ввела ОСОБА_1 в оману або була агресивною.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 ЦК України.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п.23 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору), споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками, що узгоджується з вимогами ч.1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_1 отримав кредит для придбання житла, а тому за своїм змістом кредитний договір від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 є договором про надання споживчого кредиту.
За приписами ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Механізм повідомлення кредитодавцями позичальників про відомості, передбачені ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначений постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Вищезазначеною постановою передбачено, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією, зазначеною в ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Умови кредитного договору викладені чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування.
Перед укладенням кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 ОСОБА_1 у письмовій формі ознайомлено з інформацією про умови кредитування та іншою інформацією, передбаченою ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що зазначено у кредитному договорі, скріпленому підписом позивача.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Частиною 2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється.Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.
За положеннями ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках.
Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.
Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Отже, сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
За змістом ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що узгоджується зі ст.628 ЦК України.
Істотними умовами кредитного договору відповідно до ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Укладений між сторонами справи кредитний договір від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 містить усі істотні умови, визначені законодавцем для кредитного договору.
У вказаному договорі, додатках №1 (Перелік та вартість супутніх послуг, що надаються кредитором та третіми особами і пов'язані з отриманням та обслуговуванням кредиту) та №2 до нього (Графік платежів), підписаних позичальником, зазначена інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Отже, у кредитному договорі від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 міститься детальний розпис сукупної вартості кредиту для позичальника ОСОБА_1 .
Діяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах.
Також, бездіяльністю, яка вводить в оману визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою.
Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.
ОСОБА_1 не доведено, що він був обмежений у часі для ознайомлення з умовами кредитного договору та прийняття усвідомленого рішення про укладення договору саме з ВАТ «Універсал Банк» на умовах, визначених цим договором.
Нормою ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавцю (виконавцю, виробнику) заборонено включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що узгоджується з вимогами ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Перелік несправедливих умов договору міститься у ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», проте він не є вичерпним.
Умови договору про надання споживчого кредиту, які вважаються несправедливими, зазначені у ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, несправедливими вважаються умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: - для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;
- споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; - передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;
- встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Пунктом 2.2 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 передбачено право банку припинити видачу кредиту у разі істотної зміни кон'юнктури ринку або інших фінансових ринків, якщо така зміна може спричинити істотне погіршення фінансового результату від виконання кредитних операцій за цим договором для кредитора відносно очікуваного фінансового результату на момент укладення цього договору.
Отже, надання послуги з кредитування може бути припинене виключно з об'єктивної причини - зміни кон'юнктури ринку або інших фінансових ринків, а не за власним розсудом банку.
Відтак, наведена умова договору не може вважатись несправедливою.
Згідно з п.2.12 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у п.1.1 договору, у разі зміни Національним банком України чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EURIBOR, та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора.
Про зміну процентної ставки кредитор має повідомити позичальника письмово.
Чинне на час укладення кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 цивільне законодавство не забороняло банкам в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за користування кредитом.
Зокрема, ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» було передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках.
Положення п.2.12 оспорюваного кредитного договору не можна вважати несправедливим, позаяк зміна банком процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку можлива лише у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури.
Більш того, у випадку незгоди зі зміною процентної ставки позичальник вправі достроково повернути кредит та розірвати кредитний договір.
Пунктом 3.3 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 визначено обов'язок позичальника забезпечити страхування на користь кредитора в акредитованій кредитором страховій компанії предмет іпотеки, переданий у забезпечення виконання позичальника за цим договором.
Тобто, позичальнику надано право вибору страхової компанії, з якими він може укласти договір страхування предмета іпотеки.
Оспорюваний кредитний договір від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 не містить жорсткого обов'язку позичальника укласти договір з конкретною страховою компанією, яка одноосібно визначена банком.
Положеннями п.5.2.5 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 визначено, що відповідно до ст.ст.525,611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
У цьому пункті кредитного договору міститься перелік обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони, діючи свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, за взаємною згодою домовились вважати істотним порушенням умов кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050.
Відповідно до п.6.1 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених чинним законодавством України та цим договором.
Жодної умови, яку можна кваліфікувати як несправедливу, цей пункт договору не містить.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Крім цього, як на підставу своїх позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що абзац 2 пп.4.1.1 п.4.1, п.9.8 кредитного договору від 12 червня 2008 року №055-2008-2050 щодо встановлення комісійної винагороди за дострокове повернення кредиту, а також плати за ініціювання кредиту є недійсними, оскільки вони є несправедливими, містять зміни у витратах.
Відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України.
ОСОБА_1 не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того факту, що про порушення свого цивільного права він не міг дізнатися раніше, що є його процесуальним обов'язком, адже договір складений в двох екземплярах, один із яких знаходиться у позивача.
У ході розгляду справи у суді першої інстанції, представником відповідача АТ «Універсал Банк» подано до суду заяву про застосування позовної давності.
Частиною 4 ст.267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року слід залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 02 липня 2020 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба