Провадження №2/235/1197/20
Справа №235/2839/20
02 липня 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
в складі: головуючого - судді Величко О.В.
при секретарі - Комарової О.С.
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Покровськ цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Шевченківської селищної ради про визнання права власності на будинок в порядку спадкування,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Шевченківської селищної ради про визнання права власності на будинок в порядку спадкування. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що рішенням виконкому Шевченківської селищної ради Красноармійського району № 4 від 23.04.1951 року її батьку ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 1000 кв.м. під індивідуальну забудову та дозволено будівництво житлового будинку жилою площею 32,5 кв.м. з кількістю кімнат - дві. У 1952 році був побудований будинок з тамбуром, у 1954 році були побудовані літня кухня та погріб. У 1970 році були побудовані ганок, два сараї та огорожа. У 1975 році були побудовані убиральня та два сараї. Після закінчення будівництва батько вказаний будинок з надвірними спорудами в БТІ м. Красноармійська не зареєстрував. Під час проведення будівельних робіт батьком були дотримані будівельні, архітектурні, санітарні та екологічні норми.
05 січня помер її батько ОСОБА_2 . Після смерті батька його дружина , її матір ОСОБА_3 прийняла спадщину, яка залишилась після нього так як постійно мешкала з ним на момент смерті та повністю розпоряджалась спадковим майном, але до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталась.
22.08.2011 року реєстратором КП БТІ м. Красноармійська було відмовлено в реєстрації будинку у зв'язку з тим, що не було проведено первинної реєстрації прав власності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_3 .
Вона як єдиний спадкоємець звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою нотаріуса від 24.12.2019 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що спадкове майно у вигляді житлового будинку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ) не зареєстрований в КП БТІ.
Позивачка просить визнати за нею право власності на жилий будинок загальною площею 229,10 кв.м., в тому числі житловою площею 12,2 кв.м., кухня 12,4 кв.м., тамбур 4,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (колишній АДРЕСА_1 ) та надвірні споруди : пг1-погріб; Б-1-літня кухня; Г,Д,З,К-сарай, И-1-вбиральня, №1-3 огорожа, що складає одну ідеальну частку, в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_3 .
Позивачка в судове засідання не з'явилась, просила справу слухати у її відсутність ( а. с. 32).
Представник відповідача Шевченківської селищної ради м. Покровська в судове засідання не з'явився, просив справу слухати у його відсутність. ( а. с. 33).
Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( а. с. 8).
Рішенням виконкому Шевченківської сільради № 4 від 23.04.1951 року ОСОБА_2 надана земельна ділянка під індивідуальне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 13).
Згідно договору на право будівництва та безстрокове користування земельною ділянкою від 25.04.1951 року ОСОБА_4 відведена земельна ділянка , площею 1000 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ( а. с. 14-17).
Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість житлового будинку господарських будівель та споруд, без врахування земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 станом на 29.02.2020 року становить 26278,76 грн. ( а. с. 18).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24.12.2019 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю первинної реєстрації житлового будинку в КП БТІ, а також у зв'язку з неоформленням спадкових прав ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 ( а.с. 22).
Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Частина 1 статті 316 ЦК України передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ч. 1 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на ново строєне нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
До завершення будівництва ( створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва ( створення майна).
Згідно Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 « Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з'ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, в то в разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Отже, при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Окрім того, суд вважає за необхідним зазначити, що до правовідносин щодо спадкування застосовується норма, яка діяла на час відкриття спадщини, а до правовідносин щодо набуття права власності - законодавство, яке було чинним на момент набуття.
Судом встановлено, що спадковий житловий будинок був збудований у 1952 році, що підтверджується матеріалами справи, зокрема технічним паспортом. Проте суду не надано документів, зокрема акту про прийняття будинку до експлуатації, будинок не зареєстрований в КП БТІ.
У 1952 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року по справі № 6-137цс13.
Отже, в даному випадку, лише з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ( сільської) ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1952 році житлового будинку цей громадянин набуває статусу власника житлового будинку .
З технічного паспорта вбачається, що господарські будівлі та споруди були збудовані після будівництва житлового будинку, зокрема пг 1- погріб - у 1954 році; Б-1-літня кухня- у 1954 році; сарай Г-1,К-1- у 1970 році; сараї Д-1, З-1- у 1975 році; И-1 - вбиральня- у 1975 році; № 1-3- огорожа - у 1970 році.
У постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим застосування самочинного будівництва) роз'яснено, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення ч.5 ст. 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно-побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних та житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №91.
Відповідно до Порядку в прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою КМУ № 923 від 08.10.2008 року за № 923 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами. Прийняття в експлуатацію приватних житлових будинків садибного типу, дачних і садових будинків, господарських споруд, прибудов, будівництво яких здійснено без залучення підрядних організацій, проводиться за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, вищезазначеними нормами права встановлено, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкодавець також не набуває права власності в порядку спадкування.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачкою надано технічний паспорт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений за станом на 19.09.2011 року, рішення КП БТІ про відмову в реєстрації у зв'язку з відсутністю первинної реєстрації, договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки.
Отже, жодного доказу на підтвердження належності на праві власності спадкодавцеві
ОСОБА_2 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію суду не надано.
За таких підстав, враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, суд вважає за необхідним зазначити, що вказане рішення не позбавляє права позивачу звернутись до суду з відповідним позовом про про визнання прав забудовника після смерті спадкодавця.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 316,328,331, 376 1216, 1218,1268 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами статті 376 ЦК України ( про правовий режим самочинного будівництва)» , ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської селищної ради про визнання права власності на будинок в порядку спадкування відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: