Справа №: 941/363/20
Провадження № 2/941/169/20
02 липня 2020 року
Петрівський районний суд Кіровоградської області
в складі: головуючого судді - Колесник С. І.
при секретарі - Проценко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петрове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, -
27 лютого 2020 року представник позивача звернувся до суду з позовом мотивуючи це тим, що позивач в період з 19.09.1977 року по 25.07.2005 року працював водієм на автомобілях марки БелАЗ, Камаз та НД ВАТ «ЦГЗК ». У зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивачем отримано хронічне професійне захворювання та встановлено діагноз - хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (Пиловий бронхіт другої ст., емфізема легень другої ст.), ЛН другого ст. У зв'язку із заподіянням шкоди, позивач вперше 19.10.2005 року пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, позивач 03.10.2007 року повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійно працездатності 50% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності - безстроково. Наявність даних негативних явищ в житті позивача свідчить про постійне перенесення позивачем больових відчуттів та про необхідність проходження лікування, а також вказує на відсутність у нього можливості в достатній мірі реалізовувати себе в професійній сфері, повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу призводить до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійного захворювання та втрати професійної працездатності, а тому представник позивача просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача 236150 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
10 березня 2020 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, подав до суду відзив, яким проти задоволення позову заперечив та зазначив, що встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку, воно не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави покладення на відповідача обов'язку здійснювати таку виплату. Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, оскільки документи, на які він посилається, як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 є документами, що підтверджують обставини виникнення професійного захворювання і встановлення у зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, і ніяким чином не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Крім цього Фонд не є належним відповідачем у справі, оскільки згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується винною особою, а згідно акту П-4 винною особою визнано ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат ".
Пунктом 1 частини 3 статті 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював в період з:
19.09.1977 року по 01.07.1980 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ-540 в кар'єрі №3 Криворізького ЦГЗК;
01.07.1980 року по 01.04.1983 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ-548 по вивозу гірничої маси з кар'єру Криворізького ЦГЗК;
01.04.1983 року по 19.10.1983 року - на посаді водія автомобіля «Камаз» НД-1200 по вивозу гірничої маси з кар' єру Криворізького ЦГЗК;
19.10.1983 року по 23.10.1984 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ-548 по вивозу гірничої маси з кар'єру Криворізького ЦГЗК;
23.10.1984 року по 20.06.1985 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ-540 по вивозу гірничої маси з кар'єру Криворізького ЦГЗК;
20.06.1985 року по 16.08.1985 року - на посаді водія автомобіля НД-1200 автоцеху №3 по вивозу гірничої маси з кар'єру Петрівського рудника Криворізького ЦГЗК;
04.03.1988 року по 29.05.1991 року - на посаді водія автомобіля НД-1200 по вивозу гірничої маси з кар' єру Петрівського РУ Криворізького ЦГЗК;
16.08.1994 року по 01.02.1997 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ-75485 по вивозу гірничої маси з кар' єру №4 Криворізького Державного ЦГЗК;
01.11.1998 року по 01.02.1999 року - на посаді водія автомобіля БелАЗ 7523 з транспортування гірничої маси з кар'єра в технологічному процесі колонна технологічного автотранспорту в автоцеху №3-4 Петрівського рудника ВАТ «ЦГЗК»;
01.02.1999 року по 25.07.2005 року - на посаді водія автомобіля НД-1200 з транспортування гірничої маси в технологічному процесі з кар'єру №3-4 колонна технологічного автотранспорту цеху технологічного транспорту Петрово управління технологічного автотранспорту ВАТ «ЦГЗК», що підтверджується трудовою книжкою від 26 січня 1973 року та вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_1 , видані на ім'я ОСОБА_1 (а.с.62-77).
При виконанні робіт по транспортуванню гірничої маси з кар'єру, внаслідок недосконалості технологічних процесів підпадав під вплив пилу, що виникає під час руху технологічного транспорту, що підтверджується Актом №9 Форми П-4 «Розслідування хронічного професійного захворювання (надалі по тексту - акт Форми П-4) від 15 вересня 2005 року (а.с.12-14).
У зв'язку зі шкідливими та тяжкими умовами праці позивачем отримано хронічне професійне захворювання і згідно до п.п.9,10,14 акту Форми П-4, 23 серпня 2005 року Українським науково - дослідницьким інститутом промислової медицини м. Кривого Рогу, ОСОБА_1 встановлено діагноз - хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (Пиловий бронхіт другої ст., емфізема легень другої ст.), ЛН другого ст.(далі ХОЗЛ).
Відповідно до п.17 акту Форми П-4, причинами виникнення професійного захворювання позивача є багаторічна праця в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустиму концентрацію (надалі - ГДК): пил з вмістом вільного двооксиду кремнію 10-70% в концентрації 10,8 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3.
У зв'язку із заподіянням шкоди, 19.10.2005 року ОСОБА_1 вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії 2-16 ПК №000828, виданою на ім'я позивача (а.с.8-9).
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, 03.10.2007 року ОСОБА_1 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 50% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності - безстроково, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» cepії 2-16 ПК №002280, виданою на ім'я позивача (а.с.10-11).
Згідно ст.ст.15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно з частиною першою статті 1168 Цивільного кодексу (далі ЦК) України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1105-XIV) у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і ІІІ групи інвалідності, уразі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону№1105-XIV у вказаній редакції).
Професійне захворювання встановлено позивачу з 19 жовтня 2005 року.
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Посилання відповідача на те, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 717-V відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку покладена на роботодавця як за ті нещасні випадки на виробництві, які можуть трапитися після набрання чинності вказаним Законом, так і за ті, які трапилися до набрання ним чинності.
Тобто, відповідач стверджував, що Закон № 717-V має зворотну дію, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.
Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання , не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1) Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає.
Отже, наявність у МСЕК вказаного обов'язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).
З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконання трудових обов'язків, у подібних правовідносинах.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Відповідно до ст. 8 Законом України № 294-ІХ від 14.11.2019 року «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата на час розгляду справи становить 4723,00 грн. Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди дорівнює 23616,00 грн.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд вважає, що слід врахувати роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
При встановленні розміру моральної шкоди суд враховує характер захворювання, пов'язаного з фізичними і моральними стражданнями позивача, у зв'язку з цим, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його житті.
Підпунктами 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 та п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України встановлено, що роботодавець - податковий агент зобов'язаний з доходів, що нараховуються (виплачуються) фізичній особі (платнику), нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок від імені та за рахунок коштів особи, якій виплачуються такі доходи.
Згідно із пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю. Таким чином, стягнута моральна шкода, у зв'язку з ушкодженням здоров'я та стійкою втратою працездатності, не є об'єктом оподаткування доходу платника податку, що зазначено також в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 р.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачу первинно та безстроково було встановлено втрату професійної працездатності 19 жовтня 2005 року та врахувавши, що останній на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом 50%, який встановлений безстроково, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію з відповідача в розмірі 80000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
У відповідності зі ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 11,15,16,23,1168 ЦК України, Законом України Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80000 (вісімдесят тисяч ) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду через Петрівський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Відповідно до п. 3 Розділу XII ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, зазначений в цьому рішенні продовжується на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення складено 02 липня 2020 року.
Суддя С. І. Колесник